Постанова
Іменем України
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 621/1036/21
провадження № 61-20370св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство освіти і науки України, Харківське державне вище училище фізичної культури № 1,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жаданова Ігоря Геннадійовича на постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправними актів індивідуальної дії та поновлення на роботі,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) від 26 березня 2021 року № 132- к;
- визнати протиправним та скасувати наказ МОН України від 26 березня 2021 року № 133- к;
- поновити його на посаді виконуючого обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 02 квітня 2021 року;
- допустити негайне виконання судового рішення щодо поновлення його на посаді виконуючого обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1;
- стягнути з Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 року по час постановлення судового рішення.
Зазначений позов мотивований тим, що він працював на посаді директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 за контрактом № 1-151 від 30 червня 2015 року в період з 01 липня 2015 року до 01 липня 2020 року.
Наказом МОН України від 25 червня 2020 року № 173-к його звільнено із займаної посади, у зв`язку з закінченням строку дії контракту.
Наказом МОН України від 25 червня 2020 року № 176-к його на підставі заяви призначено виконуючим обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1.
Вважає, що вищезазначене призначення є строковим договором, укладеним між ним та МОН України.
Після закінчення строкового договору його звільнено не було, а зокрема наказом МОН України від 24 вересня 2020 року № 291-к йому подовжено до 01 квітня 2021 року строк виконання обов`язків директора до призначення керівника Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1.
Покладені на нього обов`язки він виконував належним чином, трудової дисципліни не порушував, зарплата виплачувалась йому в установленому порядку, та виконувались усі інші трудові приписи, що свідчить про існування між ним та відповідачами трудових відносин.
Посилаючись на те, що договір переукладався кілька разів вважає, що в силу статті 23 КЗпП України дія його контракту (договору) вважається продовженою на невизначений строк, тобто, укладений між сторонами трудовий договір був безстроковим.
Крім того, під час звільнення він перебував на лікарняному в період з 27 березня до 09 квітня 2021 року, що згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України є порушенням його прав, оскільки під час тимчасової непрацездатності не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Зміївський районний суд Харківської області рішенням від 08 червня 2021 року позов задовольнив.
Визнав протиправним та скасував наказ МОН України від 26 березня 2021 року № 132-к.
Визнав протиправним та скасував наказ МОН України від 26 березня 2021 року № 133-к.
Поновив ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 02 квітня 2021 року.
Стягнув з Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 року до 08 червня 2021 року в сумі 59 192,10 грн.
Стягнув солідарно з МОН України та Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 на користь держави судовий збір в сумі 908 грн, в розмірі по 454 грн з кожного.
Допустив негайне виконання судового рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 02 квітня 2021 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 27 622,96 грн.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 06 квітня 2021 року про забезпечення позову, а саме зупинення дії наказу МОН України від 26 березня 2021 року № 132-к та заборону будь-якому реєстратору вчиняти реєстраційні дії щодо зміни відомостей про керівника Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що доказів узгодження із позивачем строків виконання трудових обов`язків керівника закладу після продовження дії попереднього наказу матеріали справи не містять, натомість підставою припинення трудових відносин із позивачем МОН України визначив настання певної події, а саме до призначення керівника закладу у встановленому законодавством порядку, тобто в порядку, передбаченому статтею 42 Закону України «Про фахову передвищу освіту».
Отже, підставою для припинення продовженого трудового договору сторони визначили настання обумовленої події - призначення керівника закладу у встановленому законодавством порядку.
Натомість, згідно з наказом МОН України від 26 березня 2021 року № 132-к позивач був звільнений від виконання обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 не у зв`язку із призначенням керівника закладу у встановленому законодавством порядку, а у зв`язку із закінченням строку, який з позивачем не узгоджувався, що суперечить змісту наказу МОН України № 291-к від 24 вересня 2020 року про продовження строку виконання обов`язків.
Контракт з керівником Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 на час розгляду справи в установленому законом порядку не укладений з жодною іншою особою, а тому позивач підлягає поновленню на роботі у зв`язку з незаконним звільненням.
ОСОБА_1 з 31 березня до 08 квітня 2021 року перебував на амбулаторному лікуванні з приводу загального захворювання, а отже його звільнення з 01 квітня 2021 року відбулося в період тимчасової непрацездатності.
Вказане не позбавляє відповідачів можливості у разі призначення та проведення конкурсу на посаду директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1, як то передбачено законодавством України про фахову передвищу освіту, звільнити позивача у встановленому законодавством порядку із дотриманням законодавчих гарантій та його трудових прав.
Харківський апеляційний суд постановою від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнив.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 червня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що наказом МОН України від 24 вересня 2020 року № 291-к, яким продовжено строк виконання обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 ОСОБА_1 , чітко визначено термін, на який позивачу продовжено строк виконання обов`язків директора, а саме з 02 жовтня 2020 року до призначення керівника училища в установленому законодавством порядку, але не пізніше ніж до 01 квітня 2021 року. Тобто сторонами погоджено, що навіть у разі не призначення керівника училища в установленому законодавством порядку до 01 квітня 2020 року строк виконання обов`язків директора ОСОБА_1 закінчується у будь-якому випадку не пізніше 01 квітня 2021 року.
Посилання позивача на те, що наведене у наказі № 291-к формулювання «не пізніше 01 квітня 2021 року» відноситься до кінцевої дати проведення конкурсу не підтверджується матеріалами справи, суперечить змісту відносин, що виникли між сторонами, і є власним помилковим тлумаченням ОСОБА_1 тексту наказу на свою користь.
