ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/10399/18
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
за участю представника Закарпатської обласної прокуратури - прокурора Офісу Генерального прокурора Цимбалістого Т.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Закарпатської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021
у справі № 910/10399/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма"
до: 1) Прокуратури Закарпатської області;
2) Державної казначейської служби України
про стягнення майнової та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Прокуратури Закарпатської області (далі - Прокуратура) та Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) про стягнення 1 002 116,20 євро збитків (реальні збитки та упущена вигода) і 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вини працівників Прокуратури було порушено право позивача, а саме: незаконно вилучено Прокуратурою майно Товариства, за тим повернуто його в неповному обсязі та у зношеному стані, внаслідок чого це майно стало непридатним для використання за призначенням. Вказані обставини стали підставою також для заявлення Товариством вимог про стягнення упущеної вигоди у сумі 929 026,02 євро та моральної шкоди, що полягає у приниженні ділової репутації та оцінюється позивачем у 1 000 000 грн.
Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.
Постановою Верховного Суду від 23.06.2021, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 910/10399/18 скасовано в частині відмови у стягненні майнової шкоди у розмірі 17 090,00 євро, упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. У цій частині справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. У решті вказані судові рішення у справі залишено без змін.
У своїй постанові Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог (17 090,00 євро реальних збитків, 929 026,02 євро упущеної вигоди та 1 000 000,00 грн моральної шкоди).
Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що:
- відмовляючи в частині задоволення збитків у розмірі 17 090,00 євро (вартість повернутого обладнання), суди посилались на обставини повернення обладнання на вказану суму відповідно до актів приймання-передачі майна, складених на виконання постанови про закриття кримінального провадження. При цьому судами залишено поза увагою, що у частині вказаних актів зазначено, що обладнання не придатне для подальшого використання за призначенням. Крім того, у матеріалах справи (т.6, а.с.70) наявний лист Прокуратури, в якому зазначено перелік та вартість повернутого обладнання, і вартість такого майна становить 16 040,00 євро, що відрізняється від вартості повернутого майна, яка зазначена судами у рішеннях (17090,00 євро). Тобто судами не встановлено реальну вартість повернутого Товариству майна;
- відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро, суди виходили з того, що розрахунок ґрунтується на припущеннях, і у них відсутні підстави вважати, що за 134 місяці Товариство щомісяця могло би отримувати саме по 6 933,03 євро, і цей дохід був би стабільним, незмінним і складав би не менше 6 933,03 євро. Водночас суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи контрактам №№ 1, 2 від 21.04.2006 (т.1, а.с.63, 106, відповідно) та умовам контракту на поставку взуття та напівфабрикатів з матеріалів замовника № 8 (т.1, а.с.111). Тобто судами не досліджено: чи виготовлявся товар під реалізацію, чи на замовлення з визначенням вартості товару, що, у свою чергу, має суттєве значення для вирішення справи у цій частині. Також не враховано того, що за допомогою вилученого у Товариства обладнання Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгрід плюс" (далі - ТОВ "Інгрід плюс") здійснювало виготовлення відповідної продукції протягом тривалого часу;
- відмовляючи в частині вимог про стягнення моральної шкоди, суди зазначили, що Товариством належними та допустимими доказами не наведено будь-яких фактів того, що йому як суб`єкту господарювання було дійсно завдано моральну шкоду, не вказано, якими діями Прокуратури було завдано таку шкоду; не надано розрахунку заявленої ним до стягнення суми моральної шкоди та не зазначено, з чого воно виходило, заявляючи вимогу про стягнення саме 1 000 000,00 грн. Проте зі змісту рішення та постанови судів попередніх інстанцій у цій справі вбачається, що суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не надали належної правової оцінки всім доказам у справі з урахуванням предмета судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, предметом нового розгляду справи в суді першої інстанції були позовні вимоги про стягненні майнової шкоди у розмірі 17 090,00 євро, упущеної вигоди у сумі 929 026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 (суддя - Борисенко І.І.) позов задоволено частково, стягнуто з Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Товариства вартість втраченого обладнання у розмірі 17 090,00 євро, що еквівалентно 553457,63 грн, в іншій частині у позові відмовлено.
