ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 520/6713/2020
адміністративне провадження № К/9901/13985/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Бадюков Ю.В.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (головуючий суддя - Кононенко З.О., судді: Калиновський В.А., Макаренко Я.М.)
у справі № 520/6713/2020
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Харківської області, Харківської обласної прокуратури,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - прокурор Харківської області
про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Прокуратури Харківської області (далі - відповідач 1), Харківської обласної прокуратури (далі - відповідач 3), в якому, з урахування уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення №166 від 02 квітня 2020 року Кадрової комісії №2 Офісу Генерального прокурора "Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою", ухвалене щодо ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року № 853к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області або на рівнозначній посаді в прокуратурі Харківської області з поновленням усіх прав, пов`язаних з цією посадою та в органах прокуратури з 04 травня 2020 року;
- зобов`язати прокуратуру Харківської області внести виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 стосовно незаконного звільнення;
- стягнути з прокуратури Харківської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04 травня 2020 року по день ухвалення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незаконність наказу прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року №853 полягає у відсутності підстав для його видання, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», та в порушенні частини другої статті 19, статтей 22, 43, 58 Конституції України, статтей 42, 49-2 КЗпП України, статті 11 Конвенції МОП №158, в умовах правової невизначеності, шляхом свавільного використання прокурором Харківської області своїх повноважень.
Позивач зазначає про відсутність в оскаржуваному наказі чіткої підстави звільнення його із займаної посади, що породжує правову невизначеність щодо підстав такого звільнення, і, відповідно, такий наказ є протиправним.
Також позивач зазначає про те, що його звільнено на підставі тієї норми, якою передбачено звільнення у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Однак, на момент прийняття оскаржуваного наказу рішення про реорганізацію чи ліквідацію прокуратури Харківської області відсутнє. Також відсутні підстави для звільнення прокурора за результатами непроходження атестації згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
За твердженням позивача, застосування причин (умов) звільнення прокурорів, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, а саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, можливе лише в разі прийняття рішення про ліквідацію прокуратури Харківської області, яке на час спірних правовідносин не прийнято.
Разом з тим, на переконання позивача, положення Закону України "Про прокуратуру" не містять конкретних механізмів правового регулювання відносин, що пов`язані із питаннями щодо звільнення посадових/службових осіб в органах прокуратури у зв`язку з ліквідацією (реорганізацією) органів прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Не погоджуючись із вказаним рішенням кадрової комісії № 166 від 02 квітня 2020 року та наказом №853к прокуратури Харківської області від 30 квітня 2020 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року позов задоволено частково:
- скасовано рішення №166 від 02 квітня 2020 року Кадрової комісії №2 Офісу Генерального прокурора "Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою", ухвалене щодо ОСОБА_1 ;
- скасовано наказ прокурора Харківської області від 30.04.2020 року № 853к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 05 травня 2020 року;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області з 05 травня 2020 року;
- стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2020 року по 21 жовтня 2020 року у розмірі 169 065, 00 грн. (сто шістдесят дев`ять тисяч шістдесят п`ять гривень) (із урахуванням ухвали від 23 жовтня 2020 року про виправлення описки у судовому рішенні);
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді;
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Також, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Аналіз змісту наведеної правової норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз`єднувальний сполучник "або" виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Отже, як зауважив суд першої інстанції, наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII двох окремих підстав для звільнення покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.
Проте, відповідачами до суду не надано доказів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав відповідну посаду, тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII є необґрунтованими.
Посилання прокуратури Харківської області в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ №853к від 30 квітня 2020 року не відповідає критерію законності та обґрунтованості, оскільки внаслідок відсутності підстав для звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури через ненастання події, з якою пов`язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" .
У зв`язку з тим, що встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення. Тобто позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його було звільнено спірним у цій справі наказом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області з 05 травня 2020 року, у зв`язку з чим суд відмовив позивачу у задоволенні вимоги про поновлення на рівнозначній посаді в прокуратурі Харківської області з поновленням усіх прав, пов`язаних з цією посадою та в органах прокуратури.
