Постанова
Іменем України
07 червня 2022 року
м. Київ
справа № 754/16202/18
провадження № 61-15662св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану через адвоката Буняка Валерія Сергійовича, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації транспортного засобу, посилаючись на те, що 20 вересня 2017 року старший державний виконавець Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Танащук О. М. звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з поданням про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності, в межах примусового виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 205 994,62 грн та судових витрат. Постановою від 30 липня 2013 року № 39092737 накладено арешт на все майно боржника, заборонено відчуження будь-якого майна, що належить боржнику.
Ухвалою Деснянського районного суду від 20 липня 2018 року у справі № 754/12234/17 подання старшого державного виконавця задоволено. Визнано за боржником ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини транспортного засобу марки «Volkswagen Polo», 2003 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_4 .
У період розгляду судом подання державного виконавця, а саме 30 березня 2018 року, ОСОБА_4 уклала договір купівлі - продажу транспортного засобу зі своєю матір`ю ОСОБА_2 .
Вказаний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства України, його укладення є лише одним із способів уникнути виконання судового рішення в іншій справі.
Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 30 березня 2018 року № 8044/2018/880385 та скасувати державну реєстрацію транспортного засобу марки «Volkswagen Polo» 1,4, тип кузова: хетчбек-в, номер кузова: НОМЕР_1 , за ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу транспортного засобу від 30 березня 2018 року № 8044/2018/880385 та скасовано державну реєстрацію транспортного засобу марки «Volkswagen Polo» 1,4, номер кузова НОМЕР_1 , за ОСОБА_2 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року виправлено описку у повному тексті рішення від 15 листопада 2019 року із зазначенням найменування заявленого позову у справі «позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування державної реєстрації транспортного засобу» та датою ухвалення судового рішення «15 листопада 2019 року».
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 стягнено на користь позивача судовий збір у розмірі 234,93 грн з кожного, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що оспорюваний договір укладено саме з метою уникнення можливого стягнення на зазначене майно, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року залишено без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнено в рівних частинах із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 100,00 грн. В іншій частині заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що позов не міг бути задоволений з огляду на належність автомобіля до її особистої власності. Спірний автомобіль придбано за час шлюбу, тому діє презумпція спільності такого майна, яка належним чином спростована не була.
Не погодився суд і з доводами щодо необхідності відмови в позові з підстав пропуску позовної давності, оскільки оспорюваний договір укладений 30 березня 2018 року, позов пред`явлено до суду 15 листопада 2018 року, отже, позовну давність не пропущено.
Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін, тоді як вона мала розглядатися винятково в порядку загального позовного провадження. Можливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження регламентується статтею 274 ЦПК України, де визначено, які саме справи не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Ця справа не віднесена до такого переліку, тому доводи апеляційної скарги про незаконність або неможливість розгляду справи в спрощеному провадженні не відповідають обставинам справи та вимогам процесуального закону.
Суд відхилив посилання ОСОБА_4 на її неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи. З матеріалів справи відомо, що судові повідомлення (повістки) були направлені особі, яка звернулась із апеляційною скаргою, завчасно і за належною адресою, а сам лише факт отримання особою, яка для цього повинна була вчинити певні дії, що залежать від її волевиявлення, не вказують про обмеження її прав та ненадання судом можливості, якою вона скористалася значно пізніше. За таких умов апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_4 через адвоката Буняка В. С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, просила їх скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання, чи є нерозгляд судом заяви відповідача про перехід від спрощеного до загального позовного порядку розгляду справи істотним порушенням ЦПК України; суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, провадження № 61-1125св17, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року, провадження № 6-1074цс17; справу розглянуто без належного повідомлення сторін.
Суд першої інстанції не розглянув заяву ОСОБА_4 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та незаконно розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження. У справі № 925/1476/17 Верховний Суд зауважив, що порушення правил переходу до спрощеного позовного провадження навіть за відсутності наслідків для прав учасників процесу є істотним порушенням процесуальних норм.
Повістку про виклик у судове засідання 15 листопада 2019 року вона отримала лише 04 грудня 2019 року, тобто після проведення розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, вказана кореспонденція відправлена їй судом 24 листопада 2019 року, а розгляд справи відбувся 13 листопада 2019 року. Її позбавлено права на участь у судовому засіданні. Висновки щодо порушення прав на участь у судовому засіданні викладені у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, провадження № 61-1125св17, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року, провадження № 6-1074цс17.
Суд апеляційної інстанції залишив без уваги клопотання її адвоката від 30 вересня 2020 року про відкладення розгляду справи через його участь в кримінальному судовому засіданні в іншому населеному пункті.
