ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 380/7511/20
провадження № К/9901/42794/21, № К/9901/43489/21, № К/9901/46191/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправними і скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року (суддя Москаль Р. М.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року (судді Сеник Р. П., Судова- Хомюк Н. М. , Хобор Р. Б. ) та
в с т а н о в и в:
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі - Кадрова комісія), Львівської обласної прокуратури, у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Кадрової комісії № 6 від 10 липня 2020 року, яким визначено неуспішне проходження атестації прокурором відділу міжнародного співробітництва прокуратури Львівської області ОСОБА_1 (далі - Спірне рішення);
- визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Львівської області від 20 серпня 2020 року № 1434к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу міжнародного співробітництва прокуратури Львівської області та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 з 31 серпня 2020 року на посаді прокурора відділу міжнародного співробітництва Львівської обласної прокуратури та в органах прокуратури або на рівнозначній посаді прокурора в даній обласній прокуратурі;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 серпня 2020 року включно по день ухвалення судового рішення.
2. Звернення з цими позовними вимогами обґрунтовано головним чином незгодою з висновками Кадрової комісії за наслідками співбесіди. Позивачка переконувала, що Кадрова комісія упереджено і вибірково підійшла до оцінювання її професійної компетентності в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. З її погляду, посилання на схожість виконаного нею практичного завдання з відповідями, які підготували розробники, що є надуманим, безвідносно до результатів атестування за попередні два етапи, ніяким чином не пояснює висновок Кадрової комісії про невідповідність професійній компетентності.
3. Обставини, які встановили суди першої і апеляційної інстанцій, стисло можна викласти так.
ОСОБА_1 проходила публічну службу в прокуратурі Львівської області на різних посадах, зокрема згідно з наказом № 632а від 14 квітня 2016 року призначена на посаду прокурора відділу міжнародного співробітництва прокуратури області.
На виконання вимог пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX) ОСОБА_1 10 жовтня 2019 року подала на ім`я Генерального прокурора України заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію, відтак була допущена до її проходження.
04 березня 2020 року ОСОБА_1 здала іспит у формі анонімного тестування на виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та на загальні здібності і навички з використанням комп`ютерної техніки. За результатами цього іспиту ОСОБА_1 набрала 88 балів, тож була допущена до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.
Того самого дня, 04 березня 2020 року, позивачка здала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Другий етап іспиту відбувався у такій послідовності: спершу вербальне тестування, за результатом якого позивачка набрала 103 бали, по тому - абстрактно-логічне тестування, за результатом якого позивачка набрала - 112 балів. Середній арифметичний бал склав 108 балів, що підтверджується додатком № 4 до протоколу № 6 від 04 березня 2020 року засідання Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур.
Зважаючи на успішне проходження цих двох етапів атестування, позивачка допущена до співбесіди (третього етапу), метою якого є виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Відповідно до графіку, співбесіду позивачка проходила 10 липня 2020 року. Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 двічі викликалася для проходження співбесіди; перебіг цієї співбесіди зафіксовано на відеозаписі, який суд дослідив у відкритому судовому засіданні.
Під час співбесіди (першого разу) члени Кадрової комісії поставили позивачці низку запитань, на які вона відповіла. Запитань чи зауважень з боку Кадрової комісії щодо виконаного практичного завдання, як зауважив цей суд, не було. Втім Кадрова комісія запросила позивачку на співбесіду вдруге й тоді вже її запитання стосувалися обізнаності позивачки з так званими «еталонними» відповідями, які сформували розробники практичних завдань, зокрема на практичне завдання № 19.
З посиланням на протокол Кадрової комісії від 10 липня 2020 року № 8 суд першої інстанції зазначив, що повторний виклик був власне і спричинений зауваженням члена Кадрової комісії щодо виконаного практичного завдання ОСОБА_1 , яке, з їхнього погляду, значною мірою повторює текст відповіді, підготовленої розробниками завдання.
За результатами голосування Кадрова комісія ухвалила рішення про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації, яке надалі оформлено окремим документом «Рішення № 6 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу міжнародного співробітництва прокуратури Львівської області ОСОБА_1 » (Спірне рішення).
