Постанова
іменем України
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 571/1436/15-к
провадження № 51-1922км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Білик Н.В., Кишакевича Л.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Нескородяного А.М.,
захисника Воронюк К.Ю. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Воронюк К.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Волинського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015180190000508, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2013 року за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 3400 грн,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 135 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
За цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано.
Також суд постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 84 169 грн на відшкодування шкоди, завданої злочином.
Крім цього, прийнято рішення щодо розподілу витрат на залучення експерта.
Рівненський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду від 15 вересня 2017 року та ухвалив новий вирок від 13 лютого 2019 року, яким визнав ОСОБА_1 винуватим та призначив покарання: за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 03 грудня 2019 року скасував вищезгаданий вирок апеляційного суду від 13 лютого 2019 року та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За результатом нового розгляду Волинський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду від 15 вересня 2017 року в частині визнання ОСОБА_1 невинуватим за ч. 2 ст. 286 КК України і призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 135 КК України та ухвалив у цій частині новий вирок від 23 вересня 2021 року, за яким засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами. Крім цього, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_1 від покарання, призначеного місцевим судом за ч. 1 ст. 135 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. У задоволенні клопотання захисника Шкварко А.В. про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2016 році" апеляційний суд відмовив. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він 22 липня 2015 року близько 18:00, керуючи в світлу пору доби технічно справним автомобілем марки "Volkswagen Passat", з встановленим на ньому д.р.н. НОМЕР_1, який не належить цьому транспортному засобу, будучи особою без посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії, рухаючись на 73 км+200 м автодороги "Вежиця-Рокитне-Борове" зі сторони с. Залав`я в напрямку с. Рокитне Рокитнівського району зі швидкістю близько 100-110 км/год, що перевищує допустиме значення швидкості на вказаній ділянці дороги, в порушення підпункту "б" пункту 2.3, пунктів 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та не врахував її, при виникненні перешкоди для руху негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув осьову дорожню розмітку 1.1 та допустив наїзд на попутний гужовий віз під керуванням ОСОБА_5 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 заподіяно тілесні ушкодження, від яких він ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Надалі ОСОБА_1, усвідомлюючи, що здійснив наїзд на гужовий віз, на якому перебував ОСОБА_5, нехтуючи моральними та правовими нормами, що зобов`язують надати допомогу людині, яка перебуває у небезпечному для життя стані, проявляючи неповагу до прав людини на життя та безпеку, поставив своїм діянням потерпілого у небезпечний для життя стан, що позбавляв його можливості вжити заходів до самозбереження через заподіяні тілесні ушкодження у результаті дорожньо-транспортної пригоди, маючи змогу не надав ОСОБА_5 першу медичну допомогу, завідомо залишив його без допомоги та зник з місця події.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Воронюк К.Ю. просить скасувати вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України та виправдати його за цим обвинуваченням.
Вважає, що висновки апеляційного суду про фактичні обставини кримінального провадження не підтверджені допустимими та належними доказами. Зокрема, заперечує правильність інженерно-транспортної експертизи, яка, на думку захисника, ґрунтується на припущеннях. Оскільки інших доказів, які би доводили поза розумним сумнівом наявність в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони кримінального правопорушення, на думку захисника, стороною обвинувачення не надано, то кримінальне провадження є несправедливим, незаконним та проведене із порушенням засад змагальності та презумпції невинуватості.
Ці обставини, а також позитивні дані про особу ОСОБА_1, на думку захисника, не були враховані апеляційним судом при призначенні покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Воронюк К.Ю. просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор Нескородяний А.М. просив залишити вирок апеляційного суду без зміни як законний, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК України.
Захисник Воронюк К.Ю. у касаційній скарзі стверджує, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, не врахував що винуватість останнього у вчиненні цього кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом.
Проте такі доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, є необґрунтованими.