Суддя Деснянського районного суду м. Києва Галась І. А., яка розглядала цю справу, у 2018 року вже розглядала спір між тими самими сторонами, ухвалене нею рішення скасоване в апеляційному порядку, тому вона не мала права розглядати цей спір, оскільки могла бути упередженою. Подати відповідну заяву про відвід судді вона не мала можливості, оскільки неналежним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.
Суди не встановили, чи перебував спірний автомобіль у спільній власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на дату укладення договору 30 березня 2018 року, а якщо так, то чи не пропустив позивач строк звернення до суду із позовом про оспорення цього договору. Шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2012 року. Після розірвання шлюбу між подружжям розділено майно, їй залишився транспортний засіб марки «Volkswagen Polo», який за нею зареєстрований. Тобто автомобіль є її особистою власністю.
Виконавче провадження відкрито 30 липня 2013 року, з цього часу стягувач та виконавець мали можливість дізнатися про її майновий стан як колишньої дружини боржника, отже, строк позовної давності закінчився 30 липня 2016 року.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження як справу незначної складності. Норми СК України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки оспорюваний правочин укладено не у зв`язку з реалізацією особистих немайнових чи майнових прав учасників сімейних правовідносин. Відповідно до частини сьомої статті 277 ЦПК України право на подання відповідачем заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не застосовується, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження. Ця справа є малозначною та підлягала розгляду лише у порядку спрощеного позовного провадження, тому наведені у заяві ОСОБА_4 від 20 лютого 2019 року доводи не свідчать про те, що спір підлягав розгляду у порядку загального позовного провадження. ОСОБА_4 мала змогу заперечити проти позову, надати докази на підтвердження своїх заперечень як шляхом подання письмових документів, так і особисто в судовому засіданні, проте такими правами не скористалася.
Суд першої інстанції почав розгляд справи у судовому засіданні 28 січня 2019 року, судові засідання неодноразово відкладалися у зв`язку з неявкою відповідачів, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи. Про судове засідання 15 листопада 2019 року ОСОБА_4 повідомлена завчасно, повістку про виклик до суду відправлено 04 листопада 2019 року, проте отримала її ОСОБА_4 04 грудня 2019 року. Розгляд справи відбувся 15 листопада 2019 року, як і зазначалося у повістці, а вказівка у рішенні дати «13 листопада 2019 року» є технічною помилкою, яку суд виправив.
В суді апеляційної інстанції розгляд справи був призначений на 25 червня 2020 року, 13 серпня 2020 року та 01 жовтня 2020 року. У жодне судове засідання ні ОСОБА_4 , ні її представник не з`явилися. Представник ОСОБА_4 двічі заявляв про відкладення судових засідань, призначених на 13 серпня 2020 року та 01 жовтня 2020 року, клопотання мотивував необхідністю перебування у судовому засіданні в інших справах. До клопотань не додавалися відповідні докази на підтвердження викладених у них обставин, крім того, такі обставини не свідчать про об`єктивні причини неможливості участі у судовому засіданні. Безпосередньо ОСОБА_4 клопотань про відкладення судового засідання не подавала, причини її неявки є неповажними.
Відвід має бути заявлений протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження. Перше судове засідання було призначено на 28 січня 2019 року, на ньому був присутнім представник ОСОБА_4 , який не скористався правом на заявлення відводу судді. Підстави відводу також необґрунтовані.
Суди встановили, що спірний автомобіль набутий під час шлюбу ОСОБА_4 з боржником, презумпцію спільності майна подружжя не спростовано. Позовна давність у справах про поділ майна подружжя починає перебіг з моменту порушення прав, тому відсутність позовів про розподіл майна між відповідачами підтверджує лише те, що права жодного із співвласників не порушено, проте не може бути доказом припинення права спільної сумісної власності на автомобіль.
Позов подано через 7 місяців після укладення оспорюваного договору, тому позовна давність не пропущена.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року у справі №2-а-879/2011 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та стягнено з відповідача на користь позивача борг в сумі 205 994,62 грн, а також судові витрати.
Із 30 липня 2013 року на примусовому виконанні в ДВС Деснянського районного управління юстиції перебуває виконавче провадження № 39092737 з примусового виконання виконавчого листа № 2-879/11, виданого 17 квітня 2012 року Дарницьким районним судом м. Києва, про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 205 994,62 грн та судових витрат.
30 липня 2013 року постановою державного виконавця на все майно, що належить боржнику, накладено арешт та заборонено здійснювати його відчуження, про що внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.
05 вересня 2017 року державний виконавець виявив, що за колишньою дружиною боржника ОСОБА_4 зареєстрований транспортний засіб - автомобіль марки «Volkswagen Polo», 2003 року випуску.
