Постанова
Іменем України
06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 591/1517/18
провадження № 61-18048 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 червня 2021 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
23 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого він надав у позику ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 11 200 доларів США, строком до 24 березня 2015 року.
Факт одержання коштів підтверджується розпискою, написаною власноруч ОСОБА_3 .
Проте відповідач у визначений договором позики строк грошові кошти не повернув, чим порушив його майнові права.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 652 244 грн, з яких: основна заборгованість з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання у розмірі 551 880 грн, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 26 780 грн, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, та штраф у розмірі 25 % від суми боргу у розмірі 73 584 грн, який передбачено пунктом 4.2 договору позики.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 652 244 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 6 522,44 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за спірним договором позики не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором у розмірі 652 244 грн, з яких: основна заборгованість з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання у розмірі 551 880 грн, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 26 780 грн та штраф у розмірі 25 % від суми боргу у розмірі 73 584 грн. Вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача, розмір якої відповідає умовам договору та вимогам закону. Пунктом 4.2 договору позики від 24 грудня 2014 року сторони передбачили, що додатково, у разі порушення позичальником своїх обов`язків по поверненню позичених коштів, останній сплачує позикодавцю штраф у розмірі 25 %, тому вимога позивача, у тому числі про стягнення штрафу є обґрунтованою.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 394 700 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 3 947 грн судового збору.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти, проте у строк встановлений договором позики від 24 грудня 2014 року їх не повернув, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 294 336 грн, штрафу у розмірі 73 584 грн та 3 % річних у розмірі 26 780 грн, оскільки передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний характер та виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Доводи відповідача про те, що ним погашена заборгованість за договором позики, що підтверджується розпискою від 23 травня 2015 року, наданою ОСОБА_1 , на увагу не заслуговують, оскільки ОСОБА_3 надавалася лише копія вказаної розписки, яка не є належним та допустимим доказом на підтвердження погашення ним заборгованості. Позивач заперечував факт повернення боргу та зазначав, що розписку про повернення боргу відповідачем за договором позики від 24 грудня 2014 року він не складав та не підписував. За фактом складання такої розписки позивач звернувся до правоохоронних органів.
Крім того, надання відповідачем копії вказаної розписки суперечить його позиції стосовно заявленого позову, тому що у відзиві на позов він вказував про те, що грошових коштів у позику від ОСОБА_1 не отримував.
Суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат, оскільки при порушенні грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти унаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
При цьому апеляційний суд посилався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727 цс 19).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Позивачем судові рішення у касаційному порядку не оскаржуються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 591/1517/18 з Зарічного районного суду м. Суми.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що відповідачем не погашена заборгованість за договором позики, оскільки цей факт підтверджується наданою ним копією розписки про повернення коштів від 23 березня 2015 року. Суди дійшли помилкового висновку про те, що розписка про повернення коштів від 23 березня 2015 року не є належним доказом, оскільки вона подана ОСОБА_3 у встановленому ЦПК України порядку до суду першої інстанції, тому мала бути врахована при розгляді справи.
У пункті 3.5 договору позики від 24 грудня 2014 року передбачено, що після повернення позичених коштів позикодавцем видається розписка на користь позичальника про отримання позичених коштів. 23 травня 2015 року ОСОБА_1 повернув позивачу отримані у позику грошові кошти, а останній видав розписку про повернення цих коштів від 23 березня 2015 року, тобто відповідачем зобов`язання за договором позики виконано.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Посилання відповідача на копію розписки про повернення коштів від 23 березня 2015 року є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву, який ним подано до суду першої інстанції, заперечував факт отримання грошових коштів у борг. Наявність у позивача, як позикодавця, розписки про отримання у борг грошових коштів свідчить про невиконання відповідачем, як боржником, зобов`язання за договором позики.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.