Постанова
Іменем України
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 522/26382/15
провадження № 61-8100св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2018 року у складі судді Шенцевої О. П.
та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду
від 08 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивований тим, що з 24 листопада 1990 року до 28 жовтня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування сторін у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 09 листопада 2001 року № 1-4896 ними придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв. м та згідно із договором купівлі-продажу від 22 червня 2007 року № 154, р№8312, нежитлове приміщення, яке знаходиться у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 110,2 кв. м. Право власності на спірні об`єкти нерухомості зареєстровано за ОСОБА_2 .
Позивач вважав, що оскільки спірні об`єкти нерухомості придбані під час шлюбу, вони є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
Позивач просив здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв. м та визнання права власності на 1/2 частини нежитлового приміщення, яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 110,2 кв. м.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв. м, та нежитлове приміщення, яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 110,2 кв. м, об`єктами права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв. м.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення, яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 110,2 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні об`єкти нерухомості придбані сторонами за час перебування у шлюбі, презумпція спільної сумісної власності не спростована, а тому на нього поширюється режим спільного сумісного майна.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв. м, та нежитлове приміщення, яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 110,2 кв. м, об`єктами права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв. м.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення, яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 110,2 кв. м.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне нерухоме майно підлягає поділу, оскільки належить до спільної власності подружжя. Апеляційний суд зауважив, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Разом з цим, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, врахував, що сторони не були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, оскільки судові повістки повернуті « за закінчення строку зберігання», що не є належним повідомленням про розгляд справи.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , особа, яка не брала участі у справі, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції не було залучено до участі у справі іпотекодержателя спірного майна - ПАТ «УкрСиббанк». З моменту ухвалення судом першої інстанції судового рішення спірне майно змінило власника. Зміна власника сталась не через волю попереднього власника, а у зв`язку із зверненням стягнення на це майно в рахунок погашення боргових зобов`язань сторін у справі. Заявник зазначає, що відповідно до акта державного виконавця про передачу предмета іпотеки стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 лютого 2021 року та виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А. на його підставі свідоцтва від 17 лютого 2021 року, він став власником нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 110,2 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .
Також заявник у касаційній скарзі наголошує, що 07 квітня 2021 року він подав до Одеського апеляційного суду заяву про залучення його до розгляду справи як третьої особи, яка відповідною ухвалою була залишена без задоволення.
На думку заявника, порушення апеляційним судом норм процесуального права полягає у прийнятті судом рішення, яке протирічить правовому висновку Верховного Суду, який зроблений у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 2-1905/1/2010 (провадження №61-15857св18) без наведеного обґрунтування відступу від такого висновку щодо розгляду справи судами без залучення іпотекодержателя нерухомого майна, яке є предметом розгляду цієї справи, тобто, особи, права якої безпосередньо зачіпаються під час розгляду справи. Також розгляд справи відбувся без залучення до складу сторін у справі власників майна, право власності на яке суд апеляційної інстанції своїм рішенням визнав за позивачем.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заявник у касаційній скарзі наводить схожі аргументи, які викладені у касаційній скарзі ОСОБА_3 щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права із незалучення до участі у справі заінтересованих осіб.
Заявник ОСОБА_2 посилається на те, що спірні об`єкти нерухомості були передані сторонами в іпотеку Акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк» та Відкритому акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» кожний окремо на виконання умов кредитних договорів, укладених сторонами із цими банками. Такі обставини були відомі суду першої інстанції на час розгляду справи, оскільки нею поданий позов про поділ боргових зобов`язань. Щодо спірних об`єктів нерухомості банки були іпотекодержателями предметів іпотеки.
При цьому заявник ОСОБА_2 додатково звертає увагу на те, що відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 17 березня 2021 року № 530238 з метою погашення заборгованості солідарних боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2013 року, на публічному аукціоні була реалізована квартира АДРЕСА_1 . Переможцем торгів стала ОСОБА_4
07 квітня 2021 року ОСОБА_4 подала до Одеського апеляційного суду заяву про залучення її до розгляду справи як третьої особи, яка відповідною ухвалою була залишена без задоволення.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційні скарги, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 і витребувано цивільну справу.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року справу призначено до розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що сторони перебували у шлюбі з 24 листопада 1990 року, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2014 року розірвано.
Згідно з договором від 09 листопада 2001 року №1-4896 сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв. м.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 червня 2007 року № 154, р№8312, сторонами придбане у власність нежитлове приміщення, яке знаходиться у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 110,2 кв. м.
Право власності на спірні об`єкти нерухомості зареєстровано за ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що спірне нерухоме майно належить до спільної сумісної власності сторін, проте через порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення сторони про розгляд справи, застосував обов`язкові підстави для скасування судового рішення.
Проте Верховний Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи таке.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні норми були передбачені статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), в редакції чинній на момент придбання спірної квартири.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову в межах доводів апеляційної скарги, фактично погодився з його висновками, проте скасував рішення та ухвалив нове аналогічного змісту, виходячи з підстав порушення норм процесуального права.
При цьому, апеляційний суд при вирішенні спору не врахував, що у квітні 2021 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про залучення до матеріалів справи доказів (а.с. 8 - 9, том 2) та повідомила про зміну власників спірних об`єктів нерухомості.
Зі змісту цієї заяви вбачалось, що відповідно до свідоцтва від 17 лютого 2021 року, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А. право власності на нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 110,2 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 перейшло до ОСОБА_3 (а.с. 10, 11 том 2). Вказане майно було реалізоване для погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11170830000, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», за умовами якого позивач отримав кредитні кошти у сумі 80 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування ними у розмірі 13,5% річних зі строком повернення до 16 червня 2014 року.