Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 465/5654/16-ц
провадження № 61-18076св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького»,
треті особи: Первинна профспілкова організація працівників Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» Професійної спілки авіапрацівників України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» Професійної спілки авіапрацівників України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Мельничук О. Я., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» (далі - ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького») та просила: визнати незаконним наказ відповідача від 31 серпня 2016 року № 633-о в частині її звільнення з роботи з 31 серпня 2016 року; поновити її на роботі на посаді заступника начальника юридичного управління ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2016 року до дня поновлення на роботі; стягнути з відповідача 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала у ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» до 31 серпня 2016 року на посаді заступника начальника юридичного управління.
Згідно з наказом від 31 серпня 2016 року № 633-о її звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.
Вважає такий наказ незаконним, оскільки відповідач при її звільненні не виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, з моменту попередження її про вивільнення посади до розірвання трудового договору, включно з днем звільнення, не запропонував вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку б вона могла виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо, які існували на день звільнення.
Відповідач ознайомлював її з переліком вакантних посад лише станом на 30 червня 2016 року.
31 серпня 2016 року на ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» було введено посаду фахівця з підбору та роботи з персоналом 1-ої категорії, що відповідала її освіті, кваліфікації, досвіду, оклад був максимально наближений до того, який вона отримувала на посаді заступника начальника юридичного управління ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького».
Незважаючи на її особисту присутність на робочому місці в останній робочий день її не було особисто повідомлено про введену посаду, на яку вона б однозначно погодилась.
12 вересня 2016 року вона отримала лист з ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» про введену на підприємстві 31 серпня 2016 року посаду, який було відправлено на її адресу на наступний день після її звільнення. Такі дії відповідача свідчать про умисне приховування факту введення посади, що відповідала її освіті, кваліфікації та досвіду, а також свідоме порушення вимог статей 40,49-2 КЗпП України.
Неправомірні дії відповідача вплинули на її авторитет та ділову репутацію, внаслідок чого вона зазнала моральних страждань, що є підставою для стягнення на її користь 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 07 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним наказ ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» від 31 серпня 2016 року №633-о про звільнення з роботи ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаду заступника начальника юридичного управління ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» з 01 вересня 2016 року.
Стягнуто з ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2016 року по 07 травня 2020 року у розмірі 557 680, 40 грн.
Стягнуто з ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 235 КЗпП України допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу.
Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог статей 40, 42, 42-9, 43 КЗпП України, так як відповідачем не було виконано свого обов`язку та не враховано права позивачки на переважне залишення на роботі і не запропоновано всі наявні вакантні посади одночасно з попередженням про звільнення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було дотримано вимоги законодавства про працю. Попередженням від 10 травня 2016 року за підписом генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» Потинську О. Р. було повідомлено про наступне звільнення із займаної посади заступника начальника юридичного управління державного підприємства з 11 липня 2016 року та ознайомлено з наказом від 10 травня 2016 року № 2087 про скорочення штату працівників ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького», що підтверджується її підписами. З 10 травня 2016 року по день звільнення відповідач доводив до відома позивача про наявність усіх вакантних посад на підприємстві, що підтверджується матеріалами справи.
В день звільнення позивач відмовилася від ознайомлення з наявними у ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» вакансіями, про що складено відповідний акт.
Відповідач звертався до голови первинної профспілкової організації працівників ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» професійної спілки авіапрацівників України та голови первинної профспілкової організації ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» з повідомленням про заплановані зміни в організації виробництва і праці, що зумовлює зменшення кількості персоналу, а також з поданнями від 10 червня 2016 року та 31 серпня 2016 року про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, на які не отримав відповіді, що відповідно до статті 5 КЗпП України вважається наданням виборним органом первинної профспілкової організації згоди на розірвання трудового договору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 травня 2020 року.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, від 27 березня 2020 року в справі № 465/6661/16-ц, від 15 травня 2020 року в справі № 811/2408/15.
Також оскаржила судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначала, що з моменту її попередження про наступне вивільнення (10 травня 2016 року) і до дня її звільнення з роботи (31 серпня 2016 року) не були запропоновані усі наявні вакантні посади.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду м. Львова
11 лютого 2021 року справа № 465/5654/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Первинна профспілкова організація працівників ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила її задовольнити. ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.