Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 372/4225/19
провадження № 61-6089св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 23 вересня 2002 року серії 1-КВ № 053787, площею 0,48 га, виданий на ім`я ОСОБА_4 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ;
визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 27 листопада 2003 року серії РЗ № 313854, площею 0,48 га, виданий на ім`я ОСОБА_3 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ;
визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2004 року серії КВ № 079957, площею 0,23 га, виданий на ім`я ОСОБА_2 , та державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2004 року серії КВ № 079959, площею 0,25 га, виданий на ім`я ОСОБА_2 ;
витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь земельну ділянку площею 0,10 га.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що, користуючись своїм правом на одержання земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації, у жовтні 2012 року звернулась до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Підгірцівська сільська рада) із заявою про відведення їй земельної ділянки.
Рішенням Підгірцівської сільської ради від 22 жовтня 2012 року їй було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва в межах Підгірцівської сільської ради.
На підставі вказаного рішення було розроблено проект із землеустрою, який погоджено зі всіма компетентними органами. Рішенням Підгірцівської сільської ради від 05 лютого 2013 року № 20 затверджено проєкт та передано їй у власність земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3223186803:02:014:0077 для індивідуального садівництва.
27 лютого 2013 року право власності на земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20810632231, номер запису про право власності 333618), а 13 березня 2013 року їй видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний номер 1187575.
Отримавши у власність вказану земельну ділянку, вона збудувала на ній садовий будинок, який 30 вересня 2019 року на підставі декларації про готовність об`єкта № КС181192731661, зареєстрованої Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Київській області, було прийнято в експлуатацію. 06 листопада 2019 року право власності на садовий будинок було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
06 листопада 2019 року вона набула право власності на садовий будинок загальною площею 159,2 кв. м, розташований на відведеній їй у власність земельній ділянці. Проте, як з`ясувалось під час розгляду цивільної справи № 372/2989/17 на її земельну ділянку став претендувати ОСОБА_2 , який як на підставу виникнення права власності посилався на договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,48 га від 09 грудня 2003 року, державний акт від 18 лютого 2004 року серії КВ № 079957 на право власності на земельну ділянку площею 0,23 га та державний акт від 18 лютого 2004 року серії КВ № 079959 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га. У зв`язку з тим що зазначений договір купівлі-продажу та державні акти не були визнані недійсними, ці документи були враховані судами як докази виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки площею 0,23 га та 0,25 га, в результаті чого рішення набрало законної сили. Крім того, суди у справі № 372/2989/17 встановили факт повного накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2
ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,48 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2003 року у ОСОБА_3 . У свою чергу ОСОБА_3 придбав її на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2003 року, укладеного із ОСОБА_4 , якій зазначена земля належала на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 23 вересня 2002 року серії 1-КВ № 053787, виданого на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 11 липня 2002 року.
На її думку, Підгірцівська сільська рада ні 11 липня 2002 року, ні в інший час не надавала ОСОБА_4 земельної ділянки, а рішення ради з цього приводу немає. У зв`язку з цим державний акт на право приватної власності на землю від 23 вересня 2002 року серії 1-КВ № 053787 має бути визнаний недійсним, як і вчинені на його підставі правочини щодо відчуження земельної ділянки. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Обухівський районний суд Київської області рішенням від 26 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку без порушень вимог законодавства, не допускав будь-яких протиправних дій щодо позивачки, тому її доводи про наявність порушень законодавства при набутті ОСОБА_2 та іншими попередніми власниками права на землю є безпідставними. При цьому суд виходив з того, що позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку буде мати ознаки непропорційного втручання держави у його право власності, а позбавлення ОСОБА_1 права власності на цю ж ділянку в судовому порядку не буде свідчити про непропорційність втручання держави у її право власності, оскільки це право вона набула із грубими порушеннями законодавства. Крім того, суд встановив відсутність у ОСОБА_1 права на землю, яке підлягало б судовому захисту, та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 11 березня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.
Визнав недійсним та скасував державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 23 вересня 2002 року серії 1-КВ №053787, виданий на ім`я ОСОБА_4 .
Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В. П. за № 7098.
Визнав недійсним та скасував державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 27 листопада 2003 року серії РЗ № 313854, виданий на ім`я ОСОБА_3 .
Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Кравченко Л. Г. за № 4428.
Визнав недійсним та скасував державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2004 року серії КВ № 079957, виданий на ім`я ОСОБА_2 .
Визнав недійсним та скасував державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2004 року серії КВ № 079959, виданий на ім`я ОСОБА_2 .
В іншій частині позову відмовив.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 червня 2018 року у справі № 372/2989/17 визнано неправомірним рішення Підгірцівської сільської ради від 05 лютого 2013 року про затвердження проєкту землеустрою та передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1 і третіх осіб. Водночас апеляційний суд взяв до уваги той факт, що на спірній ділянці побудовано будинок, який введений в експлуатацію та належить позивачці. Зважаючи на нерозривний зв`язок нерухомого майна із спірною земельною ділянкою, на якій воно розміщене, апеляційний суд дійшов висновку, що питання виділення землі іншим особам, а також правочинів між такими особами щодо переходу права власності на таку землю є такими, що стосуються інтересів позивачки, а тому вона має право на оскарження цих правочинів, а суд має вирішити питання щодо обґрунтованості чи необґрунтованості таких вимог позивача по суті спору. При цьому апеляційний суд взяв до уваги відповідь Підгірцівської сільської ради від 13 грудня 2017 року № 219/01-14, згідно з якою за результатами перевірки рішень, протоколів та журналів реєстрації Підгірцівської сільської ради за період з 1991 до 2017 року будь-яких рішень щодо відведення у власність земельної ділянки (надання дозволу на розробку проєктної (технічної) документації, затвердження проєктної (технічної) документації) на ім`я ОСОБА_4 виявлено не було.
Суд також виходив з того, що правова оцінка судом певних обставин, зокрема щодо законності чи незаконності набуття ОСОБА_2 прав на земельну ділянку, не може вважатися преюдиційним фактом, оскільки у справі № 372/2989/17 суд надавав оцінку законності придбання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2003 року. Водночас питання про те, набула чи не набула прав на земельну ділянку ОСОБА_4 , не вирішувалося.
Зважаючи на відсутність рішення сільської ради про надання ОСОБА_4 земельної ділянки, апеляційний суд дійшов висновку, що право власності на спірну землю вона не набувала. Отже, ОСОБА_4 не могла відчужити її ОСОБА_3 , а той у подальшому ОСОБА_2 . У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 в частині оскарження правочинів щодо набуття та переходу права власності на земельну ділянку є обґрунтованими.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки площею 0,10 га, оскільки підстави для володіння позивачкою земельною ділянкою площею 0,10 га на момент її звернення з цим позовом до суду фактично немає внаслідок визнання неправомірним рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 05 лютого 2013 року, законом не передбачена наявність у позивачки права в спірному випадку витребувати це майно.
Разом з цим, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка не пропустила позовну давність.
Також апеляційний суд не погодився з позицією місцевого суду про те, що позивачка могла виявити розумну обачність та перед отриманням землі та будівництвом будинку з`ясувати факт існування інших осіб, які претендують на таку землю, оскільки ні право ОСОБА_4 , ні подальше право ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було зареєстроване.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року і залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року.
Підставою касаційного оскарження зазначав те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 372/2989/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, від 18 квітня 2019 року у справі № 753/11000/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 761/9887/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 червня 2018 року у справі № 372/2989/17 визнано неправомірними рішення Підгірцівської сільської ради від 05 лютого 2013 року «Про заяви громадян» щодо затвердження проєкту землеустрою та передання земельних ділянок у власність ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та рішення Підгірцівської сільської ради від 22 листопада 2013 року «Про заяви громадян» щодо затвердження проєкту землеустрою та передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Зазначеним судовим рішенням визнано, що ОСОБА_2 у 2003 році набув у законний спосіб право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства призначення площею 0,4800 га, яка розташована на території села Романків Підгірцівської сільської ради. Також суд правильно зазначив, що виділена ОСОБА_1 земельна ділянка не була вільна, перебувала у власності ОСОБА_2 і не вилучалася у нього у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 незаконно побудувала на його землі свій будинок. Тобто рішенням Обухівського районного суду від 12 червня 2018 року встановлені обставини щодо правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку. Водночас висновок апеляційного суду про відсутність преюдиційного значення вказаних рішень судів для цього спору є незаконним.
Апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин принцип нерозривного зв`язку земельної ділянки та будинку, оскільки у цьому випадку слід застосувати принцип «superficies solo cedit» (збудоване на поверхні слідує за землею). Не можна вважати й добросовісною поведінку ОСОБА_1 , яка після скасування судами всіх інстанції рішення про виділення їй земельної ділянки в незаконний спосіб ввела в експлуатацію побудований на спірній землі будинок.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що у позивачки як власника немає передбаченого статтею 387 ЦК України права витребувати своє майно з чужого незаконного володіння, дійшов помилкового висновку про те, що питання виділення землі іншим особам, а також правочинів між такими особами щодо переходу права власності на цю землю стосуються інтересів позивачки, а тому вона має право на оскарження цих правочинів. У зв`язку з цим апеляційний суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту свого права.
Апеляційний суд не взяв до уваги і того, що позивачка отримала у власність земельну ділянку площею лише 0,10 га на підставі рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району від 05 лютого 2013 року, яке в подальшому скасовано. За таких обставин апеляційний суд безпідставно скасував державний акт та угоди купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,48 га. Крім того, апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на право власності на землю, не вказав, які інші передбачені ЦК України наслідки визнання правочину недійсним слід застосувати.
