Постанова
Іменем України
03 червня 2022 року
м. Київ
справа № 175/1515/16
провадження № 61-11780св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач: Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Ковальчука Дениса Юрійовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року у складі судді Новік Л. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позов обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті його дядька ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
У встановлений законом строк він не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини через відсутність документів, які б посвідчували його особу.
Лише після отримання 23 квітня 2015 року паспорта громадянина України ним була подана зазначена заява.
Проте нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальних дій, мотивуючи це тим, що він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини.
Таким чином, позивач просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 24 березня 2017 року Дніпропетровський районний суду Дніпропетровської області позов задовольнив.
Визначив ОСОБА_1 додатковий строк 4 місяці для подання заяви про прийняття спадщини за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 .
Рішення суду мотивував тим, що пропуск позивачем строку для прийняття спадщини обумовлено поважними причинами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Постановою від 17 червня 2021 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що на час розгляду справи, постанова приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. від 20 травня 2015 року, якою відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 була чинною, а тому єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 був позивач ОСОБА_1 .
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини після смерті його дядька ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Ковальчук Д. Ю., який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 21 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження адвокат Ковальчук Д. Ю., який діє в інтересах ОСОБА_2 , зазначає неправильне застосування судами статті 15 та частини третьої статті 1272 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 травня 2020 року у справі № 638/17618/17, від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16, від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції розглянув справу стосовно неналежного відповідача, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення: не скасував рішення та не відмовив у задоволенні позову.
Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає про те, що позивач не мав істотних непереборних труднощів для подання у встановлений строк заяви про прийняття спадщини.
У відзиві, який надійшов до Верховного Суду у серпні 2021 року, адвокат Кузнецов О. Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_3 склав заповіт від 16 березня 2012 року на користь ОСОБА_4 , проте останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до моменту відкриття спадщини.
Факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується наступними документами: свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_1 від 18 травня 1950 року, в якому в графі «мати» зазначено ОСОБА_5 ; витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00015557483 від 07 липня 2015 року, з якого вбачається, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про матір - ОСОБА_7 ; свідоцтвом про народження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис про народження № 298 від 03 серпня 1988 року, серія НОМЕР_2 від 09 липня 2013 року, в графі «батько» зазначено ОСОБА_6 .
Батько позивача ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Після смерті ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини, крім позивача, зверталася ОСОБА_2 , посилаючись на те, що є двоюрідною сестрою спадкодавця.
Постановою від 20 травня 2015 року приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. відмовила ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, а саме - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її двоюрідного брата ОСОБА_3 за не підтвердженням родинних стосунків.
Рішенням від 20 вересня 2016 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області скасував постанову приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Юрченко Л. Л. від 20 травня 2015 року про відмову ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її двоюрідного брата ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням від 15 лютого 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року в частині скасування вищевказаної постанови від 20 травня 2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Таким чином, на час розгляду справи постанова приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. від 20 травня 2015 року, якою відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 була чинною, а тому єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 травня 2020 року у справі № 638/17618/17, від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16, від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.