Посилання ОСОБА_1 на статтю 39-1 КЗпП Україну як на підставу для задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки призначення позивача виконувачем обов`язків директора училища не є його призначенням на посаду директора. Крім того, призначення особи виконуючою обов`язки керівника за самим своїм змістом містить ознаку строковості. Отже, застосування в даному випадку статті 39-1 КЗпП України є неможливим, оскільки наданими доказами не підтверджується продовження дії трудового договору між сторонами спору на невизначений строк.
Апеляційним судом встановлено, що між сторонами діяв строковий трудовий договір.
Закінчення строку дії трудового договору є прямо визначеною КЗпП України підставою для припинення трудового договору. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає якогось волевиявлення працівника. Власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Звільнення позивача відбулось саме у строк, визначений у наказі МОН України від 24 вересня 2020 року № 291-к з 01 квітня 2021 року.
Станом 01 квітня 2021 року (дата звільнення) ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 31 березня до 08 квітня 2021 року.
Проте, посилання позивача на недопустимість звільнення працівників в період тимчасової непрацездатності також не є підставою для його поновлення на роботі.
Виходячи з нормативного тлумачення пунктів 4, 8 частини першої статті 36, частини третьої статті 40, частини третьої статті 41, статей 40, 41 КЗпП України на припинення трудового договору з працівником в зв`язку з закінченням строку - пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, частина третя статті 40 КЗпП України не поширюється.
Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, в зв`язку з чим він дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Жаданова І. Г. у грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 495/2876/18, згідно з яким укладений з тимчасово виконуючим обов`язки керівника навчального закладу строковий трудовий договір є строковим трудовим договором та регулюється загальними положеннями КЗпП України, та висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17, згідно з яким посада тимчасово виконуючого обов`язки є окремою посадою, на яку розповсюджуються усі гарантії, передбачені КЗпП України.
Також апеляційний суд не врахував правові висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, та у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 495/2876/18, від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 405/1526/17-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, від 08 липня 2020 року у справі № 752/11686/18, від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18, згідно з якими частина третя статті 40 КЗпП України розповсюджується на усі трудові правовідносини, у тому числі щодо звільнення з підстав, встановлених статтею 36 КЗпП України.
Крім того, відсутній висновок про застосування статті 39-1 КЗпП України, Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про фахову передвищу освіту» в питанні щодо розповсюдження положень статті 39-1 КЗпП України щодо тимчасово виконуючого обов`язки керівника навчального закладу у разі, якщо договір із таким тимчасово виконуючим обов`язків неодноразово переукладався та порядку подальшого звільнення такого тимчасово виконуючого обов`язки керівника навчального закладу (розповсюдження гарантій для працівника при такому звільненні, передбачених частиною другою статті 40, статтями 44, 49-2 КЗпП України).
Оскаржуваний наказ є протиправним та незаконним, оскільки неможливо припинити закінчення строку трудового договору, що був укладений на невизначений строк.
Звільнення його у період тимчасової непрацездатності є недопустимим та протиправним.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від МОН України у лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що переукладення строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового. Переукладення строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Тобто переукладення договору чи продовження строку його дії виключає застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України (постанова Верховного Суду України від 06 серпня 2008 року у справі № 6-15914св07, постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18).
Закінчення строку дії трудового договору є прямо визначеною КЗпП України підставою для припинення трудового договору. Власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції повною мірою дослідив обставини цієї справи та при прийнятті рішення правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Звільнення під час лікарняного не є підставою для поновлення на роботі. Наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 389/2004/16-ц).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 січня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Зміївського районного суду Харківської області.
Справа № 621/1036/21 надійшла до Верховного Суду 31 січня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2022 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з контрактом № 1-151 від 30 червня 2015 року, укладеним між МОН України та ОСОБА_1 , останній був призначений на посаду директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 01 липня 2015 року до 01 липня 2020 року.
Відповідно до наказу МОН України № 173-к від 25 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнений з посади директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 01 липня 2020 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії контракту.
Згідно із заявою ОСОБА_1 від 17 червня 2020 року, поданою на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки Міністра освіти і науки України Л. Мандзій, позивач надав згоду на виконання обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 02 липня 2020 року.
Наказом МОН України № 176-к від 25 червня 2020 року позивача було призначено виконувачем обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 02 липня до 01 жовтня 2020 року.
Наказом МОН України № 291-к від 24 вересня 2020 року ОСОБА_1 продовжено строк виконання обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 02 жовтня 2020 року до призначення керівника училища в установленому законом порядку, але не пізніше ніж до 01 квітня 2021 року.
Згідно з наказом МОН України № 132-к від 26 березня 2021 року ОСОБА_1 був звільнений від виконання обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 01 квітня 2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку дії контракту.
Наказом МОН України № 133-к від 26 березня 2021 року ОСОБА_2 був призначений виконувачем обов`язків Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 02 квітня до 30 вересня 2021 року.
Згідно з довідкою про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату, сума його заробітку за період з жовтня 2020 року до березня 2021 року склала 159 978,48 грн.
ОСОБА_1 з 31 березня до 08 квітня 2021 року перебував на амбулаторному лікуванні з приводу загального захворювання, що підтверджується листком непрацездатності серії АГР № 466116.
Наказом Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації № 118-к від 08 листопада 2021 року ОСОБА_2 призначений на посаду директора Харківського фахового коледжу спорту як переможець конкурсу, з яким укладено контракт строком на 5 років з 09 листопада 2021 року до 08 листопада 2026 року.
Між Департаментом науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації (уповноважений орган управління) і ОСОБА_2 (керівник) 08 листопада 2021 року було укладено контракт про призначення ОСОБА_2 на посаду директора Харківського фахового коледжу спорту на строк з 09 листопада 2021 року до 08 листопада 2026 року. Контракт набув чинності з дня підписання сторонами - 08 листопада 2021 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.