Рішення місцевого суду обґрунтована тим, що:
- майно, яке було вилучено Прокуратурою, є непридатним для використання, а тому його вартість підлягає відшкодуванню на користь позивача з розрахунку різниці між повною вартістю втраченого обладнання за цінами на момент втрати (73090,00 євро) та стягнутою судом при попередньому розгляді справи сумою за втрачену частину обладнання (56000,00 євро). Відтак судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення 17090,00 євро вартості втраченого обладнання;
- наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди є таким, що ґрунтується на припущеннях, і у суду відсутні підстави вважати, що за 134 місяці позивач кожен місяць міг би отримувати саме по 6933,03 євро і цей дохід був би стабільним, незмінним і щомісяця складав би не меншу суму грошових коштів. Також на виконання вказівок Верховного Суду судом досліджено укладений позивачем договір оренди №28/12 від 01.03.2006 для здійснення виробничої діяльності та встановлено, що його дія закінчилася 28.02.2007, а в матеріалах справи відсутні докази, що після зазначеної дати позивач мав намір продовжувати строк дії договору оренди на здійснення виробничої діяльності на майбутнє;
- Товариством належними та допустимими доказами не наведено будь-яких фактів того, що позивачу, як суб`єкту господарювання, було дійсно завдано моральну шкоду та не вказано, якими діями відповідача, на думку позивача, було здійснено приниження ділової репутації позивача. Також, позивачем не надано суду розрахунку заявленої до стягнення суми моральної шкоди та не зазначено, з чого він виходив, заявляючи вимогу про стягнення саме 1 000 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 (колегія суддів: Шапран В.В. - головуючий, Владимиренко С.В., Сулім В.В.) апеляційні скарги Товариства та Прокуратури залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі №910/10399/18 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог у частині стягнення майнової шкоди у розмірі 17 090,00 євро (вартості втраченого обладнання) та про відсутність підстав для задоволення позову у частині стягнення упущеної вигоди у сумі 929 026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн з огляду, зокрема, на їх недоведеність.
Також, апеляційний суд зауважив про відсутність правових підстав для самостійного визначення судом розміру моральної шкоди, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності господарського судочинства.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги Прокуратури
Не погодившись з судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, Прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та підстав касаційного оскарження Прокуратура посилається на те, що:
- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та порушено норми процесуального права, а саме частини першої статті 74, статті 86 ГПК України;
- судом апеляційної інстанції було застосовано норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16, від 22.02.2017 у справі № 6-17цс17, від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.
- судами залишено поза увагою обставини відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Прокуратури та збитками позивача.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги Товариства
Не погодившись з судовими рішеннями в частині відмови щодо відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди, Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальні норми, зокрема:
- судами помилково застосовано норми статей 225 та 142 Господарського кодексу України (надалі ГК України) до деліктних правовідносин, які склалися між Товариством та Прокуратурою внаслідок бездіяльності останньої;
- суди не дослідили у повному обсязі зібрані у справі докази;
- суди фактично позбавили позивача права на справедливий суд при вирішенні питання про стягнення упущеної вигоди, адже умови, створені Прокуратурою, не дозволяли Товариству вступати в будь-які довгострокові ділові відносини чи гарантувати виконання домовленостей. В іншому випадку, Товариство допустило б недобросовісну поведінку й порушило б звичаї ділового обороту;
- з одного боку суд у рішенні констатує, що в діяннях Прокуратури наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, і робить висновок, що саме бездіяльністю останньої була завдана шкода позивачу, а з другого боку стверджує про недоведеність того, якими саме діями посадових осіб Прокуратури було завдано моральну шкоду юридичній особі;
- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 23 ЦК України, допущено неповне з`ясування фактичних обставин. Окрім того, відсутні правові висновки Верховного Суду з питання встановлення розміру справедливої компенсації моральної шкоди суб`єктам господарювання у тому числі крізь призму практики ЄСПЛ, яка є джерелом права в Україні;
- судами не було враховано правові висновки Верховного Суду, що є релевантними обставинам цієї справи та викладені в постановах від 13.10.2021 у справі №908/2445/20, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, від 11.11.2021 у справі №910/7511/20;
- судом апеляційної інстанції застосовано правові висновки, висловлені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц, від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, що не є релевантними справі, що розглядалася.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом щодо подання відзивів на касаційні скарги до початку судового засідання, що відповідно до положень частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Товариство було зареєстровано 01.12.1999 як підприємство, що ставить за мету виробництво взуття та надання інформаційних послуг.