Із системного аналізу кримінального процесуального закону випливає, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
При цьому, відповідно до ст. 94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_1, мотивував своє рішення тим, що стороною обвинувачення не надано жодних належних та допустимих доказів, які би підтвердили порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху, що перебувають у безпосередньому причинному зв`язку між його діянням та наслідками, що настали, у виді смерті потерпілого. Тому місцевий суд дійшов висновку, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не знайшло свого об`єктивного підтвердження під час судового слідства та побудоване на припущеннях, які не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Проте, суд апеляційної інстанції, переглянувши виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, вмотивовано не погодився зі вказаними висновками місцевого суду та, дотримуючись вимог статей 370, 420 КПК України, скасував необґрунтований виправдувальний вирок суду першої інстанції, ухваливши обвинувальний вирок. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що суд першої інстанції, хоча і дослідив надані йому докази, однак належним чином їх не оцінив у сукупності, що потягло невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та незаконність виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Разом із тим, апеляційний суд, забезпечивши сторонам реалізацію права на змагальність процесу, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України безпосередньо дослідив і згідно зі ст. 94 КПК України перевірив наявні у провадженні докази, та, встановивши фактичні обставини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 винуватий у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався, і його дії містять склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Такий висновок апеляційного суду достатньо вмотивований і ґрунтується на ряді доказів, а саме: даних протоколу огляду від 22 липня 2015 року, в якому зафіксовані відомості про місце дорожньо-транспортної пригоди, розташування її учасників та виявлені елементи гужового возу та автомобіля; даних протоколу огляду автомобіля від 22 липня 2015 року, в якому зафіксовано стан та пошкодження автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди; висновку інженерно-транспортної експертизи № 3.1-460/15 від 21 жовтня 2015 року щодо механізму і місця контактування автомобіля і гужового возу; висновку експерта № 3.1-670/15 від 28 жовтня 2015 року щодо порушень водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, які перебувають у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Так, за результатами аналізу фактичних даних, що містяться у зазначених доказах, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Volkswagen Passat", проявив неуважність до дорожньої обстановки та не врахував її, при виникненні перешкоди для руху не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого перетнув осьову дорожню розмітку 1.1 та допустив наїзд на попутний гужовий віз під керуванням ОСОБА_5 . У причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події і небезпечними наслідками у вигляді смерті потерпілого, є порушення ОСОБА_1 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.
Зібрані у справі докази, на які послався апеляційний суд у вироку, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а саме те, що дії водія ОСОБА_1 не відповідали зазначеним вище вимогам Правил дорожнього руху України і знаходяться в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її суспільно небезпечними наслідками (отримання потерпілим ряду тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть), а доводи захисника про неналежне встановлення події цього кримінального правопорушення є непереконливими.
Вирок апеляційного суду є достатньо вмотивованим та обґрунтованим, за змістом відповідає ст. 420 КПК України і загальним вимогам до вироків.
При цьому є безпідставними доводи захисника про те, що апеляційний суд при обґрунтуванні доведеності вини ОСОБА_1 врахував недопустимі і неналежні докази, зокрема інженерно-транспортну експертизу. Так, захисник вважає, що експертиза ґрунтується на припущеннях та сумнівних вихідних даних, які слідчий не перевірив шляхом проведення слідчого експерименту в порядку ст. 240 КПК України. Надаючи оцінку аналогічним доводам захисника, суд апеляційної інстанції зауважив, що направлені експерту вихідні дані були отримані як за результатами проведення слідчих дій, так і з урахуванням пояснень ОСОБА_1 у ході досудового розслідування про обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тому суд апеляційної інстанції, не встановивши порушень вимог КПК при призначенні та проведенні експертизи, проаналізувавши її зміст та співставивши експертний висновок із фактичними даними, що містяться в інших доказах, дійшов обґрунтованого висновку про належність і допустимість як цього доказу так і похідних від нього доказів.
Та обставина, що слідчий не перевірив показання ОСОБА_1 шляхом проведення слідчого експерименту, не може свідчити про недостовірність висновку експерта, який не суперечить сукупності інших доказів.
Слід зазначити, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин. У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху. Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом апеляційної інстанції приписів статей 84, 91, 94 КПК України, в касаційній скарзі не наведено.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості є непереконливими.
Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_1 міри покарання, суд апеляційної інстанції врахував положення статей 50, 65 КК України, згідно з якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, урахував тяжкість цього злочину та зважив на особу ОСОБА_1, котрий раніше судимий за ч. 1 ст. 286 КК України, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей. Також апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 щиро розкаявся та добровільно відшкодував завдану шкоду, визнавши це обставинами, які пом`якшують покарання. Крім цього, суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що засуджений вчинив злочин проти безпеки дорожнього руху перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання.
З урахуванням наведеного, а також обсягу та змісту грубих порушень правил безпеки дорожнього руху, які допустив ОСОБА_1, що призвели до незворотних наслідків у вигляді смерті людини, зваживши на позицію потерпілих про необхідність застосування суворої міри покарання у виді реального позбавлення волі, апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання в розмірі, наближеному до мінімального, яке передбачене санкцією статті за вчинений ним злочин.
На підставі наведених обставин у їх сукупності, зважаючи на мету покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та конкретних обставин вчинення протиправного діяння, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість, а також підстав для пом`якшення покарання або звільнення від його відбування з випробуванням колегія суддів не вбачає. Ті обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, самі собою не є противагою суспільній небезпечності вчиненого засудженим злочину, зважаючи на його тяжкість, зміст і обсяг протиправних діянь.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування судового рішення, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд