ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 420/8920/21
адміністративне провадження № К/9901/48125/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Блажівської Н.Є.,
суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Позивача: Харченка І.Є,
представника Відповідача: Малюченка А.С.,
розглянувши у режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2021 року (суддя Балан Я.В.)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року (суддя-доповідач: Стас Л.В., судді: Домусчі С.Д., Шеметенко Л.П.)
у справі за позовом Приватного підприємства «НАВІК»
до Головного управління ДПС в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1.Короткий зміст позовних вимог
Приватне підприємство «НАВІК» (надалі також - Позивач, ПП «НАВІК») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (надалі також - Відповідач, скаржник), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 квітня 2021 року №00103910714 та №00103740714.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення податкового органу прийняті без дослідження наданих у ході перевірки первинних документів і ґрунтуються на припущеннях посадових осіб про нереальність господарських операцій та висновках щодо порушення податкової дисципліни контрагентами.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в основу спірних податкових повідомлень-рішень покладено висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій Позивача з контрагентами, які базуються виключно на підставі податкової інформації, що надавалися іншими територіальними підрозділами Державної податкової служби. Однак податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Натомість на підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат за такими операціями Позивачем надано під час перевірки належні первинні документи, які не мають дефектів змісту чи форми та повною мірою розкривають суть господарських взаємовідносин Позивача. Водночас Відповідачем не наведено переконливих доводів як і не надано жодних доказів на підтвердження формального оформлення спірних операцій, недобросовісності Позивача або ж відсутності економічної мети цих операцій.
Суди зазначили й про те, що не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними факт порушення кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків, в яких не винесено вироків суду або ухвал про закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.
Судами попередніх інстанцій також визнано необґрунтованими доводи податкового органу щодо відсутності матеріально-технічних та трудових ресурсів у контрагентів Позивача, оскільки такі доводи побудовані виключно на податковій інформації у базах даних контролюючого органу, проте не підкріплені результатами зустрічних звірок контрагентів або підтвердженими фактами узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод.
Визнаючи безпідставними висновки контролюючого органу щодо віднесення до інших операційних доходів суми кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності, суди обох інстанцій виходили з того, що Позивачем частково періодично вносились кошти на погашення суми позики, наданої компанією-нерезидентом, а матеріали справи не містять документальних підтверджень визнання Позивачем лише частини погашеної заборгованості, тому заборгованість Позивача не є безнадійною, а перебіг позовної давності переривається моментом останньої оплати - 28 березня 2019 року, відтак строк загальної позовної давності не сплинув.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення ухваливши нове рішення про відмову в позові.
Позивач процесуальним правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2020 рік, на підставі наказів Головного управління ДПС в Одеській області №496-п від 9 лютого 2020 року, №600 від 17 лютого 2020 року, №1240 від 13 березня 2020 року «Про перенесення термінів проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за 2020 рік» та №757-п «Про продовження терміну проведення документальної планової перевірки» та направлень на проведення перевірки, Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства «НАВІК»: податкового законодавства за період з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року; валютного законодавства за період з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року; єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року, іншого законодавства за період з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року.
За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області складено акт №3359/15-32-07-13/32146197 від 5 березня 2021 року, згідно з висновками якого виявлено порушення, зокрема:
пункту 1 статті 9, пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16 липня 1999 року; пункту 5, пунктів 11, 17, 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №20 від 31 січня 2000 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №85/4306 від 11 лютого 2000 року; пунктів 5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №290 від 29 листопада 1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за 860/4153 від 14 грудня 1999 року; пунктів 7, 18 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за 27/4248 від 19 січня 2000 року; пункту 8 П(С) БО 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №193 від 10 серпня 2000 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №515/4736 від 17 серпня 2000 року; пункту 5.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №39 від 25 лютого 2000 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №161/4382 від 15 березня 2000 року; Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №291 від 30 листопада 1999 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за 893/4186 від 21 грудня 1999 року; пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді з 1 січня 2018 року по 30 вересня 2019 року на загальну суму 19120242,00 грн, у тому числі по податковим періодам 3 квартали 2019 року на суму 19120242,00 грн та зменшено від`ємне значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток станом на 30 вересня 2019 року у сумі 133931100,00 грн;
пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.5 статті 198, абзацу «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, статті 1, пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16 липня 1999 року; підпунктів 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції за №168/704 від 5 червня 1995 року, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 11282792,00 грн, у тому числі: за жовтень 2018 року в сумі 356638,00 грн; за листопад 2018 року в сумі 1075556,00 грн; за грудень 2018 року в сумі 1822742,00 грн; за січень 2019 року в сумі 251594,00 грн, за лютий 2019 року в сумі 374243,00 грн, за березень 2019 року в сумі 1514154,00 грн, за квітень 2019 року в сумі 18547100 грн, за травень 2019 року в сумі 1246903,00 грн, за червень 2019 року в сумі 866667,00 грн, за липень 2019 року в сумі 1008664,00 грн; за серпень 2019 року в сумі 1123983,00 грн, за вересень 2019 року в сумі 456177,00 грн.
Не погоджуючись з висновками акта перевірки №3359/15-32-07-13/32146197 від 5 березня 2021 року ПП «НАВІК» було подано заперечення.
