Постанова
Іменем України
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 354/601/15-ц
провадження № 61-3265св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство»,
відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року у складі судді Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 березня 2022 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство України), Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 15 листопада 2002 року № 40 ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в селі Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.
На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 30 січня 2003 року.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 1-6/11 про обвинувачення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні злочину, унаслідок якого протиправно вилучено з державної власності 46,142 га земель державного лісового фонду, встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 15 листопада 2002 року № 40 щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки органом місцевого самоврядування не приймалося.
Зазначав, що оскільки будь-яке рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки не приймалося, тому передача її у власність відбулася з порушенням вимог діючого законодавства, а державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконним.
На даний час спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею від 10 листопада 2001 року.
ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Держлісагентство України належно не захищають права держави, не звертаються до суду з позовом самостійно, незважаючи на те, що спірна земельна ділянка, на думку прокурора, була передана в приватну власність незаконно.
Ураховуючи викладене, перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Держлісагентства України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 30 січня 2003 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , та зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
26 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням, в якому просила залишити позовні вимоги прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з огляду на висновки про застосування норми права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Суд першої інстанції виходив із того, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Прокурор не надав доказів, що зазначене підприємство у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу. Звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі цього державного підприємства відбулося з порушенням вимог абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення позову до суду.
Щодо подання прокурором позову в інтересах Держлісагентства України, то суд першої інстанції зазначив про те, що останнє є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, тому прокурор на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наділений правом звернення до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень, попередньо, до звернення до суду, повідомивши про це відповідний суб`єкт владних повноважень. Проте прокурор не надав докази направлення Держлісагентству України як компетентному органу держави відповідного повідомлення про виявлені ним порушення інтересів держави в установленому законодавством порядку.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 березня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду, як передбачено пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю у прокурора повноважень на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ДП «Ворохтянське лісове господарство», в інтересах якого подав позов прокурор, є державним підприємством, тому суд першої інстанції, врахувавши висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цього державного підприємства.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор не надав будь-яких доказів направлення Держлісагентству України в установленому законодавством порядку повідомлення про виявлені порушення інтересів держави та про намір звернення до суду в інтересах держави. При цьому суд правильно встановив, що прокурор звернувся з відповідним повідомленням лише до ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги в якості належного та допустимого доказу на підтвердження повноважень прокурора у цій справі електронний лист Держлісагентства України про те, що останнє підтримує та не заперечує звернення органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, до суду із позовами, поданими в їх інтересах, до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, за відсутності можливості у Держлісагентства України подання таких позовів особисто з об`єктивних причин. Зазначений лист не засвідчує факт дотримання прокурором вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 910/261/20, від 21 липня 2021 року у справі № 754/8118/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19, а саме щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час пред`явлення позову до суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що чинним процесуальним законодавством не передбачено такої підстави залишення позову без розгляду як відсутність тих чи інших документів, в тому числі повідомлень відповідного суб`єкта владних повноважень у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до формального висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Держлісагентства України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що суди можуть залишати без розгляду позовні заяви прокурора на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, якщо позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судове засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва.
Держлісагентство України було обізнано із фактом порушення інтересів держави та звернення прокурором до суду щодо захисту останнім інтересів держави в частині реагування на виявлене порушення та не оспорювало питання порушення інтересів держави у формі протиправного вилучення з державної власності спірної земельної ділянки й підтримувало вимоги прокурора у зв`язку з неможливістю подання таких позовів безпосередньо з об`єктивних причин.
Верховний Суд у своїх постановах зазначає про те, що виконання положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час подання позову до суду, полягає не у формальному повідомленні прокурором відповідного державного органу, а в доведенні прокурором до відома вказаного органу про виявлене порушення інтересів держави з одночасним наданням йому можливості відреагувати самостійно.
Визначальним при зверненні до суду є саме факт обізнаності позивача із фактами порушень, які стали підставою для подальшого звернення до суду у зв`язку з неналежним захистом інтересів держави з його боку.
У постановах від 25 лютого 2021 року у справі № 910/261/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19 Верховний Суд зазначив, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомлення прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд повинен дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Суди попередніх інстанцій не з`ясували фактичні обставини справи щодо наявності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в особі Держлісагентства України, як це передбачено частинами першою, п`ятою статті 263 ЦПК України.
ДП «Ворохтянське лісове господарство» є державним підприємством та віднесено до переліку підприємств, установ, організацій, що перебувають у сфері управління Держлісагентства України. Правовий статус ДП «Ворохтянське лісове господарство» вказує на те, що основні напрямки його діяльності є нічим іншим як завданнями та функціями, покладеними на нього безпосередньо державою з метою реалізації її політики у сфері охорони довкілля, рекреації, відтворення природних ресурсів, тому у прокурора наявні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі цього державного підприємства.
У травні 2022 року ОСОБА_1 подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що доводи касаційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги законність судових рішень судів попередніх інстанцій не спростовують.
Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано цивільну справу з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 серпня 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області направив до ДП «Ворохтянське лісове господарство» листа, в якому, посилаючись на положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та обставини, встановлені у кримінальному провадженні, повідомив останнє про порушення інтересів держави та наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі Держлісагентства України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» з метою захисту порушених прав держави.
У серпні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Держлісагентства України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2015 року відкрито провадження у справі.
04 листопада 2020 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до суду заяву про зміну предмета позову та просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 30 січня 2003 року та витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, яка розташована в ділянці Прохідній в селі Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
26 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням, в якому просила залишити позовні вимоги прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України з огляду на висновки про застосування норми права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
На обґрунтування правомірності представлення інтересів держави в особі Держлісагентства України, прокурор посилався на електронний лист останнього № 12-12/9212-21 від 08 листопада 2021 року, направлений у відповідь на лист Івано-Франківської обласної прокуратури від 29 вересня 2021 року № 15-1430вих-21, в якому, зокрема, зазначено про те, що при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства України та державних лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Держлісагентство України завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів самим Держлісагентством України з об`єктивних причин. У відповідності до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року № 1000/5, листування Держлісагентства України за 2014-2015 роки з порушених в листі питань знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. Держлісагентство України повідомило, що не заперечувало щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави із вказаних у листі питань (т. 2, а. с. 245).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку, зокрема ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).
Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.