З метою виробництва взуття у квітні 2006 року позивач придбав у швейцарської фірми "WIFI AG in Grunung" обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73090,00 євро.
Вказане обладнання у травні 2006 року було ввезено на територію України, розмитнено та змонтовано у виробничу лінію в орендованому позивачем у Закритого акціонерного товариства "Ужгородський механічний завод" приміщенні, яке знаходилося за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30.
Після установки обладнання позивач на підставі контрактів, укладених з фірмою "Paradiso", отримав сировину і почав виготовляти продукцію (взуття).
23.05.2007 слідчий з особливо важливих справ Прокуратури Кузан В.В. порушив кримінальну справу № 9706407 за фактом заволодіння службовими особами Товариства чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191 та частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
30.05.2007 слідчий Кузан В.В. провів обшуки у приміщеннях офісу позивача та приміщеннях, у яких проживала директор Товариства ОСОБА_1 Під час проведення слідчих дій були вилучені оригінали бухгалтерських документів, документів, що підтверджували зовнішньоекономічну діяльність позивача, договори з контрагентами та документи, пов`язані з придбанням обладнання для виробництва взуття.
02.10.2007 слідчий Кузан В.В. також провів огляд орендованих позивачем виробничих приміщень за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30, та належного позивачу обладнання. За результатами огляду постановою слідчого Кузана В.В. від 02.10.2007 належне позивачу обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73 090,00 євро було визнано речовим доказом у кримінальній справі №9706407 та в той же день передано за актом на відповідальне зберігання ТОВ "Інгрід плюс".
06.03.2008 слідчий Кузан В.В. порушив проти директора Товариства ОСОБА_1 кримінальну справу №9701808 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 209 КК України, та кримінальну справу №9701808/2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України.
Кримінальні справи №№ 9706407, 9701808 та 9701808/2 постановою слідчого Кузана В.В. від 06.03.2008 були об`єднані в одне провадження, якому був присвоєний № 9706407 та по якому пред`явлено обвинувачення директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 222 та частиною другою статті 209 КК України.
03.04.2008 кримінальна справа № 9706407 була передана до суду, у супровідному листі до справи зазначалося, що речові докази - обладнання для виготовлення взуття, знаходяться на відповідальному зберіганні у ТОВ "Інгрід плюс".
Вказана кримінальна справа розглядалася судами та органами досудового слідства неодноразово.
10.08.2015 прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Прокуратури старший радник юстиції Романець Ю.М. виніс постанову, якою закрив кримінальне провадження проти ОСОБА_1 (якому на день винесення документа прокурором було присвоєно № 12014070030001332) на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді у вчиненні злочинів та вичерпанні можливості їх отримання. У четвертому пункті резолютивної частини вказаної постанови було зазначено, що речові докази, які вилучені в ході досудового розслідування, та обладнання для виготовлення взуття (згідно з протоколом огляду від 02.10.2007) загальною вартістю 73 090,00 євро, підлягають поверненню представникам Товариства.
Вказана постанова про закриття кримінального провадження не оскаржувалася та 21.08.2015 набрала законної сили.
Однак, за твердженнями позивача та згідно наявних доказів, вилучене обладнання не повернуто позивачу відразу після винесення постанови.
Лише 26.09.2016 Прокуратура почала повертати позивачу вилучене у 2007 році обладнання та згідно з актом приймання-передачі частини речових доказів повернув представнику позивача два повітряних компресора.
29.09.2016 позивач отримав від представника Прокуратури шість найменувань обладнання, 03.11.2016 - тринадцять найменувань обладнання, 08.11.2016 - п`ять найменувань обладнання.
13.12.2016 виконуючий обов`язки прокурора Закарпатської області листом №17/7-858-07 повідомив Товариство про те, що іншу частину обладнання повернути неможливо у зв`язку з його відсутністю.