За текстом Спірного рішення, у день співбесіди 10 липня 2020 року ОСОБА_1 виконувала практичне завдання № 19, обране з числа практичних завдань, затверджених Генеральним прокурором. Перед проведенням співбесіди Офіс Генерального прокурора надав Комісії виконане прокурором практичне завдання та відповідь на питання практичного завдання, підготовлену його розробником. Кадрова Комісія вивчила виконане ОСОБА_1 практичне завдання і дійшла висновку про суттєвий збіг тексту у відповіді ОСОБА_1 та відповідях на питання практичного завдання, підготовлених розробниками цих завдань. На запитання щодо цього висновку Комісії прокурор повела себе нещиро, заперечила свою обізнаність з відповідями, підготовленими розробниками практичних завдань та наполягала на тому, що практичне завдання виконала самостійно. Пояснення ОСОБА_1 щодо необізнаності з відповідями, підготовленими розробниками практичних завдань, Комісія сприйняла критично: прокурор практично дослівно відтворила надану розробниками відповідь (абз. 1-3, 6 першого питання на першій сторінці відповіді та, повністю, п. п. 2-3 на другій сторінці відповіді). Також, за текстом Спірного рішення, ОСОБА_1 не змогла пояснити суті рішення ЄСПЛ [Європейського суду з прав людини] у справі «Конєв та Карпенко проти України», яке зазначила у відповіді на питання практичного завдання № 19, і яке також зазначене у підготовленій розробниками відповіді.
З уваги на наведене Кадрова комісія у підсумку констатувала, що з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
На підставі Спірного рішення прокурор Львівської області видав наказ від 20 серпня 2020 року № 1434к, яким ОСОБА_1 з 31 серпня 2020 року звільнена з посади прокурора відділу міжнародного співробітництва прокуратури Львівської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України [від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII] «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
Не погодившись з правомірністю як Спірного рішення, так і виданого на його підставі наказу про звільнення, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
4. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 04 червня 2021 року позов задовольнив частково:
- визнав протиправним і скасував рішення Кадрової комісії № 6 від 10 липня 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації»;
- визнав протиправним і скасував наказ прокуратури Львівської області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 20 серпня 2020 року № 1434 к;
- поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу міжнародного співробітництва прокуратури Львівської області з 31 серпня 2020 року;
- стягнув з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 269 584,88 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовив.
Рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення на її користь заробітку за один місяць в розмірі 22080,29 грн звернено до негайного виконання.
5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2021 року змінив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і зазначив, що стягненню з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає 196 155,09 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У всьому іншому рішення суду першої інстанції залишив без змін.
6. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, передовсім зауважив, що позивачка успішно пройшла перші два етапи атестації, набравши високі бали. Наступним етапом була співбесіда, яку позивачка проходила двічі. Цій співбесіді передувало виконання практичного завдання, яке власне і слугувало приводом для «повторного» запрошення на співбесіду.
У контексті наведених обставин й на основі зібраних у справі доказів суд першої інстанції з`ясував, що виконуючи практичне завдання ОСОБА_1 користувалася Кримінальним процесуальним кодексом України (у формі книжки), що, згідно з пунктом 6 розділу 4 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральної прокуратури від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221), було дозволено. Тимчасом використання нею заборонених джерел інформації, мобільного зв`язку, власних технічних приладів чи інших порушень порядку проведення атестації зафіксовано (засобами відеофіксації) не було.
З приводу тверджень Кадрової комісії про схожість відповідей позивачки з тими, які надали розробники, суд першої інстанції, зіставивши обидва тексти, зазначив про те, що виконане практичне завдання позивачки за обсягом є дещо ширшим, аніж відповіді розробників, а зауваги щодо «дослівного цитування» стосуються тільки п`яти абзаців, які дослівними, по суті, не є, навіть попри схожість певних словосполучень і формулювань, які використала позивачка, з тими, які є у відповідях розробників цього завдання. Додав також, що позивачка, відповідаючи на запитання практичного завдання, частково повторювала ті самі словосполуки, що містилися у самому запитанні, даючи таким чином повну відповідь на запитання, а також зазначила деякі фрагменти і словосполучення з тексту статей Кримінального процесуального кодексу України, що загалом могло створити враження «подібности» із тими відповідями, які надали розробники цих запитань.
Зрештою суд першої інстанції зазначив про те, що «подібність» практичного завдання позивачки з «еталонною» відповіддю розробників завдань у контексті висловлених Кадровою комісією зауважень свідчить скоріш про його (виконаного практичного завдання) правильність, аніж про якийсь ґандж, адже, за текстом рішення суду, метод перевірки та оцінювання результату в такому типі завдань полягає якраз у порівнянні наданої екзаменованим відповіді із відповіддю, що закладається розробником завдання як «правильна».
Водночас суд першої інстанції звернув увагу й на те, що відповідач на запитання суду ніяким чином не пояснив, чому зауваження щодо виконаного практичного завдання не було під час «першої» співбесіди, а лише згодом; яким чином, з погляду відповідача, позивачка могла дізнатися про «еталонні» відповіді, й, що важливо, «дослівно» відтворити їх під час виконання практичного завдання, з уваги на те, що цей процес фіксувався на відео, з якого, нагадав суд, не видно порушень з боку позивачки (як-от, використання недозволених джерел).
Оцінюючи Спірне рішення суд першої інстанції зважив й те, що під час «повторної» співбесіди ОСОБА_1 роз`яснила Кадровій комісії свої письмові відповіді, а також відповідала на поставлені їй додаткові запитання щодо описаної в практичному завданні ситуації; відповіла на запитання Кадрової комісії щодо рішення ЄСПЛ, згаданого у її роботі, а також про внутрішню класифікацію рішень цього Суду з огляду на ті питання, що зумовили висновки ЄСПЛ про порушення державою прав особи, гарантованих Конвенцією прав людини і основоположних свобод.
Отож у підсумку суд першої інстанції виснував, що твердження Кадрової комісії про «нещирість» позивачки та, як наслідок, порушення правил професійної етики та вимог доброчесності є помилковими, а сумніви членів Кадрової комісії, які, як з`ясувалося, не мали достатнього підґрунтя, зумовили ухвалення упередженого і непропорційного [Спірного] рішення.
За текстом рішення суду, оспорений наказ про звільнення, позаяк він виданий на підставі Спірного рішення, теж не відповідає критеріям обґрунтованості, безсторонності і пропорційності та підлягає скасуванню як протиправний.
З посиланням на приписи частин першої, другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) суд першої інстанції розрахував і стягнув на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, зауваживши, що цей період охоплює 191 робочий день. Як видно з рішення, під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу цей суд керувався положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), з урахуванням, зокрема, й тієї його редакції, яка діяла у період до 11 грудня 2020 року.
7. Суд апеляційної інстанції загалом погодився з позицією суду першої інстанції по суті спору. Його зауваги стосуються тільки розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу й тільки цим й спричинена зміна рішення суду першої інстанції в цій справі.
Зокрема, спираючись на дані довідки від 06 жовтня 2020 року № 21-1213 щодо середньомісячної і середньоденної заробітної плати позивачки у зіставленні з кількістю робочих днів вимушеного прогулу (191), суд апеляційної інстанції порахував, що середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивачки за період вимушеного прогулу, становить 196 155,09 грн (1026,99 грн х 191).
Касаційне оскарження
8. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою від 10 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією скаргою з підстави, встановленої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В аспекті заявлених підстав для касаційного оскарження судових рішень автор касаційної скарги зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 9, 11, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та пункту 8 розділу І Порядку № 221.
Аргументацію своєї позиції відповідач почав з міркувань про місце прокуратури у системі правосуддя України (з уваги на статтю 1311, якою доповнено Конституцію України) й уподібненню у зв`язку з цим принципів і підходів до підготовки й оцінювання прокурорів і суддів, а також критеріїв, яким мають відповідати особи, що обіймають ці посади, зважаючи на певну спорідненість цих двох професій. У цьому контексті автор касаційної скарги покликається на практику Верховного Суду у справах про оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії України щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, й переконує, що атестація прокурорів, подібно до кваліфікаційного оцінювання суддів, на відповідність критеріям професійної компетентності, етики і доброчесності здійснюється за внутрішнім переконанням членів кадрових комісій, спеціально утворених для проведення атестації прокурорів, запровадженої Законом № 113-ІХ (Прикінцеві і перехідні положення).