Суд першої інстанції стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2020 року по 21 жовтня 2020 року у розмірі 169065,00 грн, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 1445, 00 грн та 117 робочих днів.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року скасовано та прийнято нову про відмову в задоволені позовних вимог.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, оскільки загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 Закону № 1697-VII.
Доводи позивача з приводу застосування до спірних правовідносин загальних засад трудового законодавства, є безпідставними, оскільки питання пов`язані із проходженням прокурорами публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в даному позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначив, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Таким чином, в даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є не завершення процесу ліквідації, реорганізації чи процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події зумовленою наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором прокуратури Харківської області ОСОБА_1 .
Суд врахував, що позивач, подаючи 10 жовтня 2019 року заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення із підстав, передбачених Законом №113-IX. В іншому випадку, позивач мав повне право відмовитись від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого останнім зроблено не було.
Оскільки ОСОБА_2 у визначений день, час та місце складання іспиту не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяву про перенесення дати іспиту до комісії не надав, у зв`язку з цим кадровою комісією зафіксовано факт відсутності позивача та відповідно до пунктів 13,17 розділу ІІ Закону №113- ІХ, пункту 11 розділу І пункту 1 розділу ІІ Порядку прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить:
- скасувати повністю постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року;
- скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними рішення №166 від 02 квітня 2020 року Кадрової комісії №2 Офісу Генерального прокурора «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою», ухвалене щодо ОСОБА_1 ; наказу прокурора Харківської області від 30.04.2020 № 853к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язання Харківську обласну прокуратуру внести виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 стосовно незаконного звільнення та поновлення на роботі.
- прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог про визнання протиправними рішення №166 від 02 квітня 2020 року Кадрової комісії №2 Офісу Генерального прокурора «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою», ухвалене щодо ОСОБА_1 ; наказу прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року № 853к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язати Харківську обласну прокуратуру внести виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 стосовно незаконного звільнення та поновлення на роботі;
- змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року в частині поновлення на посаді, вказавши, - «поновити ОСОБА_1 в Харківській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області з поновленням усіх прав, пов`язаних з цією .посадою та в органах прокуратури з 05 травня 2020 року»;
- в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року залишити без змін.
У касаційній скарзі позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, відповідно до якої суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Як зауважує скаржник, судом апеляційної інстанції застосовано пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17.
У вищевказаній постанові зазначено, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без відповідної конкретизації підстави для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема щодо оскарження такого наказу.
Однак, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначено, що посилання суду 1 -ї інстанції на вищевказану постанову Верховного Суду не суперечить практиці звільнення прокурорів, а доводи позивача стосовно відсутності в оскаржуваному наказі конкретної підстави звільнення, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставними, оскільки підстава містить посилання на п. п. 2, 3, п. п 2 п.19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113- IX щодо звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»...»
Разом з тим, скаржник зазначає, що зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, належним способом захисту свого порушеного права вважає поновлення в Харківській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області та органах прокуратури з 05 травня 2020 року.
Застосування такого способу захисту порушених прав відповідає висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 826/10460/16, від 28 лютого 2019 року у справі № 817/860/16.
Крім того, позивач вказує про те, що поновлення його на посаді у прокуратурі Харківської області є неможливим у зв`язку з перейменуванням останньої в Харківську обласну прокуратуру.
Окрім того, скаржник зауважує, що Закон №113-ІХ не ототожнює неявку для проходження тестування із неуспішним проходженням атестації. Вказаний Закон не містить наслідки неявки для проходження атестації, у тому числі з об`єктивних причин, у формі прийняття рішення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації.
Скаржник зауважує, що особисто він не був повідомлений належним чином про дату і місце призначеної атестації.
В оскаржуваному рішенні кадрова комісія №2 на підтвердження неявки посилається на додаток №4 до протоколу №2 від 05 березня 2020 року, та зазначає місце прийняття рішення - м. Київ. Факт неявки зафіксовано 05 березня 2020 року у м. Києві.
