Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 759/23521/20
провадження № 61-20508св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бекіровим Сіраном Нусрєтовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М, Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним шлюбного договору та розподіл майна подружжя.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він, 1949 року народження, є громадянином Нідерландів, його рідною мовою є нідерландська, а англійською мовою він володіє на базовому (побутовому) рівні, українською мовою не володіє взагалі.
У травні 2009 року на одному із сайтів мережі Інтернет він познайомився з ОСОБА_2 , 1984 року народження, яка на той час проживала у м. Миколаєві, була розлучена, мала на утриманні малолітнього сина ОСОБА_3 , 2008 року народження, і займалась роздрібною торгівлею продовольчими товарами. Вони періодично зустрічалися як на території України, так і на території Російської Федерації.
07 вересня 2009 року він за свої власні кошти придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 для забезпечення відповідачки житлом під час навчання у вищому навчальному закладі, оформивши договір купівлі-продажу на її ім`я.
16 липня 2011 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.
Під час шлюбу він неодноразово пропонував відповідачці народити дитину, але вона з різних причин заперечувала, а з часом погодилась на народження дитини, але за умови укладення ними шлюбного контракту, за умовами якого все майно, що буде придбано ними, стало б її особистою власністю.
У квітні 2015 року відповідачка повідомила йому про свою вагітність і поставила умову про укладення шлюбного контракту.
24 жовтня 2015 року він був вимушений укласти з відповідачкою нотаріально посвідчений шлюбний договір, при укладенні якого була присутня перекладач ОСОБА_4 , яка усно переклала йому з української мови на англійську мову зміст цього договору, зокрема те, що особистою приватною власністю кожного з подружжя є майно, набуте чоловіком або дружиною до шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_2 з огляду на працевлаштування відповідачки у м. Києві він за рахунок своїх власних заощаджень придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , оформивши договір купівлі-продажу на ім`я відповідачки, де зареєстрував своє місце проживання.
На початку 2020 року відповідачка почала вимагати від нього виділення більших коштів на утримання дітей, на що він запропонував повідомляти про цільове витрачення коштів. З цього часу ОСОБА_2 почала влаштовувати конфлікти, а у липні 2020 року змінила замки вхідних дверей квартири і в електронній переписці повідомила його, що їхні стосунки це лише бізнес і йому не варто більше приїжджати до України.
Згодом він дізнався, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року шлюб між ними розірвано і відповідачка звернулася до суду з позовом про стягнення з нього аліментів у розмірі 58 660,00 грн на місяць.
Зазначав, що у серпні 2020 року він звернувся за юридичною допомогою щодо положень шлюбного договору та отримав роз`яснення, що згідно з підпунктом «в» пункту 3 шлюбного договору особистою приватною власністю кожного із подружжя є, зокрема, нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов`язкові державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім`я одного із подружжя. При цьому, підпунктом ж) пункту 3 шлюбного договору також встановлено, що сторони погоджуються з тим, що на майно та/чи грошові кошти, які є особистою приватною власністю кожного із подружжя, за будь-яких умов не поширюються положення глави 8 СК України (у тому числі статей 60, 62 СК України) та статті 369 ЦК України.
Вважав, що підпункти «в» та «ж» пункту 3 шлюбного договору порушують його права, ставлять його у вкрай невигідне матеріальне становище та суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки переклад був здійснений на англійську мову, яка не є його рідною мовою і якою він володіє на побутовому рівні, тому до його відома перекладачем не було чітко, ясно і дохідливо доведено положення цього договору про режим майна, що буде набуте одним із подружжя після його укладення. Про дане свідчить і відсутність підпису перекладача Дубенко І. О. на шлюбному договорі, а тому нотаріус не мала правових підстав для вчинення посвідчувального напису і, відповідно, посвідчення шлюбного договору.
Вказував на те, що, підписуючи договір, він помилявся щодо його природи, не розумів його суті в повному обсязі, в тому числі не виявляв своєї реальної внутрішньої волі на відмову від режиму спільності майна на майбутнє, що суперечить частині третій статті 203 ЦК України.
Крім того, на момент укладення договору йому було 66 років, як на момент укладання шлюбного договору, так і на даний час він іншого житла не має, а тому, підписуючи договір, він поставлений у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що суперечить приписам частин четвертої та п`ятої статті 93 СК України.
Вважав, що, укладаючи шлюбний договір, відповідачка діяла недобросовісно, всупереч положенням статті 13 ЦК України.
