Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 369/14388/20
провадження № 61-17321св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Ратнікової В. М., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Основний зміст позовної заяви та її обґрунтування
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 липня 2007 року між нею та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. Від спільного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4
23 липня 2010 року нею було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, надвірні будівлі та споруди
АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності на вище вказане домоволодіння після померлого батька ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 за її згодою ОСОБА_3 був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 . За вказаною адресою, крім неї та відповідача зареєстровані та постійно проживають дочка ОСОБА_6 та її рідна сестра ОСОБА_7 , з якими існує домовленість щодо умов проживання. Відповідач участі в утриманні будинку та сплаті комунальних послуг не брав.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 15 травня 2019 року шлюб між нею та ОСОБА_3 було розірвано.
ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач після фактичного припинення шлюбних відносин, більше 5 років участі в утриманні будинку та сплаті комунальних послуг не брав, комунальні витрати відповідач ніколи не сплачував, постійно порушував громадський порядок, принижував, поводив себе зухвало. Неодноразово викликалася поліція для вжиття відповідних заходів реагування. Так постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. Також постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2018 року
ОСОБА_3 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.
Враховуючи викладене та посилаючись на статті 391 та 405 ЦК України,
ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 03 червня 2021 року у складі судді Усатова Д. Д. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач тривалий час не проживає у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Відповідач не несе витрат по утриманню житла, будинком не цікавиться, а отже суд вважав, що він втратив інтерес до цього майна.
Будь-яких доказів про те, що у відповідача існують перешкоди у користуванні спірним будинком суду не надано. При вирішенні спору суд керувався статтями 71, 72 ЖК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 03 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що будинок
АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_1 , а
ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у вказаному будинку як член сім`ї власника. Отже, між сторонами склались правовідносини житлового сервітуту, які урегулюванні статтями 405, 406 ЦК України. Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції про вирішення заявлених позовних вимог на підставі положень статей 71, 72 ЖК УРСР ухвалене з порушенням норм матеріального права.
Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів убачається, що з травня 2019 року ОСОБА_3 чиняться перешкоди у користуванні житлом, оскільки позивач найняла охорону і не допускає відповідача у будинок, тому у суду немає підстав вважати, що відповідач станом на листопад 2020 року (день подачі позову) був відсутній у спірному житловому будинку понад один рік без поважних причин.
Вимоги щодо припинення житлового сервітуту з підстав, визначених
статті 406 ЦК України, в рамках цієї справи не заявлені, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відсутні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У жовтні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який має власну квартиру АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 73,3 кв. м, яке ним здається в оренду. Отже, відповідач забезпечений іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з
14 липня 2007 року.
ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 5091 від 23 липня 2010 року та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 11 червня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що зареєстрований 14 липня 2007 року у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 888, розірвано.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 15 травня 2019 року (справа № 369/4955/19) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП України, тобто вчинення домашнього насильства щодо потерпілої ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.