З погляду відповідача, атестування прокурорів було «одноразовим», необхідним і винятковим способом кадрового перезавантаження органів прокуратури, за допомогою якого в органах прокуратури надалі матимуть можливість працювати усі доброчесні і компетентні прокурори.
Атестування прокурорів на відповідність вимогам професійної компетентності, етики і доброчесності є дискреційними повноваженнями кадрових комісій, які не може переймати жоден інший орган. У цьому зв`язку зазначив, що у разі виникнення у членів кадрової комісії сумнівів у відповідності прокурора зазначеним критеріям, він (прокурор) повинен (і йому надається така можливість) довести протилежне, адже презумпція невинуватості, як-от у кримінальному провадженні, в рамках цієї процедури не діє.
Відповідач висловив незгоду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про упередженість Спірного рішення. Вважає, що сумніви Кадрової комісії щодо обізнаності позивачки з відповідями, які підготували розробники завдань, свідченням чого є схожість тексту практичного завдання, яке виконала (письмово) позивачка, з текстом цих відповідей, були цілком обґрунтованими. Мотивів, які навела Кадрова комісія з цього приводу у Спірному рішенні, з погляду відповідача, достатньо для того, щоб зрозуміти чому прокурор ОСОБА_1 не відповідає вимогам професійної компетентності. На його думку, для цілей атестування прокурорів кадрові комісії не зобов`язані доводити чи пояснювати кожну із обставин та її значення для прийняття рішення, позаяк тут не йдеться про притягнення до юридичної відповідальності. Достатньо вказати на перелік обставин, які спричинили сумніви у членів кадрової комісії щодо відповідності прокурора згаданим вимогам, без деталізації їх суті і значення, що й зроблено у Спірному рішенні.
Наголосив, що суди не можуть втручатися у дискреційні повноваження кадрових комісій й давати власну оцінку щодо обставин, які вплинули на ухвалення рішення щодо прокурора за наслідками атестації.
Відповідач зазначив також, що під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди попередніх інстанцій не зважили на те, що з 13 жовтня 2020 року позивачка працює у Львівській обласній прокуратурі на посаді головного спеціаліста і отримує заробітну плату, загальну суму якої слід було теж врахувати під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (який у такому разі мав би бути меншим).
Пояснив, що за період з 13 жовтня 2020 року по 04 червня 2021 року позивачка отримала заробітну плату на загальну суму 186 923,70 грн, тоді як середній заробіток за цей період становить 165 345,39 грн. Тобто робота, яку виконувала позивачка протягом зазначеного періоду, не була нижчеоплачуваною (як умова для виплати різниці за цей період), тож і підстав для стягнення середнього заробітку за цей період не було.
8. ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому просить відмовити у її задоволенні.
Зазначила, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій щодо скасування Спірного рішення Кадрової комісії і наказу про звільнення є правильними і обґрунтованими. Позивачка, втім, не погоджується з розрахунками судів попередніх інстанцій середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак про це детальніше мовиться у касаційній скарзі, про що написано нижче.
Додала також, що твердження відповідача про те, що вона працює на посаді головного спеціаліста у Львівській обласній прокуратурі голослівні, адже згідно з рішенням кадрової комісії від 06 жовтня 2020 року № 2 вона є такою, що успішно пройшла атестацію, відтак її призначили на посаду прокурора (у Львівській обласній прокуратурі).
Крім того, на її думку, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу й законом не передбачено бідь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
9. Львівська обласна прокуратура у касаційній скарзі теж просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з чим теж зазначив, що немає висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 9, 11, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX, пунктів 9, 11, 16 розділу IV Порядку № 221.