Державний виконавець встановив, що автомобіль набуто за час шлюбу ОСОБА_3 із ОСОБА_4 і він є спільною сумісною власністю подружжя. У зв`язку з виявленням майна, що належало боржнику, 20 вересня 2017 року старший державний виконавець Деснянського РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві Танащук О. М. звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з поданням про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності, в межах примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 39092737.
У поданні державний виконавець, зокрема, просив у порядку поділу майна подружжя визнати за боржником ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини транспортного засобу марки «Volkswagen Polo», 2003 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_4 . До участі в цій справі була залучена ОСОБА_4 як співвласник транспортного засобу, що підлягав поділу.
Ухвалою Деснянського районного суду від 20 липня 2018 року у справі № 754/12234/17 подання старшого державного виконавця задоволено. Визнано за боржником ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини транспортного засобу марки «Volkswagen Polo», 2003 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_4 .
У період розгляду судом подання державного виконавця, а саме 30 березня 2018 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу транспортного засобу зі своєю матір`ю ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо спірних правовідносин; суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, провадження № 61-1125св17, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року, провадження № 6-1074цс17; розглянуто справу без належного повідомлення сторін у справі.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо повідомлення про час і місце розгляду справи
Основними засадами судочинства відповідно до частини першої статті 129 Конституції України визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться судом відповідно до статті 128 ЦПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з частиною другою статті 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
ОСОБА_4 у касаційній скарзі посилається на те, що повістку про виклик у судове засідання 15 листопада 2019 року вона отримала лише 04 грудня 2019 року, тобто після проведення розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, вказана кореспонденція відправлена їй судом 24 листопада 2019 року, а розгляд справи відбувся 13 листопада 2019 року. Її позбавлено права на участь у судовому засіданні. Висновки щодо порушення прав на участь у судовому засіданні викладені у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, провадження № 61-1125св17, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року, провадження № 6-1074цс17, які суди не застосували.
У постанові від 25 квітня 2018 року, провадження № 61-1125св17, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час і місце розгляду справи, розгляд справи не відклав, причини їх неявки в судове засідання не з`ясував, порушив конституційне право особи на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести доводи,чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд, зазначивши, що розгляд справи без участі відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, є формальним міркуванням, не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді, бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення і ухвалення власного рішення. При цьому висновок апеляційного суду про те, що відповідачі свідомо не отримували повістки, реалізуючи своє диспозитивне право на участь у справі, був би правильним лише у разі, якщо було б доведено, що відповідачі, знаючи, що на їх адресу надійшов рекомендований лист з суду, не отримували його. Проте таких обставин суд не встановив.
У постанові від 11 вересня 2017 року, провадження № 6-1074цс17, Верховний Суд України, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, виходив із того, що згідно із ЦПК суд апеляційної інстанції повинен був повідомити заявника про судове засідання завчасно рекомендованим листом. Крім того, суд мав відкласти розгляд справи з огляду на відсутність заявника, а також на відсутність будь-яких доказів того, що він належним чином був сповіщений про судове засідання. Цього зроблено не було.Зазначений вище недолік апеляційного провадження міг виправити суд касаційної інстанції, оскільки з огляду на серйозність порушення повинен був скасувати відповідне рішення та направити справу на новий розгляд. Хоч заявник звернув увагу суду касаційної інстанції на це питання у своїй скарзі, її було відхилено без надання жодного обґрунтування. У зв`язку із зазначеним не було дотримано принципу рівності сторін, що констатовано в рішенні п`ятої секції Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2017 року у справі «Лопушанський проти України».
У зазначених справах встановлено обставини неналежного повідомлення сторони про дату і час розгляду справи. У справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов висновку про те, що процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи в суді першої інстанції стосовно відповідача ОСОБА_4 не порушені через неналежне повідомлення про дату і час розгляду справи судом.
Згідно з матеріалами справи перше судове засідання у справі було призначено на 28 січня 2019 року. Повістку про виклик до суду ОСОБА_4 отримала 14 грудня 2018 року, що підтверджується її особистим підписом на повідомленні про вручення цінного листа (том 1, а. с. 46).
28 січня 2019 року у судовому засіданні був присутнійпредставник ОСОБА_4 - адвокат Буняк В. С. Засідання було відкладено на 11березня 2019 року, про що представник ОСОБА_4 був повідомлений належним чином (розписка з особистим підписом представника ОСОБА_4 та повістки про виклик) (Т. 1, а. с. 46).
Судове засідання, призначене на 11березня 2019 року, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді на навчанні (Т. 1, а. с. 103).
Наступне судове засідання у справі було призначено на 10червня 2019 року.
14 березня 2019 року усім учасникам справи, зокрема, ОСОБА_4 , відправлено повісткипро виклик до суду, що підтверджується її особистим підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення(том 1, а. с. 111 зворот).