Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 453/222/19
провадження № 61-2024св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Опорецька сільська рада Сколівського району Львівської області, ОСОБА_2 ,
треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2020 року у складі судді Микитин В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Опорецької сільської ради Сколівського району Львівської області (далі - Опорецька сільська рада), ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру
у Львівській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення у частині передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні проїздом.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належить домоволодіння та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас відповідачеві ОСОБА_2 на праві власності належить домоволодіння та земельна ділянка за адресою:
АДРЕСА_1 . Між вказаними земельними ділянками спільна межа, а вздовж них з іншого боку - дорога, з котрої передбачено заїзд до земельної ділянки позивача, якою вона користувалась для проїзду (проходу), вигону худоби, проїзду гужовим транспортом тощо. Відповідач ОСОБА_2 час від часу перегороджував дорогу, проте такі його дії не носили триваючого характеру, при цьому існувала можливість знімати огорожу. У березні 2018 року ОСОБА_2 остаточно перекрив зазначену дорогу, перегородивши її дерев`яним парканом. Такі дії він мотивував тим, що земельна ділянка, на якій розміщено дорогу, передана йому
у приватну власність. Після цього відповідач перестав надавати можливість позивачу пройти або ж проїхати дорогою, через що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно виникають конфлікти.
Позивач та треті особи у березні 2018 року звернулися до відповідача Опорецької сільської ради, де їм повідомили про те, що дійсно рішенням сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 відповідачеві ОСОБА_2 для обслуговування належного йому домоволодіння передано у власність земельну ділянку, у площу котрої увійшла й та, на якій розташована дорога. Позивач зазначала, що такі дії порушують її право на вільне користування проїздом, який належить до земель загального користування, а вказана земельна ділянка не могла бути передана у власність у порядку приватизації.
У квітні 2018 року спірне питання обговорювалося на сесії сільської ради, яка, усвідомивши допущену помилку під час передачі відповідачеві ОСОБА_2
у власність земельної ділянки, прийняла рішення від 11 квітня 2018 року № 272, яким зобов`язала його відновити можливість проїзду. Проте це рішення відповідач ОСОБА_2 не виконує.
Ураховуючи викладене ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня
2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 » у частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,20 га;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, для обслуговування житлового будинку у с. Опорець Сколівського району Львівської області, виданий на ім`я ОСОБА_2 ;
зобов`язати ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою у вигляді дороги шляхом демонтажу дерев`яної огорожі та припинення конфліктів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого
2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від
01 грудня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 » у частині передачі ОСОБА_2 безкоштовно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,20 га.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 451191, виданий Опорецькою сільською радою 06 листопада 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , який посвідчує право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, розташовану
у селі Опорець Сколівського району Львівської області, із цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні проїзною дорогою до належних їй житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 у спосіб демонтажу дерев`яної огорожі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з доведеності позовних вимог про визнання незаконним рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45
у частині передачі ОСОБА_2 безкоштовно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,20 га та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 451191, виданого 06 листопада 2008 року Опорецькою сільською радою на ім`я ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, оскільки у вказану земельну ділянку входить частина земельної ділянки загального користування села, яка не може передаватись у приватну власність.
Суд апеляційної інстанції також вважав не пропущеним строк позовної давності, оскільки про існування оскаржених рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку позивач довідалась лише у березні 2018 року, а дії відповідача ОСОБА_2 щодо перешкод у користуванні проїздом носять систематичний, триваючий характер. При цьому, з позовом до суду позивач звернулася протягом трирічного строку з часу, коли вона довідалась про порушення свого права та про особу, яка його порушила.
Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_2 звернувся лише 12 березня 2020 року одночасно із поданням апеляційної скарги. Водночас ОСОБА_2 просив врахувати, що 11 лютого 2020 року судове засідання відбулося без його участі з постановленням оскаржуваного рішення, що призвело до порушення права на захист, оскільки він мав намір подати до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Апеляційний суд вказав, що під час розгляду справи в суді першої інстанції як особисто ОСОБА_2 , так і його представник ОСОБА_6 мали можливість до ухвалення рішення судом першої інстанції подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зокрема подаючи відзив на позовну заяву, а також беручи участь безпосередньо у судових засіданнях. Проте до суду першої інстанції такої заяви не надано, тому відповідна заява подана одночасно з апеляційною скаргою, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав спливу позовної давності. При цьому оцінку змісту заяви про застосування наслідків спливу позовної давності суд апеляційної інстанції не надавав.