Зазначав, що умови підпункту «в» та «ж» пункту 3 шлюбного договору суперечать статтям 9, 60, 93,103 СК України та статтям 203, 215, 229-233 ЦК України.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просивсуд просив визнати недійсним підпункти «в» та «ж» пункту 3 шлюбного договору, укладеного 24 жовтня 2015 року між ним і ОСОБА_2 , та визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року у складі судді Кириленко Т. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійними підпункти в) ж) пункту 3 шлюбного договору, а саме щодо режиму особистої приватної власності кожного із подружжя на нерухоме майно, автотранспортні засобі, інше майно, право власності на яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, що буде набуватись у шлюбі на ім`я одного із подружжя, а також непоширення на це майно положень глави 8 СК України (у тому числі статей 60, 62 СК України) та статті 369 ЦК України, який укладено 24 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та громадянином Нідерландів ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1698 і 1699.
Поділено спільне майно подружжя та в порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 , громадянином Нідерландів, право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що положення шлюбного договору, передбачені підпунктами «в» і «ж» пункту 3 щодо режиму особистої приватної власності кожного із подружжя на нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності, яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, що буде набуватись у шлюбі на ім`я одного із подружжя, а також непоширення на це майно положень глави 8 СК України (у тому числі статей 60,62 СК України) та статті 369 ЦК України, не відповідали внутрішній волі позивача, були наслідком виконання умови відповідачки щодо народження спільної дитини та поставили його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а тому, посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних пунктів шлюбного договору недійсними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміст укладеного шлюбного договору не суперечить законодавству України, а також моральним засадам суспільства, а підпункти «в» і «ж» пункту 3 шлюбного договору, які оспорює позивач, не містять умов, які б поставили його у надзвичайно невигідне матеріальне становище і таких доказів позивач суду не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Бекірова С. Н. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка із використанням обману забезпечила укладення із позивачем шлюбного договору на дискримінаційних для останнього умовах всупереч положенням законодавства, чим з огляду на вік позивача та відсутність у нього житла, безумовно поставила його у вкрай невигідне становище, на що апеляційний суд уваги не звернув.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що відсутність особистого підпису перекладача у примірниках шлюбного договору фактично призводить до неможливості встановити вірність перекладу цього документу.
Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,
а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 26 лютого 2020 року у справі № 755/19197/18 (провадження № 61-18343св19).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
27 січня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 липня 2011 року між громадянином Королівства Нідерландів ОСОБА_1 , 1949 року народження, та громадянкою України ОСОБА_2 , 1984 року народження, зареєстровано шлюб.
Під час шлюбу, а саме 24 жовтня 2015 року, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюбний договір щодо врегулювання майнових відносин подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. А.
У підпункті «в» пункту 3 шлюбного договору зазначено, що особистою приватною власністю кожного із подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов`язкові державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім`я одного із подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування.
Згідно з підпунктом «ж» пункту 3 шлюбного договору особистою приватною власністю кожного із подружжя є: дохід (дивіденти), плоди, приплід продукція, що приноситимуть майно (речі та майнові права, в т. ч. корпоративні) та грошові кошти, котрі сторонами, подружжям, віднесено до особистої приватної власності.
Сторони погоджуються з тим, що на майно та/чи грошові кошти, які є особистою приватною власністю кожного із подружжя, за будь-яких умов не поширюються положення глави 8 СК України (у тому числі статті 60, 62 СК України) та стаття 369 ЦК України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 .
Під час шлюбу, а саме 13 лютого 2019 року, сторонами на ім`я ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 зареєстрований у вказаній квартирі із 13 листопада 2019 року по теперішній час.
З декларації цивільно-правового нотаріуса вбачається, що станом на 20 червня 2020 року ОСОБА_1 не має нерухомості в Королівстві Нідерланди, як і не має зареєстрованого нерухомого майна в Україні, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року у справі № 759/10189/20 позов ОСОБА_2 задоволено, шлюб, зареєстрований 16 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 58 660,00 грн щомісячно з дати подання позову та до досягнення дитиною повноліття.
У вересні 2020 року ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив виключити запис про гр. Королівства Нідерландів ОСОБА_1 як батька з актового запису про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Броварського управління юстиції у Київській області за № 237 від 20 лютого 2016 року.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року у справі № 759/8289/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Виключено запис про громадянина Королівства Нідерландів ОСОБА_1 як батька з актового запису про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Броварського управління юстиції у Київській області за № 237 від 20 лютого 2016 року.
Дане рішення сторонами не оскаржено, набрало законної сили.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року у справі № 759/8289/20 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів залишено без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.