Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 750/2611/21
провадження № 61-19574св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Чернігівській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власенка Володимира Володимировича на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2021 року у складі судді Савченка О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 рокуу складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Чернігівській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якому просив визнати за ним право власності на транспортний засіб Mercedes-Benz Vito 110 CDI, д.н.з. НОМЕР_1, та зняти накладені на нього 10 липня 2019 року та 19 жовтня
2020 року арешти у межах виконавчого провадження № 53325508.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 2019 року він набув право власності на указаний автомобіль. У листопаді 2020 року йому стало відомо, що у межах виконавчого провадження № 53325508 на цей транспортний засіб 10 липня 2019 року та 19 жовтня 2020 року накладені арешти, які безпідставно обмежують його права, як власника транспортного засобу, оскільки він у встановленому законом порядку правомірно набув право власності на автомобіль.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 17 червня
2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом статті 354 ЦК України конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, тобто в даному випадку на підставі постанови апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2016 року. Обсяг та порядок конфіскації майна вирішувався в межах адміністративно-деліктної відповідальності за адміністративний проступок, і в даному конкретному випадку відсутні підстави для перетворення адміністративно-деліктних правовідносин у цивільні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Власенка В. В. на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Власенко В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15, провадження № 11-680апп19, від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15, провадження № 11-38апп19, від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19, провадження № 11-669апп19, від 17 листопада 2021 року у справі № 640/5182/20, провадження № К/9901/23085/20, від 05 травня
2020 року у справі № 554/8004/16-ц, провадження № 14?431цс19, від 10 квітня 2019 року у справі № 823/811/17, провадження № 11-1250апп18,
від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16, провадження
№ 11-1037апп18, від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17, провадження № 14-479цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оскільки зняття арешту з майна здійснюється постановою виконавця, прийнятою на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права та зняття арешту зі спірного майна. Таким чином, той факт, що право власності позивача на транспортний засіб зареєстроване у встановленому порядку, не є визначальним при вирішенні спору, оскільки таке право порушене відповідачем і для його відновлення законом встановлено окремий механізм.
Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно визначився з юрисдикцією спору, оскільки вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, тому спір за його позовом є цивільно-правовим та мав розглядатися судом без будь-яких застережень.
Також зазначає, що у цій справі безпосередній об`єкт порушення митних правил не був ані арештований, ані вилучений, внаслідок чого стало можливим його відчуження ще до прийняття рішення про конфіскацію. У подальшому, протягом більше ніж 4-х років транспортний засіб перебував у вільному обігу, після чого був придбаний позивачем. І лише через три місяці після набуття позивачем права власності на нього - до державного реєстру обтяжень рухомого майна був внесений запис про арешт транспортного засобу.
Наголошував, що він не має жодного відношення до порушення, він не був ані безпосереднім порушником, ані власником транспортного засобу на момент вчинення правопорушення. Оскаржувані рішення не відповідають критеріям допустимості втручання у мирне володіння майном. Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Конфіскація транспортного засобу у справі № 127/15616/16-п є мірою відповідальності правопорушника ОСОБА_2, і така міра відповідальності на законних підставах може бути замінена на стягнення вартості транспортного засобу з правопорушника ОСОБА_2 .
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 березня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛОТ" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1316, предметом якого був автомобіль Mercedes-Benz модель VITO 110 CDI, 2002 року випуску.
Реєстрація за позивачем транспортного засобу Mercedes-Benz модель VITO 110 CDI, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, проведена 27 квітня 2019 року, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня
2016 року закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачених частиною першою статті 483 МК України, у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2016 року скасовано наведену постанову суду першої інстанції, визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених частиною першою статті 483 МК України, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 % вартості товару - безпосереднього предмета порушення митних правил, а саме, транспортного засобу марки Mersedes-Benz Vito 110 CDI, вартістю 22 198,28 грн з конфіскацією безпосереднього предмету правопорушення митних правил - зазначеного транспортного засобу.
03 лютого 2017 року головний державний виконавець Могилів-Подільського МРВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області винесла постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № 127/15616/16-п
від 13 вересня 2016 року в частині конфіскації в дохід держави безпосереднього предмету порушення митних правил - транспортного засобу Mersedes-Benz Vito 110 CDI.
Постановами державного виконавця від 07 лютого 2017 року накладено арешт на транспортний засіб, марки Mersedes-Benz Vito 110 CDI, 2002 року випуску та оголошено його в розшук.
У подальшому, 29 травня 2019 року та 10 липня 2019 року державним виконавцем повторно винесені постанови про накладення арешту на транспортний засіб Mersedes-Вenz Vito 110 CDI та оголошення даного транспортного засобу в розшук.
З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 26 листопада 2020 року вбачається, що постановою відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 19 жовтня 2020 року накладено арешт, в тому числі, на автомобіль фургон малотоннажний - В Mersedes-Benz Vito 110 CDI, д.н.з. НОМЕР_2 .
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року задоволено подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та замінено сторону у виконавчому провадженні № 53325508 з боржника ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2020 року зазначена постанова Вінницького міського суду Вінницької області
від 19 листопада 2020 року скасована, у задоволенні подання державного виконавця відмовлено.
Звернувшись до суду з цим позовом про визнання права власності на майно, ОСОБА_1 зазначав, що у встановленому законом порядку правомірно набув право власності на транспортний засіб Mersedes-Benz Vito 110 CDI, але накладені у межах виконавчого провадження арешти на вказаний автомобіль безпідставно обмежують його права, як власника майна.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.