У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Паламарчук Ю. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив закрити касаційне провадження або залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Зазначив, що правовідносини у справах, які заявник зазначив як підставу відкриття касаційного провадження, не є подібними з правовідносинами у цій справі, що вказує на наявність підстав для закриття касаційного провадження. Крім того, зазначив, що у справі № 372/2989/17 не заявлялись та не розглядались позовні вимоги про визнання недійсним правовстановлюючого документа на земельну ділянку, оформленого на ім`я ОСОБА_4 , яка вважається первісним власником спірної ділянки, та, як наслідок, взагалі не надавалася правова оцінка державного акта на право приватної власності на землю площею 0,48 га з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку та ведення особистого селянського господарства від 23 вересня 2002 року серії 1-КВ № 053787 як підстави набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, а також державного акта на право приватної власності на землю площею 0,48 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого селянського господарства від 27 листопада 2003 року серії РЗ № 313854 як підстави набуття ОСОБА_3 (особою, яка в подальшому відчужила земельну ділянку ОСОБА_2 ) права власності на земельну ділянку.
Крім цього, розглядаючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 суди у справі № 372/2989/17 обмежились лише висновком про те, що оскаржувані ним державні акти та договори не можуть порушувати його прав та інтересів, а тому не надавали жодної правової оцінки ні актам від 18 лютого 2004 року, виданим на ім`я ОСОБА_2 , ні договорам купівлі-продажу від 12 вересня 2003 року та від 09 грудня 2003 року. Таким чином, жодних преюдиційних обставин для цієї справи в межах розгляду справи № 372/2989/17 взагалі не було встановлено. Задовольняючи первісні позовні вимоги ОСОБА_2 , суди у справі № 372/2989/17 виходили лише з того, що його правовстановлюючі документи на землю (договір купівлі-продажу від 09 грудня 2003 року та державні акти від 18 лютого 2004 року) не скасовані та не визнані недійсними, при цьому жодної правової оцінки цим документам при розгляді зустрічного позову про визнання їх недійсними суди не надали.
Дії ОСОБА_1 щодо спорудження садового будинку на земельній ділянці, відведеній їй в установленому законом порядку у власність, є повністю правомірними та добросовісними, а оскаржувані договори купівлі-продажу і державні акти безумовно порушують права та інтереси ОСОБА_1 як особи, якій у встановленому законом порядку було відведено у власність земельну ділянку площею 0,10 га та яка, згідно з відомостями з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, значиться власником цієї земельної ділянки та розташованого на ній будинку. Водночас ОСОБА_2 , посилаючись на оскаржувані у цій справі незаконні акти та договори та захищаючись презумпцією їх правомірності, намагається оспорити право позивачки на її земельну ділянку.
Апеляційний суд, частково задовольняючи позов, встановив, що Підгірцівська сільська рада як орган місцевого самоврядування не приймала щодо ОСОБА_4 жодних рішень про передання у власність земельної ділянки площею 0,48 га, тобто немає обов`язкової правової передумови та підстави для відведення земельної ділянки. Сам лише державний акт за відсутності документа (рішення органу, який уповноважений розпоряджатись землею), що мав бути підставою для його видачі та оформлення, не може призводити до настання правових наслідків у вигляді виникнення права власності на земельну ділянку, а тому такий державний акт не може посвідчувати право власності на землю та правомірно був визнаний незаконним і скасований. Таким чином, на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2003 року з ОСОБА_3 у продавця за цим договором - ОСОБА_4 не виникло права власності на земельну ділянку площею 0,48 га, що свідчить про неправомірність розпорядження нею такою земельною ділянкою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
15 червня 2021 року справа № № 372/4225/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що рішенням Підгірцівської сільської ради від 05 лютого 2013 року № 20 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3223186803:02:014:0077, для індивідуального садівництва в межах Підгірцівської сільської ради.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 лютого 2013 року право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20810632231, номер запису про право власності 333618), а 13 березня 2013 року позивачці видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний номер 1187575.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 червня 2018 року у справі № 372/2989/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року, визнано неправомірним рішення Підгірцівської сільської ради від 05 лютого 2013 року «Про заяви громадян» щодо затвердження проєкту землеустрою та передання земельних ділянок у власність, зокрема ОСОБА_8 .
З відповіді Підгірцівської сільської ради від 13 грудня 2017 року № 219/01-14 встановлено, що за результатами перевірки за період з 1991 до 2017 року рішень, протоколів та журналів реєстрації Підгірцівської сільської ради будь-яких рішень щодо відведення у власність земельної ділянки (надання дозволу на розроблення проєктної (технічної) документації, затвердження проєктної (технічної) документації), переоформлення права власності на землю (на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, а також в порядку спадкування) на ім`я ОСОБА_4 виявлено не було.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.