Доводи, які висловив цей відповідач, за змістом подібні до тих, що навів Офіс Генерального прокурора у своїй касаційній скарзі. Зокрема, Львівська обласна прокуратура теж мовить про дискреційні повноваження кадрових комісій й внутрішнє переконання її членів, як визначальний чинник при ухваленні рішення щодо прокурора за наслідками співбесіди. З погляду відповідача, процес ухвалення рішення (опрацювання зібраної інформації, її аналіз), мотиви і думки членів кадрової комісії, які в підсумку вплинули на його ухвалення (які озвучуються і обговорюються на закритому засіданні й ніяким чином не фіксуються), не можуть піддаватися зовнішньому спостереженню чи контролю. Зважаючи також й на те, що рішення кадрових комісій не є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, немає ніяких підстав очікувати, а чи вимагати, щоб у рішенні містилися обґрунтування й пояснення щодо кожної обставини, яка спричинила обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, етики і доброчесності (що у трактуванні й цього відповідача, є достатньою підставою для висновку про неуспішне проходження атестації).
Зазначений відповідач теж вважає, що висновки судів першої і апеляційної інстанцій про упередженість і необґрунтованість Спірного рішення є помилкові. Кадрова комісія у достатньому обсязі зазначила, які саме обставини спричинили обґрунтований сумнів у відповідності прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності й позаяк остання ці сумніви не розвіяла, ухвалила - за наслідками закритого обговорення - рішення, яке зрештою стало підставою для звільнення. Переоцінювати чи змінювати це рішення, з погляду відповідача, суд не може, адже це є втручанням у дискреційні повноваження Кадрової комісії.
10. ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури, у якому також просить відмовити у її задоволенні. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дали правильну правову оцінку Спірному рішенню й аргументовано пояснили помилковість й надуманість доводів членів Кадрової комісії про подібність тексту виконаного (письмово) практичного завдання з відповідями, які надали розробники, як власне єдиної обставини, на якій основується це рішення. ОСОБА_1 зазначила про те, що судовий контроль не є втручанням у дискреційні повноваження кадрових комісій, без повного і всебічного з`ясування обставин справи цей механізм не буде дієвим, а вимога щодо належного мотивування рішень (як форми зовнішнього прояву дискреційних повноважень) є однаковою мірою обов`язкова й для кадрових комісій, безвідносно до того, що атестування прокурорів (у такий спосіб і в такому вигляді) є процедурою «одноразовою» і винятковою.
11. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Львівської обласної прокуратури 402888,36 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Підставою для касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначила пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з чим зазначила, що суд апеляційної інстанції не зважив на висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку № 100, викладені у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 820/1505/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14 та від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/5842/15.
На думку позивачки, під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу мали застосовуватися приписи пункту 10 Порядку № 100 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин), який передбачає застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу. Водночас зауважила, що коефіцієнт підвищення, застосований у період до 12 грудня 2020 року (дата набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» (далі - Постанова № 1213), згідно з якою пункт 10 було виключено), діє/зберігається до наступного підвищення. Іншими словами, у контексті цієї справи це можна зрозуміти так, що після набрання чинності Постановою № 1213, середньоденна заробітна плата, яку мало бути скориговано на коефіцієнт підвищення 2.1 (з урахуванням підвищення посадових окладів з 11 вересня 2020 року згідно із Законом № 1697-VII (стаття 81), зберігається й в такому (скоригованому) розмірі має застосовуватися й надалі при розрахунку середнього заробітку за період з 12 грудня 2020 року до 04 червня 2021 року (дата ухвалення рішення в цій справі).
За текстом касаційної скарги ОСОБА_1 , її середньоденна заробітна плата з 01 вересня 2020 року по 10 вересня 2020 року становить 126,99 грн, середній заробіток за цей період - 8215,92 грн; з 11 вересня 2020 року по 04 червня 2021 року середньоденна заробітна плата становить 2156,68 грн, середній заробіток за цей період - 394672,44 грн.
12. Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у її задоволенні.
Зазначив, що підстав для застосування положень пункту 10 Порядку № 100 під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було, адже на дату вирішення спору й поновлення позивачки на посаді ці положення втратили чинність.
Крім того, з уваги на приписи пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, посадові оклади, передбачені у статті 81 Закону № 1697-VII, отримують прокурори, які успішно пройшли атестацію і переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. До того часу оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.