ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2022 року
м. Київ
справа №160/10767/20
адміністративне провадження №К/9901/23776/21, №К/9901/19719/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Жука А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №160/10767/20
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровського апеляційного суду
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 і представника ОСОБА_1 - адвоката Тураєвої Ольги Миколаївни
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року (суддя Некреса О.М.)
і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (суддя-доповідач: Юрко І.В., судді: Чабаненко С.В., Чумак С.Ю.).
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Дніпровського апеляційного суду, в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у невідкликанні з особової справи засудженого надісланої до неї 7 травня 2002 року копії вироку щодо нього, видача якої заборонена підпунктом 7.6 Інструкції з діловодства у судах, та зобов`язати відповідача здійснити це відкликання невідкладно;
- визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у ненадсиланні разом із своїм розпорядженням про виконання вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2002 року копії вказаного вироку тому органу, на який покладено обов`язок виконати його в частині засудження позивача до довічного позбавлення волі, та зобов`язати відповідача здійснити негайне надсилання цих документів, передбачених частиною другою статті 404 Кримінального процесуального кодексу України 1960 року, для виконання вироку відносно позивача;
- визнати протиправною дію Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у зберіганні в своєму архіві кримінальної справи щодо позивача, та зобов`язати його утриматися від її зберігання до моменту здійснення зазначеного вище надсилання разом із своїм розпорядженням про виконання вироку його копії тому органу, на який покладено обов`язок виконати цей вирок в частині засудження позивача до довічного позбавлення волі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Дніпровським апеляційним судом як правонаступником Апеляційного суду Дніпропетровської області було порушено вимоги Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах №82/1886, а також положень Кримінального процесуального кодексу України 1960 року, при надсиланні вироку від 15 квітня 2002 року стосовно ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив із того, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Оцінивши суть спірних правовідносин та суб`єктний склад, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, у якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У травні 2021 року до Суду також надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Тураєвої О.М. на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, у якій представник позивача просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції з аналогічних підстав.
В обґрунтування поданих касаційних скарг позивач і його представник вказують на те, що судами попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних судових рішень, було порушено норми процесуального права, ухвала окружного суду і постанова апеляційного суду є незаконними, а висновки судів про те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є помилковими.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив Суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, з огляду на правильність висновків судів попередніх інстанцій з питання юрисдикції цього спору. До того ж, зазначав, що Дніпропетровський апеляційний суд не є правонаступником Апеляційного суду Дніпропетровської області, оскільки останній був ліквідований.
Ознайомившись із доводами касаційних скарг, Верховний Суд вважає необхідним їх задовольнити.
II. Мотиви Верховного Суду
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судомами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Такий висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на тому, що процесуальні дії та рішення суддів не можуть бути оскаржені у іншому порядку, аніж шляхом подання апеляційних чи касаційних скарг на них в межах розгляду відповідної судової справи.
Так, Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
До того ж, Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013).
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» визначено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Одночасно, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що він не оскаржує шляхом подання цього позову судове рішення (вирок) щодо його засудження. Спірне питання стосується виключно дій суду (працівників суду зокрема), у яких він вбачає порушення вимог Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах №82/1886, а також положень Кримінального процесуального кодексу України 1960 року, при надсиланні вироку від 15 квітня 2002 року стосовно нього.
До того ж, суди попередніх інстанцій не зясували ким, у разі встановлення факту порушень норм Інструкції з діловодства чи інших норм законодавства, про які зазначає позивач, було допущено відповідне порушення, з огляду на те, що такі дії як виконання судових рішень, формування копій судових документів, судових справ тощо, є багатоаспектним процесом, у який задіяна чисельна кількість працівників судового органу, в тому числі тих, які виконують управлінські функції в процесі здійснення своїх повноважень.
Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача. Одночасно, заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції Отже визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. До того ж, обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення співвідповідачів.