Постанова
Іменем України
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 602/1455/20
провадження № 61-475св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Лановецька державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 вересня 2021 року у складі судді Радосюка А. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувсядо суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Лановецька державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно. 30 січня 2019 року він звернувся до державного нотаріуса Лановецької державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлої, однак йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 1270, частиною другою статті 1272, частиною першою статті 1296 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 25 червня 2019 року йому було визначено додатковий строк для подання заяви до нотаріальної контори для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , терміном два місяці після набрання рішенням законної сили. Однак зазначене рішення суду було скасоване постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача. Для отримання спадщини він не зміг вчасно звернутися із заявою до нотаріальної контори, так як він є пенсіонером і фактично проживав з ОСОБА_3 без реєстрації місця проживання, тому вважав, що прийняв спадщину. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк тривалістю два місяці для подання до Лановецької державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 був пенсіонером, тобто мав право на обов`язкову частку у спадковому майні після смерті його матері ОСОБА_3 , однак не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом чи про відмову від прийняття спадщини у визначений законом строк. З 2011 року та на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивач постійно проживав разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 , тобто вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України. Тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 вересня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам. Предметом позову ОСОБА_1 визначив вимогу про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Однак, виходячи зі змісту позову, він фактично намагався довести те, що в силу статті 1268 ЦК України є спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та вважається таким, що прийняв спадщину. Оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, ОСОБА_1 не заявив про відмову від спадщини, то незалежно від змісту заповіту він має право на обов`язкову частку у спадщині як повнолітній непрацездатний син спадкодавця. З урахуванням наявності нового власника оспорюваного спадкового майна та постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість відмови місцевим судом в задоволенні позову, оскільки у спірних правовідносинах право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
05 січня 2022 року ОСОБА_2 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 09 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень щодо наведених судами правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, які не відповідають заявленим предмету та підставам позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та мотивована тим, що позивачем пред`явлено лише одну позовну вимогу - про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Будь-яких інших вимог, зокрема й про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, позивач не заявляв. Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій помилково застосували частину третю статті 1268 ЦК України, а не частину третю статті 1272 ЦК України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, і не врахували правові висновки щодо її застосування, викладені в постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 467/1384/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 179/2283/17. Замість встановлення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, суди безпідставно досліджували факт проживання позивача із спадкодавцем за відсутності такої вимоги. В зазначеній категорії справ обов`язковим є обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач звернувся до Лановецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини лише 30 січня 2019 року, тобто через п`ять місяців після спливу строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, що свідчить про значний пропуск цього строку.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Лановецького районного суду Тернопільської області.
15 лютого 2022 року справа № 602/1455/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 15 березня 2019 року Лановецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй нерухоме майно, а саме:
- земельні ділянки площею 0,1519 га, площею 0,1230 га, площею 0,2559 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,2500 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовані в селі Ванжулів Лановецького району Тернопільської області.;
- земельну ділянку площею 1,78 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Ванжулівської сільської ради Лановецького району Тернопільської області;
- житловий будинок в цілому з приналежними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , що належить колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_3 .
За повідомленням Лановецької державної нотаріальної контори від 30 січня 2019 року № 42/02-14 спадкоємцем померлої ОСОБА_3 є син - ОСОБА_4 , який 07 серпня 2018 року подав заяву про прийняття спадщини за заповітом. Заповіт посвідчено Ванжулівською сільською радою Лановецького району Тернопільської області 22 лютого 2011 року по реєстру за номером 11 на все майно на користь ОСОБА_4 . Інші спадкоємці в нотаріальну контору не зверталися, свідоцтво про право на спадщину не видавалося у зв`язку із смертю спадкоємця ОСОБА_4 .