За результатами розгляду цих заперечень Головним управлінням ДПС в Одеській області (лист №2755/КПР/15-32-07-14-06 від 27 квітня 2021 року) повідомлено підприємство, що у частині заниження податку на прибуток у періоді з 1 січня 2018 року по 30 вересня 2019 року на загальну суму 19120242,00 грн, у тому числі по податковим періодам квартали 2019 року та зменшення від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток станом на 30 вересня 2019 року у сумі 133931100,00 грн - заперечення підлягають задоволенню шляхом встановлення зменшення підприємством від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток станом за 30 вересня 2019 року в сумі 56028629,00 грн, а в іншій частині висновки акта перевірки №3359/15-32-07-13/32146197 від 5 березня 2021 року залишено без змін.
На підставі акта перевірки №3359/15-32-07-1332146197 від 5 березня 2021 року податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 30 квітня 2021 року:
№00103910714, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні (робіт, послуг) на суму 12411071,00 грн, з яких: 11282792,00 грн - за основним платежем та 1128279,00 грн - штрафних санкцій;
№00103740714, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 56028629,00 грн.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Скаржник наполягає, що судами попередніх інстанцій зроблено безпідставні висновки щодо реальності господарських операцій Позивача з контрагентами: Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІАНС», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІДЖЕН», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОНЕКС ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «БЛЕЙТЕР», Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВАСС», Товариством з обмеженою відповідальністю «НОРДІКОН», Товариством з обмеженою відповідальністю «МІАЛД», Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛАРГОС», Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРАСПЕКС», в основі яких лежить неправильне застосування норм статей 1, 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі також - Закон №996-XIV) та пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 ПК України. Зауважує, що правозастосування в оскаржуваних судових рішеннях суперечить актуальній практиці Верховного Суду у постановах від 28 травня 2021 року у справі №819/357/16, від 31 травня 2021 року у справі №802/2103/15-а.
Наполягає, що Позивачем порушено визначальний принцип ведення бухгалтерського обліку «превалювання сутності над формою», про що й наголошував Верховний Суд у вказаних рішеннях, позаяк наявність документів самостійно не утворює підстав вважати реальними операції за наявної інформації на підтвердження обставин, які спростовують фактичну можливість спірних операцій та підтверджують недостовірність даних обліку Позивача.
Зазначаючи про те, що Позивач не може нести відповідальності за невиконання контрагентами податкових зобов`язань судами обох інстанцій залишено поза увагою принцип «належної обачності платника податків при виборі контрагента», на чому звертав увагу й Верховний Суд у постанові від 20 травня 2021 року у справі №826/16627/18.
Пояснює, що з метою з`ясування реальності виконання контрагентами Позивача ремонтно-будівельних робіт, постачання будівельних матеріалів податковим органом було досліджено інформацію з баз даних та було виявлено відсутність достатніх трудових ресурсів, необхідних для виконання приймання, відпуску товару, навантажувально-розвантажувальних робіт на складах у різних регіонах, також встановлено, що одні й ті ж особи є одночасно керівниками декількох господарюючих суб`єктів за необхідності при підписанні документації перебування за місцезнаходженням підприємства; відсутні докази щодо перебування робітників контрагентів, що задіяні у виконанні будівельних робіт, на об`єкті - ТРЦ «Сіті центр Котовський»; контрагентами не задекларовано послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, навантаження-розвантаження будівельних матеріалів; у межах спірних господарських операцій не підтверджено передання товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця, а також придбання таких будівельних матеріалів по ланцюгу постачання; встановлено відсутність у контрагентів як власних так і орендованих складських та офісних приміщень; із урахуванням змісту та технологічної специфіки операцій щодо придбання будівельних матеріалів, які вимагають приймання, експедирування, переміщення вантажу, неможливість контрагентами їх виконання з огляду на відсутність достатньої штатної чисельності робочого персоналу та відсутності відомостей про залучення третіх осіб. Позивачем також не було надано жодних копій документів по спірним операціям з контрагентами на запити податкового органу у ході перевірки.
Тому стверджує, що враховуючи специфіку спірних операцій щодо постачання Позивачу будівельних матеріалів у значній кількості та різноманітної номенклатури та надання ремонтно-будівельних послуг, враховуючи територіальну віддаленість контрагентів (податкова адреса) реальне виконання спірних операцій, як вважає скаржник, потребувало наявності складських приміщень для зберігання товару, а також виконання послуг навантаження-розвантаження, наявність вантажних транспортних засобів та іншого спеціального обладнання, яке у контрагентів відсутнє.
Наведене в сукупності підтверджує відображення у бухгалтерському обліку Позивача формального руху активів без фактичного виконання будівельно-ремонтних робіт та постачання будівельних матеріалів.
Оскільки Позивачем не підтверджено реальності спірних господарських операцій, Відповідач вважає, що за умови збільшення активів та за відсутністю зобов`язань щодо компенсації їх вартості, Позивачем безпідставно не включено до складу доходів вартості безоплатно отриманих у такий спосіб запасів, що в подальшому призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток. Також підприємством безпідставно завищено податковий кредит по податку на додану вартість у складі вартості будівельних матеріалів та послуг по безтоварним операціям з такими контрагентами-постачальниками.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши учасників справи у судовому засіданні, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
З аналізу наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.