Наведені обставини у їх сукупності стали підставою для звернення до суду з даним позовом про відшкодування збитків у вигляді вартості втраченого та пошкодженого обладнання, оскільки Прокуратура на звернення позивача у добровільному порядку вказані збитки не сплатила. Окрім цього, позивач також просив відшкодувати збитки у вигляді упущеної вигоди (неотриманого доходу) та моральну шкоду.
Як було зазначено вище, за наслідком прийняття Верховним Судом постанови від 23.06.2020 предметом нового розгляду судом першої інстанції у цій справі були вимоги позивача про стягнення майнової шкоди у розмірі 17 090,00 євро, упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
При цьому, касаційне провадження у справах залежить, за винятком визначених частиною четвертою статті 300 ГПК України випадків, виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Оцінивши доводи скаржників, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Об`єктом касаційного оскарження за касаційною скаргою Прокуратури є судові рішення у частині задоволення позовних вимог про стягненні майнової шкоди (вартості втраченого обладнання) у розмірі 17 090,00 євро, а за касаційною скаргою Товариства - в частині стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди у сумі 929 026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.
З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд керується наступним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способами захисту цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частини перша -друга статті 22 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Поряд з цим, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) Прокуратури, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).
Верховний Суд зауважує, що аналогічний висновок щодо питання особливостей деліктної відповідальності органів державної влади та застосування положень статті 1176 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-501цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц.
Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності Прокуратури за заподіяння Товариству шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності вищезазначених трьох елементів складу цивільного правопорушення, у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Щодо вимог про стягнення майнової шкоди у вигляді вартості втраченого обладнання
Проаналізувавши матеріали справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- у позивача в рамках досудового слідства 02.10.2007 прокуратурою було вилучено обладнання вартістю 73090,00 євро у робочому стані та без жодних зауважень щодо його справності та комплектності і передано на відповідальне зберігання ТОВ "Інгрід плюс";
- починаючи з 26.09.2016 Прокуратура почала повертати позивачу вказане обладнання. При цьому, обладнання було повернуто позивачу не повністю, а повернута частина виявилася зношеною та не могла бути використана за призначенням;
- Прокуратурою та її працівниками не дотримано вимог чинних на час вилучення у позивача обладнання та проведення попереднього досудового слідства (2007-2015 роки) нормативно-правових актів, що регулювали питання вилучення та зберігання речових доказів. Зокрема, службовою перевіркою, яка проводилася Прокуратурою, було встановлено, що слідчий Кузан В.В. не вносив відомості про вилучене у позивача обладнання у книгу обшуку речових доказів, що унеможливило подальші перевірки його збереження. Також, впродовж дев`яти років розслідування кримінальної справи жодна зі службових осіб Прокуратури належним чином не реагувала на звернення представників позивача і не перевіряла стан вилученого обладнання та умови його зберігання. Таким чином, Прокуратурою та її працівниками було допущено бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку зі схоронності обладнання, що було вилучено у позивача в рамках кримінального провадження.
Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що з урахуванням встановлених обставини справи щодо втрати та пошкодження обладнання під час його знаходження на зберіганні у ТОВ "Інгрід плюс", а також того, що обов`язок забезпечити схоронність вилучених речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей було покладено саме на Прокуратуру, має місце встановлений факт бездіяльності посадових осіб Прокуратури, які не виконали відповідний обов`язок, що також перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з пошкодженням обладнання.
Крім того, обґрунтованим вбачається висновок судів про те, що визначений законом обов`язок повернути майно не виконаний державою Україна у спірних правовідносинах, не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяної позивачу шкоди.
Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 23.06.2020, якою ця справа направлялась у відповідних частинах на новий розгляд, підтверджено висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Прокуратури та збитками позивача, а також висновок про звернення Товариством до суду з позовом в межах трирічного строку позовної давності.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає безпідставним посилання Прокуратури на неврахування судами правових висновків Верховного Суду щодо питання позовної давності, зокрема встановлення моменту виникнення права на позов, викладених у постановах від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 22.02.2017 у справі № 6-17цс17, від 15.05.2018 у справі №911/3210/17, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17.
Наведеними у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у цій справі висновками спростовуються також викладені у касаційні скарзі Прокуратури доводи про залишення судами поза увагою обставин відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Прокуратури та збитками позивача.