ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2022 року
м. Київ
справа №826/11447/16
адміністративне провадження № К/9901/53003/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/11447/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Єдина Європа до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Єдина Європа звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2016 №0009631404 та №0009641404.
Постановою Окружного адміністративного суду місті Києва від 22.08.2017 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №826/11447/16.
Ухвалою суду від 06.06.2022 попередній розгляд справи призначено на 07.06.2022.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентом, а тому висновки акту перевірки та прийняті на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з контрагентом, перевіркою не вдалось підтвердити транспортування ТМЦ, документи містять дефекти та неточності; зазначає, що оскільки ТТН відносяться до первинних документів, то їх відсутність або неналежність підтверджують нереальність вчинення господарських операцій. Заявник касаційної скарги посилається на те, що апеляційним судом неправомірно не прийнято до уваги, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. На думку відповідача, судом не надано належну оцінку доводам податкового орану щодо дослідження під час перевірки первинних документів та діяльності контрагента, а також зазначає правові висновки Верховного Суду, викладені за наслідками судового розгляду у подібних спорах. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 у справі №826/11447/16 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Натомість, позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про фактичне виконання договору, укладеного між позивачем та контрагентом, що підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що в цілому, в обґрунтування своєї позиції податковий орган бере за основу рішення суду першої інстанції. Відтак, позивач наполягає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у серпні 2016 року посадовою особою контролюючого органу на підставі наказу від 12.05.2016 №2853 (т. 1 а.с. 69), направлення на перевірку від 13.05.2016 №345/26-15-14-04-02 (т. 1 а.с. 70) та відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентом ТОВ Токмар-Груп (попередня назва - ТОВ Аламан-Байга , код ЄДРПОУ 39299737) за період з 01.07.2015 по 31.07.2015.
За результатами перевірки складений акт від 26.05.2016 №108/26-15-14-04-02/37146304 (т. 1 а.с. 13-23).
У ході перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 133978,00грн., та завищено від`ємне значення у періоді, що перевірявся, на загальну суму 19065,00грн.
На підставі викладених в акті перевірки висновків, відповідачем 16.06.2016 прийняті податкові повідомлення-рішення:
№0009631404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 167473,00грн., у тому числі за основним платежем - 133978,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 33495,00 грн. (т. 1 а.с. 10);
№0009641404, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 19065,00грн (т. 1 а.с. 11).
Не погодившись із висновками контролюючого органу, вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, Товариство звернулось з позовом до суду про їх скасування.
Судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що матеріалами справи не підтверджується транспортування придбаного позивачем у ТОВ Токмар-Груп товару та не надано визначених договором обов`язкових документів. Крім того, суд зауважив на відсутності у видаткових накладних інформації про осіб, які фактично отримували товар від імені позивача, зазначенні у договорі реквізитів рахунку ТОВ Токмар-Груп, якого на момент укладення договору не існувало. Крім іншого, суд першої інстанції звернув увагу на неможливості ідентифікації придбаних у ТОВ Токмар-Груп товарів з реалізованими у подальшому.
Апеляційний суд рішення суду скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задоволено. Суд посилався на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами договору, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених сторонами, не доведено у відповідності до норм статті 70 КАС України правомірності підстав формування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як вказано судами, суть правопорушень, на думку податкового органу, полягає у неправомірному формуванні позивачем показника податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2015 року за рахунок господарських операцій з постачальником ТОВ Токмар-Груп (договір постачання від 01.11.2014 №01/11, загальний обсяг поставки за липень 2015 року склав 918256,70грн., в тому числі ПДВ 153042,80грн.), реальність яких не підтверджена належними первинними документами.