Постанова
Іменем України
09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 522/9380/17
провадження № 61-17990св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усик Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Ганна Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Ганна Анатоліївна (далі - приватний нотаріус), про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності.
Позов обґрунтований тим, що після укладення оспорюваного договору відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання, передбачені пунктами 5, 6, 7 договору довічного утримання, а саме: не сплачує грошове утримання у розмірі 500,00 грн щомісяця, не здійснює оплату комунальних послуг за водопостачання, газопостачання, теплопостачання, енергопостачання, не провідує її протягом тривалого часу.
З вересня 2016 року постійну допомогу їй надавав сусід ОСОБА_1 .
Ці умови є істотними, а тому їх невиконання є підставою для розірвання договору довічного утримання із застосуванням відповідних правових наслідків.
Просила розірвати договір довічного утримання від 14 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 149, визнати ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, позов задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання від 14 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом за № 149. Застосовано наслідки розірвання договору, повернено у власність ОСОБА_2 квартиру загальною площею 29,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за договором довічного утримання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_3 направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі заявника, представник ОСОБА_3 звертався до суду апеляційної інстанції із заявою про розгляд справи за відсутності представника заявника, а не про відкладення її розгляду у зв`язку з посиленням протиепідемічних заходів, як вказав суд апеляційної інстанції, що свідчить про побіжність вивчення ним справи.
Безпідставними є висновки судів про неналежне виконання ним умов договору довічного утримання, оскільки він щомісяця сплачував погоджену суму коштів. Суд дослідив лише одну довідку Одеської дирекції «Укрпошти» від 20 лютого 2017 року, проте інформації стосовно переказів, які вже були виплачені ОСОБА_2 , відділення зв`язку не надало.
Суд першої інстанції, пославшись на цю довідку, не взяв до уваги, що в ній зазначений період лише з 14 серпня 2016 року до 14 лютого 2017 року, проте в рішенні встановлено, що ОСОБА_3 не виконував умови укладеного договору протягом його дії.
Крім того, ця довідка належним чином не засвідчена, тому суд першої інстанції не міг нею обгрунтовувати рішення.
Суд першої інстанції ухвалив рішення без витребуваних матеріалів від банку, проте послався на те, що позивач довів, що відповідач не виконував своїх зобов`язань за договором.
Виконання договору підтверджується також розписками ОСОБА_2 , остання з яких написана після початку судового розгляду справи, що свідчить про відсутність претензій відчужувача до виконання ним зобов`язань за договором довічного утримання та штучність судового процесу з метою заволодіння квартирою спадкоємцями ОСОБА_2 .
До показань свідків суд мав ставитись критично, оскільки свідки не можуть об`єктивно оцінити ступінь належного чи неналежного виконання обов`язків набувачем за договором довічного утримання. Свідків допитано за відсутності відповідача, що позбавило його можливості поставити їм запитання.
Відповідач надавав докази на підтвердження своїх заперечень проти позову, проте суд їх не врахував, просив допитати його як свідка, у чому суд першої інстанції також безпідставно відмовив.
03 жовтня 2019 року у судовому засіданні представник відповідача заявляв клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового засідання з наданням йому можливості надати заперечення проти позову, оскільки цей представник уклав договір про надання професійної правничої допомоги з відповідачем 03 жовтня 2019 року, проте суд безпідставно відмовив йому у задоволенні цього клопотання.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо спірних правовідносин.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що суди дійшли обгрунтованого висновку, що відповідач не виконував умови договору довічного утримання належним чином.
Відповідач, порушивши умови договору довічного утримання, за період з 14 серпня 2016 року до 14 лютого 2017 року здійснив лише один переказ грошових коштів у розмірі 1 000,00 грн; не надав доказів на підтвердження виконання свого обов`язку із щомісячного грошового утримання ОСОБА_2 в розмірі 500,00 грн, проведення індексації таких платежів, оплати комунальних послуг, здійснення інших матеріальних витрат.
Допитані в судовому засіданні свідки пояснили, що відповідач безвідповідально ставився до виконання своїх обов`язків з догляду за ОСОБА_2 , не надавав їй необхідної допомоги, не провідував її протягом тривалого часу попри те, що стан здоров`я позивача вимагав щоденного піклування. Свідки пояснили, що своїми безвідповідальними діями відповідач неодноразово доводив ОСОБА_2 до важкого, виснаженого стану, вони неодноразово викликали поліцію, швидку медичну допомогу та службу з надзвичайних ситуацій, на підтвердження чого надано письмові докази. ОСОБА_1 фактично взяв на себе обов`язки щодо утримання та догляду ОСОБА_2 , між ними склалися теплі стосунки.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.
У подібних правовідносинах Верховний Суд виклав багато правових висновків, зокрема у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 303/4572/16-ц, від 12 квітня 2018 року у справі № 759/14846/15-ц, від 25 червня 2018 року у справі № 357/18084/15-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 209/2643/16-ц, від 25 травня 2020 року у справі № 521/16807/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 521/10450/17.
Оскаржувані судові рішення також відповідають правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 25 грудня 2013 року, провадження № 6-142цс13.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 постійно зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
14 березня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований у реєстрі за № 149, згідно з яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності квартиру загальною площею 29,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов`язався забезпечувати її утримання довічно на умовах договору.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 договору довічного утримання за згодою сторін набувач зобов`язаний забезпечити відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у відчужуваній квартирі, харчуванням, одягом та взуттям, необхідними ліками, доглядом та необхідною допомогою.
Зазначене матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 500,00 грн за їх взаємною згодою. Така оцінка підлягає індексації у порядку, установленому законом.
Згідно з абзацом другим пункту 5 договору набувач зобов`язується здійснювати оплату комунальних послуг за водопостачання, газопостачання, теплопостачання, енергопостачання (до 100 кВт), користування телефонним зв`язком, крім міжнародних та міжміських переговорів, на вищевказану квартиру.
Згідно з пунктом 6 договору грошова сума у розмірі 500,00 грн має щомісяця до 10 числа кожного місяця виплачуватись набувачем на розрахунковий рахунок відчужувача у ПАТ «ВіЕйБі Банк» або переказуватись поштою з доставкою додому. Відчужувач свідчить, що зазначене грошове утримання є цілком достатнім для матеріального забезпечення, передбаченого договором, і не потребуватиме подальшого перегляду.
Відповідно до пункту 12 договору він може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін - у судовому порядку.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про допит відповідача як свідка, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України)