ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 914/3293/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. (головуючий), Багай Н.О., Берднік І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Адміністрації державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 (Скрипчук О.С., Матущак О.І., Марко Р.І.) та рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 (Кидисюк Р.А.) у справі №914/3293/20
за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України до Львівської міської ради, треті особи: 1) Концерн радіомовлення радіозв`язку та телебачення; 2) Курія Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020, скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування на земельну ділянку площею 2,1382 га, розташовану за адресою: м. Львів, пл. Св.Юра,5
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Заступник військового прокурора Львівського гарнізону (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Позивач) до Львівської міської ради (далі - Відповідач), треті особи Концерн радіомовлення радіозв`язку та телебачення (далі - Третя особа-1), Курія Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви (далі - Третя особа-2) про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020, скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування на земельну ділянку площею 2,1382 га, розташовану за адресою: м. Львів, пл. Св.Юра,5.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвала Відповідача №6503 від 04.09.2020 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл.Святого Юра, 5", прийнята з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка, відповідно до рішення №31/246 від 06.04.1951, перебуває у державній власності в особі Позивача та у фактичному користуванні Третьої особи-1, а відтак право розпоряджатися нею належить виключно Львівській обласній державній адміністрації, а також порушує інтереси держави в особі Позивача.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Рішення суду мотивовано тим, що право розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 площею 2,1382 га на площі Святого Юра, 5 у місті Львові належить Відповідачу на підставі приписів статті 83 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 і на цій земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомості державної форми власності.
5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 залишено без змін з тих же підстав. Крім того, додатково, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні в матеріалах справи копії рішення звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951, які на переконання Позивача підтверджують наявність у нього права власності на об`єкти нерухомості, які розташовані на спірній земельній ділянці, не є належними доказами у справі, оскільки виготовлені не з оригіналу документа.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача
6. Позивач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
7. Судом першої інстанції безпідставно відмовлено Позивачу у задоволенні клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи; відмовлено Третій особі-1 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів, а саме висновку експерта, який замовлено у Сумському відділенні національного наукового центру "Інституту судових експертиз імені М.С.Бокаріуса".
8. Суди попередніх інстанцій застосували норми Земельного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №712/10864/16-а, №308/7923/16-ц, №701/473/17, №701/902/17-ц, №362/3134/14-ц, №495/6080/17-ц, №21-64а13, №21-5459а15, №521/17710/15-а, №182/2428/16-а, №921/338/18, №372/5635/13-ц, №823/1984/16, №916/2135/16, №924/1473/15.
9. Апеляційний господарський суд не застосував статтю 79 ГПК України щодо вірогідності доказів та застосував статтю 91 ГПК України щодо прийняття доказів без урахування висновку про застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №910/1584/19, №910/16505/19.
10. Суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови неправильно зазначив дату ухвалення рішення суду першої інстанції, вказавши, що залишає без змін рішення від 08.03.2021, тоді як рішення ухвалено 03.08.2021.
Позиція Прокурора, Відповідача, Третіх осіб-1, 2 у відзиві на касаційну скаргу
11. Прокурор, Треті особи-1, 2 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
12. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з тих підстав, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990 "Про передачу в оренду будинку №28 по вул. Міцкевича Галицькій Митрополії Української греко-католицької церкви" вирішено припинити дію рішення виконкому Львівської міської Ради народних депутатів №31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку земельної ділянки та будівель на вул. Міцкевича,28. Враховуючи припинення рішенням 1990 року дії рішення 1951 року, спірне майно відносилося до фонду рад народних депутатів і законно перейшло у комунальну власність, і, оскільки рішення 1990 року є чинним та не скасовано, то цим рішенням фактично відновлено попередній стан, який існував до прийняття рішення 1951 року №31/246.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора
13. Прокурор подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
14. Суд першої інстанції застосував норми Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині повноважень органу місцевого самоврядування скасовувати свої рішення без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №182/2428/16-а, №21-64а13, №21-5459а15.
