ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/18584/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случа О.В. - головуючого, Волковицької Н.О., Могил С.К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс Компані"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2021 року (головуючий - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Владимиренко С.В.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс Компані",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: (1) Автогаражного кооперативу "Чайка", (2) Київської міської ради
про перебудування приміщення.
(у судовому засіданні взяли участь представники: Відповідача - Тарасов С.О. та Третьої особи 1 - Гонда О.Ю.)
ІСТОРІЯ СПОРУ
Фактичні обставини спору
1. 18.10.2002 між Приватним акціонерним товариством "Київський меблевий комбінат" (далі Комбінат) та Автогаражним кооперативом "Чайка" (далі Кооператив) було укладено угоду, згідно якої у власність останнього було передано споруди, розташовані на земельній ділянці по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві, яка надана Комбінату в постійне користування, а саме:
- паркан, довжиною 230 м;
- дорога, довжиною 200 м;
- дощова каналізація, довжиною 70 м, про що було складено акт від 21.10.2002.
1.1. Також, згідно умов зазначеної угоди Комбінат та Кооператив домовились переоформити належним чином усі права оренди на земельну ділянку.
2. В подальшому, пунктом 36 рішення Київської міської ради (далі Рада) від 25.09.2003 № 31/905 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею":
- передано Кооперативу, за умови виконання пункту 36.1 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 1,67 га на вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва за рахунок земель, наданих Комбінату відповідно до пункту 6 рішення Ради від 19.11.1998 № 51/152 "Про надання та вилучення земельних ділянок" та право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 10.06.1999 № 85-4-00017, у тому числі: площею 1,22 га - у приватну власність для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів; площею 0,45 га - у довгострокову оренду на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів;
- припинено Комбінату право постійного користування земельною ділянкою, наданою відповідно до пункту 6 рішення Ради від 19.11.1998 № 51/152 "Про надання та вилучення земельних ділянок" та право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 10.06.1999 № 85-4-00017 (лист-згода від 02.08.2002 № 296);
- визнано таким, що втратив чинність, пункт 6 та додаток 6 до рішення Ради від 19.11.1998 № 51/152 "Про надання та вилучення земельних ділянок".
2.1. На виконання вказаного рішення, 19.05.2004 між Радою (орендодавець) та Кооперативом (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.10.2005 за № 85-6-00227 у книзі записів державної реєстрації договорів, згідно якого орендодавець за актом прийому-передачі передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Фрунзе, 82 (вісімдесят два) у Подільському районі м. Києва; розмір - 0,4514 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів; кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016.
3. 27.11.2018 між Комбінатом та Кооперативом було укладено угоду, згідно якої Кооператив передав, а Комбінат прийняв у власність нерухоме майно у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 за адресою: вулиця Кирилівська, 82, про що було складено акт приймання-передачі від 29.11.2018.
4. 30.11.2018 комісією у складі: начальника гідротехнічних та інженерних споруд Заїки О.П., голови правління Кооперативу Асаулюка І.І., голови правління Комбінату Кулик Т.М. та дорожнього робітника Шагай В.М., було обстежено стан колектору дощової каналізації, який знаходиться між вул. Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та проходить по території Комбінату та Кооперативу, в результаті чого виявлено, що на території Кооперативу, а саме: на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 збудована будівля з порушенням ДБН 360-92 дод. 8.1, 8.2, 8.3 та ДСП № 173, про що складено акт обстеження від 30.11.2018.
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що виявлена в ході обстеження будівля на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко." (далі Товариство) і при цьому право власності на вказану будівлю Товариством набуто на підставі судового рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 32/124 за позовом Товариства до Кооперативу.
6. Судами установлено також і те, що Комбінат вже звертався до суду з позовом до Товариства про визнання незаконним здійсненого будівництва та демонтаж збудованої споруди, але рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі № 910/2339/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 і постановою Верховного Суду від 21.10.2020, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.
Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову
7. Після описаних подій Комбінат (далі також Позивач) знову звернувся до місцевого господарського суду з позовом до Товариства (далі також Відповідач) вже у даній справі № 910/18584/20, в якому просив зобов`язати Відповідача здійснити перебудову вже неодноразово згаданої споруди площею 30, 4 кв.м. в межах існуючої плями забудови без зміни зовнішніх геометричних параметрів таким чином, щоб перебудоване приміщення не знаходилось на колекторі дощової каналізації D500 та ближче ніж 3 м до нього з обох боків відповідно до ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".
8. Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що приміщення площею 30,40 кв.м побудоване Відповідачем з порушенням державних будівельних норм, без необхідних дозвільних документів і його розташування на мережі колектора, яким опікується Комбінат, може призвести до затоплення ділянок та будівель, які знаходяться нижче рівня самовільно збудованої будівлі.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
9. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 було здійснено заміну Відповідача у даній справі на нового власника спірної будівлі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс Компані" (далі Товариство "Фуд Сервіс Компані"), а рішенням цього ж суду від 17.06.2021 у задоволенні позову повністю відмовлено.
9.1. Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд погодився з доводами Позивача про те, що спірне приміщення площею 30,40 кв.м збудоване Відповідачем з порушенням ДБН 360-92** та за відсутності дозвільних документів. Однак, з посиланням на приписи статей 257, 267 Цивільного кодексу України у позові відмовив через пропуск Комбінатом позовної давності.
10. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
10.1. Апеляційний господарський суд, як до нього і господарський суд першої інстанції, встановив, що спірне приміщення площею 30,40 кв.м збудоване Відповідачем з порушенням ДБН 360-92** та за відсутності дозвільних документів. Але, на відміну від місцевого господарського суду, господарський суд апеляційної інстанції вирішив, що позовна давність у даному випадку Позивачем не пропущена, адже останній дізнався про незаконно збудоване приміщення лише після того, як 30.11.2018 підписав відповідний акт про прийняття на баланс колектора та провів обстеження земельної ділянки.
Касаційна скарга
11. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
12. Скаржник стверджує, що постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) і здійснене судом застосування цієї норми суперечить висновкам Верховного Суду щодо її правильного застосування, які були викладені у постанові від 26.11.2019 у справі № 922/643/19 та від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19.
12.1. Відповідач підкреслює, що відповідно до висновків Верховного Суду, які викладено у вказаних постановах, приписи статті 75 ГПК України слід розуміти таким чином, що факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
12.2. Екстраполюючі зазначені висновки на правовідносини, що виникли між сторонами цієї справи, скаржник пояснює, що раніше між учасниками даного провадження вже розглядався спір про демонтаж спірного приміщення (справа № 910/2339/19) і тоді рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 і постановою Верховного Суду від 21.10.2020, у задоволенні позову Комбінату було відмовлено.
При цьому, у вказаних судових рішеннях були установлені обставини, які не потребують повторного доказування в межах справи № 910/18584/20 і які беззаперечно свідчать про те, що позов у даній справі є безпідставним. Так, виходячи із установлених обставин справи № 910/2339/19 Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 зазначив, що право власності на спірне самочинно збудоване приміщення набуто Товариством на підставі чинного судового рішення про визнання такого права, а отже це право вже легітимізовано у спосіб, визначений статтею 376 Цивільного кодексу України, тобто має місце завершений юридичний склад набуття Товариством права власності (виникнення права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим державної реєстрації такого права). Також Верховний Суд у постанові від 21.0.2020 акцентував, що судами попередніх інстанцій у справі № 910/2339/19 не було встановлено і наявності обставин, які б свідчили про реальну загрозу порушення прав Комбінату, як власника дощового колектора та Ради, як власника земельної ділянки, у зв`язку з розташуванням на межі колектора спірної будівлі Товариства, яке відкрито та мирно користувалося своїм майном вже понад 8 років до моменту подання позовів у цій справі.
12.3. Таким чином, на думку скаржника, підставність позовних вимог Комбінату, які стосуються можливості застосування до спірної споруди наслідків, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України, вже спростована в межах справи № 910/2339/19, як спростованими є і обставини порушення прав Позивача існуванням такої споруди, а тому задоволення вимог Комбінату в межах справи № 910/18584/20 є порушенням правил про преюдиції та ставить під сумнів обов`язковість та силу судового рішення.
Відзив
13. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.