Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 554/8629/17
провадження № 61-3012св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Перша полтавська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави
від 05 червня 2020 року у складі судді Крючко Н. І., додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року у складі судді Крючко Н. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня
2021 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміни черговості одержання права на спадкування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після тяжкої хвороби у віці 61 рік помер ОСОБА_4 , з яким вона проживала по день його смерті, вели спільне господарство, але у шлюбі не перебували. Вказувала, що спадкодавець не залишив заповіт, а до спадкового майна входять дві квартири.
Позивач вважала, що саме з 1996 року вона проживала зі спадкодавцем, який постійно знаходився у тяжкому фізичному стані, з 2002 року мав другу групу інвалідності через проблеми зі здоров`ям, і потребував стороннього догляду. Через хворобу та свій безпорадній стан ОСОБА_4 не міг працювати, потребував регулярного стаціонарного лікування, а тому весь час з 2000 року і по день смерті позивач здійснювала догляд за хворим, прибирала приміщення, готувала їжу, матеріально забезпечувала померлого, оплачувала його лікування та комунальні послуги, та, відповідно, і витрати по похованню ОСОБА_4 також були понесені нею.
Зазначала, що факт спільного проживання її з померлим ОСОБА_4 підтверджується їх реєстрацією місця проживання за однією адресою та показаннями свідків.
Посилаючись на викладене та на підставі статті 1259 ЦК України
ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання її з
ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю, починаючи з листопада 1996 року по 29 січня 2017 року; визнати за ОСОБА_1 право на спадкування майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , (спадкова справа від 15 березня 2017 року № 79/2017) разом зі спадкоємцями першої черги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено стабільного та достатнього доходу, який би надавав їй можливість утримувати не лише себе, а і ОСОБА_4 . Суд дійшов висновку про те, що факт проживання сторін у цій справі однією сім`єю не підтверджується належними та допустимими доказами, сам факт проживання ОСОБА_1 як квартиранта в одній квартирі з ОСОБА_4 не свідчить про наявність у них спільного побуту.
Також суд звернув увагу, що до червня 2014 року ОСОБА_4 було встановлено ІІІ групу інвалідності, яка є робочою, що спростовує твердження позивача та її представників про перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані та такому стані, що потребував сторонньої допомоги чи догляду.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати у розмірі 20 580,00 грн.
При ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції виходив із доведеності та правомірності таких витрат саме на суму 20 580,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня
2020 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_4 . Відтак, оскільки матеріалами справи достеменно не установлено ведення ОСОБА_1 з померлим
ОСОБА_4 спільного господарства, наявності у вказаних осіб спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, то підстави для застосування до цих правовідносин положення статей 1264 і 1259 ЦК України відсутні.
З аналізу змісту додаткового рішення вбачається, що місцевим судом було здійснено розподіл витрат, понесених відповідачем за отримання професійної правничої допомоги, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 лютого 2020 року у справі
№ 755/9215/15 та з розрахунку фактично наданих правничих (адвокатських) послуг у справі адвокатом Сенкевичем В. І., який виступав представником відповідача ОСОБА_2 , та обґрунтовано стягнуто суму коштів у розмірі 20 580,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року, в якій вони просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник та її представник зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказують, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 570/2132/15-ц, та зазначають, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 1 та 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункти 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 з листопада 1996 року по 29 січня 2017 року постійно проживала спільно із
ОСОБА_4 однією сім`єю, а відповідач ОСОБА_2 , громадянка російської федерації, з 1999 року із ОСОБА_4 не спілкувалась. У період проживання позивач та ОСОБА_4 вели спільне господарство, із взаємними правами та обов`язками подружжя. ОСОБА_1 виконувала домашню роботу, зокрема готування для двох їжі, прибирання всього житла, прання своїх та ОСОБА_4 речей, білизни, виконувала інші побутові обов`язки, які зазвичай виконує в сім`ї дружина.
З листопада 2000 року ОСОБА_1 окрім виконання домашньої роботи, систематично вимушена була у зв`язку із хворобою ОСОБА_4 доглядала його у періоди стаціонарного лікування, щоденно відвідувати в лікарні, купувала лікарські засоби та засоби особистої гігієни необхідні
ОСОБА_4 , доставляти їх в приміщення Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру. Одночасно, у періоди його перебування на стаціонарному лікуванні виконувала роботу по дому, утримувала житло в належному стані, оплачувала комунальні послуги, тощо. Тобто виконувала дії, які притаманні одному із подружжя, та виконувала свої обов`язки по відношенню до іншого із подружжя.
Сумісне проживання позивача та ОСОБА_4 протягом 21 року саме по собі вказує на проживання жінки та чоловіка в одній квартирі однією сім`єю, з розподілом прав та обов`язків, що притаманні подружжю. Сумісне проживання протягом 21 року на площі 48,7 кв. м є тривалим життєвим періодом проживання однією сім`єю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміни черговості одержання права на спадкування призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із актовим записом № 57, складеним Подільським районним у
м. Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 30 січня 2017 року) (а. с. 5, т. 1).
Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло
від 10 січня 1994 року та квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_6 (померлому
ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_7 (померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ), на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 травня 1993 року.
15 березня 2017 року Першою полтавською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 79/2017 щодо майна померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а. с. 15, т. 1).
29 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Першої полтавської державної нотаріальної контори про прийняття нею спадщини після померлого ОСОБА_4 (а. с. 14, т. 1).
При цьому, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що з 2002 року ОСОБА_4 було призначено ІІ групу інвалідності, в період з 2005 року по 2014 рік ОСОБА_4 було встановлено ІІІ групу інвалідності, а з 03 червня 2014 року ОСОБА_4 мав ІІ групу інвалідності безстроково.
Також, судами встановлено, що позивачем вказувалось та знайшло своє підтвердження матеріалами справи - оригіналами медичної документації, витребуваної судом ухвалою від 10 грудня 2019 року, періоди перебування ОСОБА_4 на лікуванні у Полтавському обласному клінічному кардіологічному диспансері, а саме: 04 листопада 2000 року - 16 листопада 2000 року; 23 грудня 2000 року - 22 січня 2001 року; 20 листопада
2001 року - 04 січня 2002 року; 27 листопада 2002 року - 12 грудня 2002 року; 25 березня 2004 року - 07 квітня 2004 року; 10 лютого 2006 року -24 лютого 2006 року; 14 листопада 2007 року - 29 листопада 2007 року; 13 січня
2019 року - 28 лютого 2009 року; 31 жовтня 2010 року - 21 грудня 2010 року; 05 лютого 2011 року - 18 квітня 2011 року; 03 квітня 2012 року - 25 квітня 2012 року; 16 листопада 2012 року - 29 листопада 2012 року; 10 квітня
2013 року; 10 грудня 2013 року - 20 грудня 2013 року; 02 квітня 2014 року - 15 квітня 2014 року; 17 жовтня 2014 року - 29 грудня 2014 року; 02 квітня
2015 року - 25 червня 2015 року; 01 липня 2015 року - 31 серпня 2015 року.
Окрім того, у відповідності до довідки № 1454, виданої КП «Житлово - експлуатаційна організація № 2 Полтавської міської ради» у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 , зареєстровані двоє осіб: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - квартирант, з 08 червня 2001 року (а. с. 11, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.