ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Сімоненко В. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2022 року № 9901/471/19 (провадження № 11-368заі21) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним і скасування рішення та до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним, скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просив:
- визнати протиправними дії Комісії щодо недопуску його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" на відповідність займаній посаді судді Куйбишевського районного суду Запорізької області;
- зобов`язати ВККС вжити заходів задля його допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" на відповідність займаній посаді судді Куйбишевського районного суду Запорізької області та завершення ним оцінювання на відповідність займаній посаді;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 25 липня 2019 року № 667/ко-19, яким: визначено, що суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18; відмовлено судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано суддю Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) не передбачено ані процедури, ані порядку проведення "оцінювання відповідності судді займаній посаді", законом урегульовано виключно питання кваліфікаційного оцінювання для здійснення оцінки здатності судді здійснювати правосуддя, а не здатності відповідати посаді.
Крім цього, позивач стверджував, що суд має перевірити необмежені дискреційні повноваження ВККС щодо оцінювання на предмет відсутності в такій дискреції свавілля та здійснення оцінювання за нечесними мотивами.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду позов до ВРП, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення цього органу від 10 жовтня 2019 року № 2650/0/15-19 про звільнення його з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, не відповідала вимогам основоположного принципу "суд, встановлений законом", оскільки за змістом підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України та частини другої статті 112 Закону № 1402-VIII порядок ухвалення, підстави та порядок оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання повинні бути визначені виключно законом, а не будь-яким іншим актом. Натомість це питання жодним законом не врегульоване.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 1 серпня 2007 року № 676/2007 "Про призначення суддів", зокрема, ОСОБА_1 призначено суддею Куйбишевського районного суду Запорізької області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 21 червня 2012 року № 5011-VI "Про обрання суддів", зокрема, позивача обрано на посаду судді цього суду безстроково.
30 вересня 2016 року набрали чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIIІ) та Закон № 1402-VIII.
У зв`язку із цим у дію вступило правило, передбачене підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, за яким з дати набрання чинності Законом № 1401-VIII має бути оцінена у визначеному законом порядку відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом.
При цьому відповідність займаній посаді оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному Законом № 1402-VIII. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС (пункт 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII).
На виконання зазначених вимог ВККС своїм рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді ОСОБА_1 .
Указаним рішенням Комісія встановила:
- черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди;
- мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
Відповідно до затвердженого графіка для суддів місцевих судів (кримінальна спеціалізація) позивач 6 серпня 2018 року проходив перший етап кваліфікаційного оцінювання - складення іспиту, який включав дві стадії: 1) складення анонімного письмового тестування; 2) виконання практичного завдання.
За результатами складеного анонімного письмового тестування ОСОБА_1 отримав 56,25 бала, а за результатами виконання практичного завдання - 50 балів.
Комісія рішенням від 25 липня 2019 року № 667/ко-19 визначила, що суддя Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18; відмовила судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнала суддю Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.
ВРП з посиланням на статтю 131, підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункт 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, пункт 12 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) ухвалила рішення від 10 жовтня 2019 року № 2650/0/15-19, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Не погодившись із рішенням ВККС від 25 липня 2019 року № 667/ко-19 та рішенням ВРП від 10 жовтня 2019 року № 2650/0/15-19, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 26 липня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовив.
За висновками суду першої інстанції, оскаржувані рішення ВККС і ВРП відповідають вимогам частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII та частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII відповідно, а такожкритеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Вважає, що відсутність у рішенні мотивів, незазначення конкретних обставин, за яких суддя не відповідає займаній посаді, не давало підстав ВРП для задоволення подання про звільнення судді з посади на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
На переконання скаржника, рішення ВРП не містить жодних мотивів, з яких цей орган дійшов відповідних висновків, а тому не відповідає вимогам Закону № 1798-VIII, адже нічим, окрім скопійованого тексту рішення ВККС, яке також є неправомірним, воно не мотивоване.
У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ВРП зауважила, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді є особливою процедурою, що визначена розділом ХV "Перехідні положення" Конституції України і проводиться в межах судової реформи з урахуванням рекомендацій Венеційської комісії.
ВРП також зазначала, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом, підписано всім складом її членів, які брали участь у його ухваленні, й містить посилання на визначені Конституцією України та законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, відтак оскаржуване рішення ВРП прийнято на підставі та в межах повноважень цього органу.
У зв`язку з викладеним ВРП просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2021 року - без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2021 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, крім іншого, погодилася з висновком суду першої інстанції про правомірний висновок ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області, оскільки відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
Оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування спірних рішень ВККС та ВРП, оскільки, приймаючи їх, ці органи діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду в частині позовних вимог позивача про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 10 жовтня 2019 року № 2650/0/15-19 про звільнення його з посади судді Куйбишевського районного суду Запорізької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, ухвалене за результатами розгляду подання ВККС, не погоджуємося з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції Україниоргани державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Позивача звільнили з посади судді за те, що суддя ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримав 56,25 бала, а за виконання практичного завдання - 50 балів, тобто менше 50 відсотків від максимально можливого бала, а отже, не склав іспиту і не може бути допущеним до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди".
З наведених мотивів ВККС дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку із чим рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення цього судді із займаної посади.
Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. У контексті обставин цієї справи зауважимо, що однією з гарантій є особливий порядок звільнення з посади судді.
Перелік підстав для звільнення з посади судді, встановлений у частині шостій статті 126 Конституції України, є вичерпним.
Визначеність на рівні Основного Закону України чіткого переліку підстав для звільнення з посади судді, а також підстав припинення його повноважень (частина сьома статті 126 Конституції України) є водночас запорукою того, що, зокрема, судді будуть обізнані із цими юридичними підставами, з якими законодавець пов`язує неможливість подальшого перебування особи на посаді судді, та гарантією сталості правового регулювання і прогнозованості (на тривалий період часу) наслідків, які кожна зацікавлена в цій сфері особа, особливо та, яка перебуває на посаді судді, може заздалегідь передбачити.
Суддя обіймає посаду судді безстроково і передбачуваність законодавства у сфері судоустрою є важливим аспектом функціонування судової влади загалом. Якщо в цьому зв`язку зважити також на завдання суду і статус судді, то визначеність і стабільність правового регулювання в цій сфері суспільних відносин набирає особливої ваги.
Вочевидь з плином часу і розвитком суспільних відносин існуючий у Конституції України перелік підстав для звільнення судді може змінюватися (у встановленому порядку). Цей процес закономірний, однак важливо підкреслити, що в такій площині зміни стосовно підстав для звільнення судді не можуть мати "разового" застосування. Не менш важливим є те, що в аспекті існуючого правового регулювання звільнення судді з посади в будь-якому випадку є наслідком настання обставин, які об`єктивно унеможливлюють подальше перебування на цій посаді, і завданням ВРП є з`ясувати ці обставини та надати їм правову оцінку.
У цій справі позивача звільнено з посади судді на підставі підпункту 4
пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України - виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді.