Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 450/2350/18
провадження № 61-4575св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року у складі судді Кіпчарського М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
26 липня 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»; залізниця) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Позов мотивований тим, що на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (надалі - ДТГО «Львівська залізниця»), правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками у 2015 році була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1 464 км+227 м до 1 466 км+535 м в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області.
У результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на даній ділянці становить 14,0050 га. Проте при польовому обстеженні та аналізі інформації з електронної бази Державного земельного кадастру виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які перебувають у приватній власності громадян.
Згідно зі Зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці « Львів-Красне» від 1 464 км+227 м до 1 466 км+535 м в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії від 27 лютого 2003 року ВАЕ № 639103 та державного акта на право власності на землю серії ЯБ № 565351 передано у власність земельну ділянку площею 0,1201 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0055, в межах села Підбірці, вулиця Залізнична Пустомитівського району, частина якої площею 0,0194 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці.
Оскільки оспорюваний державний акт на право власності на землю серії ЯБ № 565351, виданий ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 лютого 2003 року серії ВАЕ № 639103, яке в свою чергу видавалось спадкоємцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 15 лютого 1997 року серії 1-ЛВ №052599, виданого спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 25 липня 1996 року № 51, вимоги про скасування цих державних актів є похідними й залежать від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони видані.
Зазначене рішення Лисиничівської сільської ради та видані на його підставі державні акт і свідоцтво про право на спадщину є незаконними та такими, що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області, а тому підлягають скасуванню.
Правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб.
Відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення у межах села Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі згідно з пунктами 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (Постанова ЦИК СРСР 15.12.1928 року).
У подальшому при зміні законодавства та введення інституту державних актів вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі на наявні у користуванні землі.
У межах Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району земельні ділянки в межах смуги відведення визначені «Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів, км 1331/3-1469/4» від 1965 року та Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком « Львів-Красне» від 1 464 км+227 м до 1 466 км+535 м в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району та відносяться до земель транспорту, тому їх передача у приватну власність здійснена з порушенням встановленого Земельним кодексом України (далі - ЗК України) порядку.
Під час прийняття оскаржуваного рішення Лисиничівська сільська рада порушила також норми пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України, відповідно до якої до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, у зв`язку з чим Лисиничівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.
Залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проєкт відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, спадкоємцем майна якої відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом є її донька ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, АТ «Укрзалізниця» просило:
- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області;
- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії I-ЛВ № 052599, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 15 лютого 1997 року за № 493, виданий ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ № 639103 від 27 лютого 2003 року, видане ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 565351, виданий ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку площею 0,1201 га.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодних правовстановлюючих документів, які підтверджують його право користування спірною земельною ділянкою та доказів віднесення цієї земельної ділянки до земель залізничного транспорту. План смуги відведення земель залізниці безпосередньо не підтверджує її право на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову АТ «Українська залізниця» у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
- до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт»). Наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового режиму, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16 зазначено, що «частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» (в редакції з 10 листопада 1994 року) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Статтею 23 наведеного Закону встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша). До складу земель залізничного транспорту входять землі, що прилягають до залізничного полотна, є смугою відведення залізниць і надаються їм у користування відповідно до чинного законодавства (частина друга). Згідно частини першої статті 69 Земельного кодексу України (в редакції від 05 травня 1993 року) землями транспорту, зв`язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв`язку. Частиною 3 статті 4 наведеного Кодексу встановлено, що землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Разом з тим, положеннями частини 4 цієї статті визначено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі транспорту. Згідно статті 44 вказаного Кодексу порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню (частина перша). Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом (частина друга). Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент прийняття відповідачем спірного пункту рішення, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача на підставі відповідних рішень виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих»;
- спірна земельна ділянка належить до земель транспорту, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність порушення прав АТ «Українська залізниця». У зв`язку з цим позовні вимоги АТ «Українська залізниця» є обґрунтованими;
- відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно до статті 71 ЦК УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила». Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) відповідно до положень статті 71 ЦК УРСР встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством;
- у справі, що переглядається, залізниця просила визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51. Із позовом ПАТ «Українська залізниця» звернулося 26 липня 2018 року, тобто зі спливом позовної давності (через 22 роки з часу його прийняття). Колегією суддів встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. За таких обставин колегія суддів зробила висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та, як наслідок, про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за закінченням позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року, справа № 450/1435/15-ц (провадження № 61-5259св19).
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У березні 2021 року до Верховного Суду від АТ «Українська залізниця» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі представник АТ «Укрзалізниця» зазначає, що зважаючи на предмет позову та виходячи із правила, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, можна зробити висновок, що залізниця позовну давність не пропустила. Про існування оспорюваних державного акта на право власності на земельну ділянку та рішення селищної ради залізниця не знала і не могла знати ні в момент його прийняття, ні в подальшому, оскільки була відсутня об`єктивна можливість дізнатися про рішення сільської ради, як акту індивідуальної дії. На той час були відсутні вимоги законодавства щодо оприлюднення актів індивідуальної дії. Ведення публічної кадастрової карти з вільним доступом передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», що введена в дію з 01 січня 2013 року. Відомості щодо місцезнаходження земельних ділянок, їх кадастрові номери вносяться до кадастрової карти до сьогодні. Тому позивач не мав об`єктивної можливості отримати інформацію щодо порушення свого права раніше, на що апеляційний суд не звернув увагу. Відповідачі не довели, що залізниця мала можливість дізнатися про порушення свого права раніше.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17.