Проте, місцем роботи скаржника є прокуратура Харківської області, яка розташована в м. Харкові та в день складання іспиту позивач знаходився на робочому місці.
Скаржник зазначає, що керівництвом не забезпечено надання роз`яснення щодо порядку дій, пов`язаних із зайнятістю у якості прокурора при виконанні службових обов`язків.
Також відповідачами не вжито заходів для забезпечення скаржнику можливості бути присутнім 05 березня 2020 року на тестуванні. З наказами про відрядження останнього до Києва для проходження атестації його не ознайомлювали, такі накази не видавались.
Також скаржник зазначає, що положення пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ вказують на обов`язковість наявності двох юридичних фактів для законного звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України №1697 та підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-ІХ.
На думку скаржника, застосування цих двох юридичних фактів потребує наявності факту ліквідації, реорганізації або скорочення штатної чисельності органу прокуратури.
Проте, станом на день звільнення позивача - 30 квітня 2019 року прокуратура Харківської області не ліквідована, накази про скорочення штатної чисельності не видавалися.
Скаржник наголошує, що прокурор Харківської області не мав наданих йому Законом повноважень звільняти позивача з підстав, інших ніж визначені Законом України «Про прокуратуру», застосовуючи норми розділу «Прикінцеві та перехідні положення «Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»; підпункт 2 пункту 19 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» міг бути застосований тільки у випадку реорганізації чи ліквідації прокуратури чи скорочення штату прокурорів.
Харківська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законність оскаржуваного наказу прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року №853-К про звільнення позивача.
Відповідач 3 зазначив, що ні Законом №113-ІХ, ні Порядком №231 не передбачено обов`язку повідомляти позивача особисто про дату іспиту, повідомлення позивача відбувалось оприлюдненням графіку, розміщеного на вебсайті Офісу Генерального прокурора 20 лютого 2020 року.
Ураховуючи, що у визначений день, час та місце складання іспиту - 05 березня 2020 року ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки не повідомив та заяву про перенесення дати іспиту до кадрової комісії не надав, друга кадрова комісія зафіксувала неявку позивача та, керуючись абзацом 2 пункту 11 розділу І Порядку №231, ухвалила рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Відповідач 3 зазначає, що до спірних правовідносин норми КЗпП України не застосовуються, а доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України під час його звільнення братися до уваги не можуть, оскільки звільнення за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» застосовується за наявності підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ Закону від 19.09.2019 №113-ІХ, які не містять такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, оскільки в цьому випадку юридичним фактом для звільнення позивача було рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
ОСОБА_1 подано відповідь на відзив відповідача 3, в якому останній, окрім іншого, зазначає, що ні представником відповідачів у відзиві на касаційну скаргу, ні судом апеляційної інстанції не надано оцінку фактам відсутності організаційного і технічного супроводу роботи комісії та ненадання відповідачами доказів формування робочої групи кадрової комісії №2, створеної згідно наказу Генерального прокурора №78 від 07 лютого 2020 року, на що звертав увагу у своєму рішенні Харківський окружний адміністративний суд.
Крім того, представником відповідача так і не надано чітких пояснень про те, що у додатку1 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03жовтня 2019 року № 221, відсутня затверджена типова форма рішення про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою згідно абзацу 2 п. 11 розділу І Порядку № 221, як-то передбачено пунктом 8 розділу І Порядку № 221.
Також, відповідачем не доведено, а колегією суддів апеляційної інстанції не враховано, що норма закону, якою б безпосередньо встановлювалося право чи обов`язок звільняти прокурора з посади виключно за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури без застосування в якості підстави пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", відсутня.
І навпаки, судом не враховано, що у разі, якщо б застосування підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ не потребувало наявності факту ліквідації, реорганізації або скорочення, то не було б потрібним саме посилання на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-УІІ.
Частиною п`ятою статті 246 КАС України визначено, що у резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.
