Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 463/2277/20-ц
провадження № 61-2027св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Личаківська районна адміністрації Львівської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2 , Львівська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Личаківська РА), треті особи: ОСОБА_2 , Львівська міська рада, про визнання права на проживання та користування квартирою, зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він із дружиною ОСОБА_2 із 1990 року опікувалися ОСОБА_3 та її бабою ОСОБА_4 , яка була основним наймачем квартири АДРЕСА_1 . З 2004 року почали проживали у спірній квартирі постійно як одна сім`я з ініціативи ОСОБА_3 , вважали себе членами сім`ї ОСОБА_3 , яка потребувала постійної фізичної допомоги та догляду. У 2017 році ОСОБА_3 померла, і він із дружиною ОСОБА_5 до цього часу проживають у спірній квартирі, оплачують комунальні послуги, підтримують квартиру у належному стані. На неодноразові звернення до Личаківської РА про узаконення свого житлового права на квартиру їм відмовлено, як і відмовляли за життя ОСОБА_3 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право на проживання та користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати Личаківську РА укласти з ним договір найму цієї квартири.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2020 року у складі судді Леньо С. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що письмової згоди на вселення позивача до спірної квартири ОСОБА_4 як основний квартиронаймач не надавала, а також такої згоди не надавала ОСОБА_3 , яка не визнавалася наймачем після смерті своєї баби ОСОБА_4 . У спірній квартирі позивач ніколи не був зареєстрованим. Квитанції про придбання ліків та продуктів датовані з кінця липня 2017 року до кінця вересня 2017 року, тобто отримані за декілька місяців до смерті ОСОБА_3 . Лише одна квитанція (а. с. 92) датована 31 серпня 2015 року, але така квитанція, так само як і інші, підтверджують виключно факт придбання товарів і ліків, а не факт спільного проживання разом із ОСОБА_3 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право на проживання та користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Зобов`язано Личаківську РА укласти із ОСОБА_1 договір житлового найму квартири.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки за життя ОСОБА_3 неодноразово зверталася у Личаківську РА, ЛКП «Господар» про зміну договору найму та визнання її наймачем спірної квартири після смерті баби ОСОБА_4 , проте їй в цьому відмовлено, як відмовлено і у приватизації спірної квартири та у визнанні членом сім`ї ОСОБА_1 , вимоги позивача є законними та обґрунтованими. При цьому рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року встановлено факт вселення та проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .
Щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , та фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , то це не суперечить Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». За життя ОСОБА_3 не ставила питання про виселення сім`ї ОСОБА_1 , а, навпаки, відповідно до доказів, наданих суду, позивач із дружиною вселилися за згодою ОСОБА_3 , що не потребувало її письмової згоди.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У лютому 2022 року Личаківська РА подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, в якій просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) як на підставу касаційного оскарження судового рішення. Зокрема, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо одночасного визнання права на проживання і користування квартирою та зобов`язання укласти договір житлового найму, а також зазначає про відсутність правильного тлумачення і застосування норм права, передбачених статтями 9, 64, 65, 106 ЖК України, оскільки вони стосуються членів сім`ї наймача, а не інших осіб в контексті справи № 463/2277/20.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України) як на підставу касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Обставини, встановлені судами
Відповідно до копії архівного витягу протоколу НР.39 засідання виконкому Сталінської райради депутатів трудящих від 30 жовтня 1953 року ОСОБА_4 оформлено ордер на квартиру на АДРЕСА_1 , яка складається із двох кімнат, площею 43,9 кв. м, і кухні. Родина складається з трьох осіб.
Згідно з довідкою про склад сім`ї наймача ізольованої квартири, а також довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки у зазначеній квартирі з 10 лютого 1962 року була зареєстрована онука ОСОБА_4 - ОСОБА_3
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Центру надання адміністративних послуг із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» листом 05 вересня 2017 року залишила цю заяву без розгляду через ненадання заявницею повного пакету документів. ОСОБА_3 рекомендовано повторно звернутися із заявою про приватизацію спірної квартири, долучивши зазначені у листі документи.
ОСОБА_3 повторно із заявою про приватизацію квартири не зверталася. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстроване.
Свідоцтво про поховання ОСОБА_3 видано ОСОБА_1 . Позивачу видано лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , свідоцтво про поховання ОСОБА_3 , а також позивач уклав договір замовлення на організацію та проведення поховання від 28 вересня 2017 року. Позивач оплатив надані послуги з організації проведення поховання в сумі 4 078,30 грн.
Протягом строку, встановленого законом для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , позивач з дружиною подали відповідні заяви до Третьої Львівської державної нотаріальної контори. Листами від 30 листопада 2017 року нотаріус рекомендувала їм надати докази про перебування в родинних відносинах із ОСОБА_3 або ж звернутися до суду.
Позивач, а також його дружина - ОСОБА_2 згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописки з 22 липня 2005 року зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 .
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року у справі № 465/6621/21 заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту задоволено.
Встановлено факт вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 в грудні 2004 року та проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірній квартирі з грудня 2004 року і до цього часу (до дня смерті ОСОБА_3 ).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року у справі № 465/6621/21. Зупинено дію судового рішення до завершення апеляційного провадження у справі.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач надав докази про те, що він у розумінні частини другої статті 65 ЖК України є особою, яка вселилася в спірне жиле приміщення як член сім`ї наймача, а тому Личаківська РА зобов`язана укласти з ним договір житлового найму.
Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно зі статтею 9 ЖК Українивстановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 61статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.