1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/5221/20

адміністративне провадження № К/9901/23601/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року (суддя Головань О. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року (головуючий суддя Ганечко О. М., судді: Кузьменко В. В., Сорочко Є. О.)

І. Суть спору

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач, СБУ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року;

- зобов`язати СБУ нарахувати та виплатити грошову компенсацію за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів;

- зобов`язати СБУ нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів;

- визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо ненадання документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам);

- зобов`язати СБУ надати документи із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам);

- визнати протиправною відмову СБУ у наданні грошового атестату та довідки про розмір грошового забезпечення разом з довідкою про додаткові види грошового забезпечення, які позивач отримував в останні 24 місяці перед місяцем звільнення з військової служби та зобов`язати їх надати;

- визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо невручення наручного годинника з логотипом «Від Голови Служби безпеки України» та зобов`язати його надати.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час звільнення відповідачем протиправно не було повідомлено позивача про нараховані суми, належні останньому при звільненні, що передбачено нормами ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); не надано документи щодо нарахування компенсації за невикористанні позивачем відпустки; не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 по 2019 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, усупереч приписів ст. 47, 49 КЗпП України СБУ не надало документів, із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи (трудову книжку або послужний список чи інший документ, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам), а також відмовило у наданні грошового атестату та довідки про розмір грошового забезпечення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах СБУ та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 05 серпня 2016 року серії НОМЕР_1 .

Наказом голови СБУ від 26 вересня 2019 року № 1287-ОС позивача було нагороджено цінним подарунком, а саме - наручним годинником з логотипом «Від Голови Служби безпеки України».

Наказом голови СБУ від 26 вересня 2019 року № 1287-ОС позивача звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підп. «а» п. 61, підп. «г» п. 63 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) у запас.

03 жовтня 2019 року та 12 листопада 2019 року позивач звертався до відповідача з заявами щодо проведення з ним належного розрахунку при звільненні та видачі необхідних документів (трудової книжки та наказу про звільнення).

Упродовж жовтня-листопада 2019 року (08 жовтня 2019 року, 01 листопада 2019 року, 05 листопада 2019 року) на рахунок позивача надійшли суми 15 870,34 грн, 56 006,86 грн та 257 068,45 грн із зазначенням платежу «зарахування зарплати на картрахунок».

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до СБУ із заявою, у якій просив здійснити розрахунок за належними згідно чинного законодавства сумами та надати необхідні документи для подальшого працевлаштування.

Листом СБУ від 21 січня 2020 року № 21/3/1-Т-23/5 позивача повідомлено про те, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, це соціальна гарантія, яка може бути виплачена у разі наявності у особи відповідного права на цю відпустку, тоді як надання учасникам бойових дій додаткової відпустки в особливий період припинено після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Також, повідомлено, що Управління роботи з особовим складом СБУ листом від 01 листопада 2019 року № 11/1/1-Т-373/64 на адресу позивача було скеровано трудову книжку серії НОМЕР_2 , а також роз`яснено, що військовослужбовці при працевлаштуванні на роботу пред`являють військовий квиток (в даному випадку - посвідчення офіцера запасу СБУ), отриманий у підрозділі мобілізації, з якого до трудової книжки вносяться окремим рядком записи про час служби в СБУ.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність СБУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року. Зобов`язано СБУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів. Зобов`язано СБУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів. Визнано протиправною бездіяльність СБУ щодо надання документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам) ОСОБА_1 . Зобов`язано СБУ надати ОСОБА_1 документи із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, та наявність підстав для їх задоволення, оскільки матеріалами справи підтверджується бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Крім того, суди зазначили, що наведене зумовило порушення строків виплати належних позивачу коштів, що передбачає застосування нарахування середнього заробітку за весь час затримки. Також, судами констатовано необхідність надання позивачу документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам).

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

29 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга СБУ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі СБУ просить скасувати частково рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, де роз`яснено обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом в місячний строк. Так, у згаданій постанові Суд дійшов висновку, що обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом ст. 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким розтлумачено ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства. А тому на думку скаржника, судом першої та апеляційної інстанції ухвалено рішення із порушенням вимог ст. 123 КАС України, згідно з якою позовна заява ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду.

Крім того, відповідач уважає, що виплату при здійсненні остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 проведено у вересні 2019 року, проте з вимогою про стягнення відповідних заборгованостей позивач звернувся до суду лише 03 березня 2020 року, тобто більше ніж через 5 місяців після звільнення.

Також СБУ зазначає, що суди не вказали у своєму рішенні конкретну суму, належну до виплат ОСОБА_1 , або з урахуванням яких нормативних актів її треба розрахувати.

При цьому, СБУ оскаржує судові рішення виключно в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв`язку з порушенням строків звернення позивача з відповідними вимогами. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій СБУ не оскаржується.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Стверджує, що ним не порушено строків звернення до суду, оскільки останній з моменту звільнення намагався отримати від відповідача інформацію про належні йому під час звільнення кошти, однак СБУ у порушення приписів ст. 116 КЗпП України такої інформації не повідомляв. Унаслідок вказаного саме з вини відповідача ОСОБА_1 позбавлено можливості своєчасно бути обізнаним у належних йому після звільнення виплат. Позивач наголошує, що лише в лютому 2020 року йому стало відомо про здійснення виплати під час звільнення і про відмову в отриманні компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.


................
Перейти до повного тексту