Проте, як зазначає позивач, щодо кожної із заявлених ним позовних вимог, а саме про: - зобов`язання Харківську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в прокуратурі Харківської області з поновленням усіх прав, пов`язаних з цією посадою та в органах прокуратури; - зобов`язання Харківську обласну прокуратуру внести виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 стосовно незаконного звільнення, резолютивна частина ніяких відомостей про їх задоволення, чи то відмову у задоволенні повністю або частково, не містить.
Крім того, визнавши за позивачем право поновлення на посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області з 05 травня 2020 року, судом не визначено способу виконання судового рішення ураховуючи те, що станом на момент постановлення судового рішення змінено назву (перейменовано) прокуратуру Харківської області на Харківську обласну прокуратуру.
Іншими відповідачами відзиви на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду оскаржуваних рішень.
12 серпня 2021 року ОСОБА_1 подано заяву, в якій останній просить вирішити питання щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та визначити його розмір.
Позивач, окрім іншого, посилається на пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995, за змістом якого визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), яку розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
На думку позивача розмір середньоденної заробітної плати позивача складає:
- станом на 30 квітня 2020 року (на день видання наказу про звільнення згідно з довідкою наданою відповідачем) - 1445,00857 грн;
- з 05 травня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 7456, 24 грн (1445,008 грн. х коефіцієнт
5,16);
- з 01 січня 2021 року і до кінця 2021 року 10662,42 грн. (7456, 24 грн. х коефіцієнт 1,43).
Кількість робочих днів: з 05 травня 2020 року по 31 грудня 2020 року становить 167 робочих днів, отже середній заробіток за вказаний час - 7456,24 грн. х 167 = 1 245 198,08 грн;
з 01 січня 2021 року по 15 серпня 2021 року - 153 робочих днів, отже середній заробіток за вказаний час - 10 662,42 грн х 153 = 1 631 350,26 грн.
Загальна сума станом на 15 серпня 2021 року складає: 1 245 198,08 грн. + 1 631 350,26 грн. = 2 876 548,34 грн (два мільйони вісімсот сімдесят шість тисяч п`ятсот сорок вісім гривень тридцять чотири копійки) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
26 листопада 2021 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких останній, зокрема, вказує, що не прибуття його на іспит відбулося з об`єктивних і поважних причин, а рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є наслідком радше неповідомлення про ці причини кадровій комісії (у встановлений строк), аніж результатом атестування як такого, адже він його по суті не проходив.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у справі №815/1554/17 щодо пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року призначено розгляд даної справи в попередньому судовому засіданні на 09 червня 2022 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, з 16 березня 2011 року ОСОБА_1 працював у прокуратурі Харківської області на посадах начальника відділу, прокурора відділу організації представництва управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді.
Згідно з наказом прокурора Харківської області від 23 липня 2018 року №1392к переведений начальником відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області.
Верховною Радою України 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким передбачено створення у системі органів прокуратури обласних прокуратур. Наведений закон набув чинності 25 вересня 2019 року.
10 жовтня 2019 року позивач подав Генеральному прокурору заяву, в якій просив перевести його на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.
У заяві, зокрема, вказано, що позивач підтверджує, усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури», його буде звільнено з посади прокурора.
Відповідно до змісту рішення Кадрової комісії №2 від 02 квітня 2020 року №166 зафіксовано факт неявки начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області ОСОБА_1 для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (додаток №4 Протоколу №2 від 05 березня 2020 року).
В цьому Рішенні також зазначено, що у строк, передбачений Порядком проходження прокурорами атестації, заяви про перенесення тестування від ОСОБА_1 до кадрової комісії №2 не надходили.
У зв`язку з цим кадрової комісією №2 ухвалено рішення, що начальник відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.
На підставі статті 11, пункту 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», пунктів 2,3 та підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», наказом прокурора Харківської області №853-к від 30 квітня 2020 року позивача звільнено з посади начальник відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 травня 2020 року.
Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.