15. Суд апеляційної інстанції застосував статті 75, 76, 79, 91 ГПК України щодо належності доказів і їх прийняття судом без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №910/16505/19, №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2101/17, №924/233/18, №910/1584/19.
Позиція Позивача, Відповідача, Третіх осіб-1, 2 у відзиві на касаційну скаргу
16. Позивач, Відповідач, Треті особи-1, 2 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
17. Звертаючись до суду з позовом, Прокурор, як зазначають попередні судові інстанцій послався на те, що рішенням звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951 закріплено за Львівським обласним управлінням зв`язку (правонаступник Третя особа-1) земельну ділянку та будівлі для розміщення пункту місцевого радіозахисту по вул. Міцкевича, площею 1,9 га, в тому числі присадибу по вул. Міцкевича, 28 і будинком, який займає бібліотека Залізничного району і жилий дім, у якому проживає дві сім`ї гр.гр. Маєвського та Шелест.
17.1. Львівським МБТІ 22.03.1994 видано Львівському обласному радіотелевізійному передавальному центру реєстраційне посвідчення №402 про реєстрацію права власності на службове приміщення, житловий будинок та трансформаторну підстанцію на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові.
17.2. За Позивачем 01.11.2016 здійснено державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 м2 (ідентифікаційний номер 32152690) та технічний будинок радіостанції площею 429,8 м2 (індексний номер 32152235), що знаходяться за адресою м.Львів, вул. Листопадового Чину, 28.
17.3. Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру у м. Львові №19-1323-0.2-6863/9-16АП від 08.09.2016 земельна ділянка площею 2,516 га на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові зареєстрована за Львівським обласним радіотелевізійним передавальним центром (згідно списку землекористувачів та землевласників Залізничного району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради №51 від 06.02.1998 "Про інвентаризацію земель міста Львова" та Державних актів на право власності на земельні ділянки по вул. Листопадового Чину, 28).
17.4. Відповідачем 04.09.2020 прийнято спірну ухвалу №6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл.Святого Юра, 5", якою затверджено Третій особі-2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 2,1382 га з обмеженнями без права капітального будівництва та огородження на пл.Святого Юра, 5 (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) у постійне користування для обслуговування пам`ятки архітектури національного значення - комплексу Собору Святого Юра (охоронний №376) і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування у межах території, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО (код КВЦПЗ 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення) для обслуговування нижніх Митрополичих садів та прилеглої території комплексу собору Святого Юра і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування у межах території, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО за рахунок земель рекреаційного призначення, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.
17.5. На переконання Прокурора та Позивача, як зазначає суд першої інстанції, ухвала Відповідача №6503 від 04.09.2020 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл.Святого Юра, 5", прийнята з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка, відповідно до рішення №31/246 від 06.04.1951, перебуває у державній власності в особі Позивача та у фактичному користуванні Третьої особи-1, а відтак право розпоряджатися нею належить виключно Львівській обласній державній адміністрації, а також порушує інтереси держави в особі Позивача.
17.6. Прокурор зазначає, що Відповідач звертався до Позивача та Третьої особи-1 з листами про надання добровільної згоди на вилучення з користування Третьої особи-1 земельної ділянки площею 2,1382 га на пл.Святого Юра, 5 та площею 0,0339 га на вул. Листопадового Чину, 28, де розміщено обладнання по обслуговуванню телекомунікаційних вузлів системи телебачення, радіо, мобільного та інтернет зв`язку засобами волоконно-оптичних та кабельних ліній зв`язку, вузлову станцію мобільних операторів зв`язку Київ - Львів - Відень - Лондон та інше обладнання державних установ, організацій та Львівської філії Третьої особи-1, проте згоди Відповідач не отримав. Оскільки спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та на ній розташовані об`єкти державного нерухомого майна, вирішення питання щодо її вилучення у Позивача чи передання у постійне користування третім особам, належить до компетенції Львівської обласної державної адміністрації, а не Відповідача.
18. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що Прокурором та Позивачем не долучено до матеріалів справи докази того, що саме в межах земельної ділянки площею 2,1382 га (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності Позивачу, як і не надано доказів того, що на земельній ділянці площею 0,0339 га розміщено обладнання по обслуговуванню телекомунікаційних вузлів системи телебачення, радіо мобільного та інтернет зв`язку засобами волоконно - оптичних та кабельних ліній зв`язку, вузлову станцію мобільних операторів зв`язку Київ-Львів-Відень-Лондон та інше обладнання державних установ, організацій та Львівської філії Третьої особи-1.
19. Крім того, суд першої інстанції встановив, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990 "Про передачу в оренду будинку №28 по вул.Міцкевича Галицькій Митрополії Української греко-католицької церкви" вирішено припинити дію рішення виконкому Львівської міської Ради народних депутатів №31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку земельної ділянки та будівель на вул.Міцевича, 28.
19.1. Оскільки, як зазначив суд, рішенням від 1990 року припинено рішення від 1951 року, враховуючи, що рішення №282 від 21.06.1990 є чинним та не скасовано і з його прийняттям відновлено попередній стан майна, який існував до прийняття рішення №31/246 від 06.04.1951, тому територіальна громада м. Львова в особі Відповідача, відповідно до законодавства у 1991 році набула право комунальної власності на спірну земельну ділянку.
19.2. Місцевий господарський суд, пославшись на норми статей 125, 126 ЗК України, ЗК Української РСР 1970 року та 1990 року дійшов висновку, що ні Позивач, ні Третя особа-1 Державний акт на право власності чи користування земельною ділянкою по вул. Листопадового Чину, 28 не отримували, межі земельної ділянки в натурі не виносили, земельна ділянка площею 1,9 га не зареєстрована у Державному земельному кадастрі та права у реєстрі речових прав на неї не зареєстровані. Тобто, право володіння чи право постійного користування земельною ділянкою площею 1,9 га Позивач належним чином не оформив.
20. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
21. Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку дійшов висновку, що рішення звуженого засідання виконкому Львівської міської ради народних депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951, копії якого наявні в матеріалах справи в кількох екземплярах, не є належними доказами у справі з тих підстав, що такі копії виготовлені не з оригіналу документа, як того вимагає стаття 91 ГПК України, а з його копії.
22. Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
22.1. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
22.2. Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
22.3. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
22.4. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
22.5. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
22.6. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
22.7. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено, що учасниками судового процесу було поставлено під сумнів належність, достовірність наявних в матеріалах справи копій рішення №31/246 від 06.04.1951 або під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено неналежність або недостовірність такого доказу, тому апеляційний господарський суд безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах справи копії рішення №31/246 від 06.04.1951 та не надав оцінки з точки зору вірогідності доказів, не з`ясував, в разі наявності сумніву щодо належності такого доказу, питання чи мали місце обставини (факти), які підтверджуються саме рішенням №31/246 від 06.04.1951.
23. Висновку щодо покладення на суд обов`язку оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, та робити висновок, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (статті 73, 74, 76, 77, 79 ГПК України) також дотримується Верховний Суд в постановах у справах №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2101/17, №924/233/18, №910/1584/19, №910/16505/19.
23.1. При цьому, у визначенні подібності правовідносин Суд виходить з того, що правовідносини у справах №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2101/17, №924/233/18, №910/1584/19, №910/16505/19 та у цій справі №914/3293/20 є подібними щодо правового регулювання (статті 73, 74, 76, 77, 79 ГПК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
23.2. З огляду на викладене Суд вважає, що наведені скаржниками в касаційних скаргах підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме застосування статей 76, 79, 91 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду знайшли своє підтвердження (пункти 9, 15 постанови).