Аргументи учасників справи
У лютому 2021 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не повідомив ОСОБА_2 та його представника про місце розгляду судової справи, розглянув справу за їхньої відсутності;
за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , у нього виникли правомірні очікування мирно володіти майном, яке є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав
і основоположних свобод людини та національного законодавства України;
на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно: житлові будинки із господарськими будівлями. Частина земельної ділянки, яку позивач та суди попередніх інстанцій вважають дорогою загального користування, є неспівмірно малою порівняно із площею усієї земельної ділянки, що передана у власність
ОСОБА_2 . Таким чином, для ОСОБА_2 є несправедливим та непропорційним до негативних наслідків визнання незаконним оскарженого рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку;
ОСОБА_2 не чинив перешкод та не має жодних намірів перешкоджати в майбутньому позивачу чи іншим жителям села Опорець в проході чи проїзді, прогоні худоби спірною земельною ділянкою. Крім того, він погоджується встановити земельний сервітут на земельну ділянку під дорогу, тим самим забезпечивши позивачу та іншим жителям села право проходу та проїзду, прогону худоби через неї на безоплатній основі та безстроково. Посилаючись на викладене, вранці перед судовим засіданням апеляційного суду представник ОСОБА_2 подала до суду клопотання, у якому містилось прохання відкласти розгляд справи чи оголосити перерву у справі для надання можливості сторонам врегулювати спір у спосіб укладення мирової угоди. Проте це клопотання суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив, не надав оцінки наведеним у ньому доводам та обставинам, в тому числі щодо виділу ОСОБА_2 земельної ділянки під дорогу та його наміру встановити земельний сервітут;
суди попередніх інстанцій не дослідили наявні у справі докази та не надали їм належної юридичної оцінки, а встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що в свою чергу стало причиною ухвалення незаконних судових рішень.
У квітні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, ухвалили законні та обґрунтовані рішення;
ОСОБА_2 та його представник брали участь у судовому засіданні, вони не були позбавлені можливості реалізовувати свої процесуальні права,
у тому числі надати відповідні докази та заявляти клопотання;
заява ОСОБА_2 , подана 01 грудня 2020 року, про відкладення розгляду справи була розглянута судом, а у її задоволенні обґрунтовано відмовлено;
твердження ОСОБА_2 про його намір виділити частину земельної ділянки під дорогу чи встановити земельний сервітут не заслуговують на увагу, оскільки землі загального користування, зокрема вулиці, не можуть бути у власності окремих громадян. Це суперечить пункту «а» частини третьої статті
83 ЗК України;
Опорецька сільська рада як співвідповідач, територіальна громада якої є власником земель загального користування, визнавала пред`явлений позов. Крім того, позовні вимоги у цій справі підтримали й інші мешканці села, зокрема треті особи, які також користуються вулицею, частину якої отримав у власність відповідач ОСОБА_2 .
У квітні 2021 року від Славської селищної ради Стрийського району Львівської області (далі - Славська селищна рада) надійшов відзив, в якому селищна рада просить касаційну скаргу задовольнити. Крім того, у відзиві викладено клопотання про залучення Славської селищної ради як правонаступника Опорецької сільської ради.
У травні 2021 року від ОСОБА_1 надійшло доповнення до відзиву, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_2 визнав факт приватизації частини вулиці загального користування. Зокрема, у матеріалах справи є клопотання ОСОБА_2 щодо вирішення спору у цій справі в спосіб залишення частини приватизованої ним вулиці у його власності та встановлення сервітуту щодо користування цією частиною приватизованої ним вулиці. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що позиція Славської селищної ради щодо касаційної скарги суперечить нормам законодавства.
У червні 2021 року від представника ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення. У цих поясненнях вказано, що він не вчиняв жодних протиправних дій та набув у власність земельну ділянку в порядку, визначеному законодавством. Також наголошував, що доводи ОСОБА_1 про визнання ним факту приватизації частини вулиці загального користування є помилковими.
У червні 2021 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на письмові пояснення ОСОБА_2 , які за своєю суттю є відзивом на касаційну скаргу. У вказаних запереченнях позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржені судові рішення - без змін.
Рух справи