Постанова
Іменем України
03 червня 2022 року
м. Київ
справа № 357/5239/20
провадження № 61-10748св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2020 року в складі судді Кошель Б. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого, позикодавець надає позичальнику готівку в розмірі 9 100 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів у строк до 31 січня 2017 року.
У встановлений договором строк ОСОБА_2 отриману грошову позику не повернула, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 31 січня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 01 липня 2016 року в розмірі 9 100 дол. США.
На виконання вказаного рішення суду 16 березня 2020 року видано виконавчий лист та 03 квітня 2020 року відкрито Білоцерківським міським відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Білоцерківський МВ ДВС) виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа.
21 травня 2020 року позивачу стало відомо, що належний ОСОБА_2 житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , 13 листопада 2019 року відповідач подарувала своєму чоловіку ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що оспорюваний договір дарування спрямований на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до свого чоловіка ОСОБА_3 з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення. Тобто, спірний договір дарування був укладений без наміру створення правових наслідків, обумовлених ними, оскільки ОСОБА_2 була обізнана про пред`явлення до неї позову про стягнення боргу за договором позики, а ОСОБА_3 - про те, що отримав нерухоме майно в дар.
Також позивач зазначає, що після укладення договору дарування відповідачі не змінили своє місце реєстрації та проживання. Таким чином, відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного ОСОБА_2 майна відбулося з метою уникнення звернення кредитором стягнення на її майно як боржника за існуючими зобов`язаннями.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 13 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Приймак А. П., зареєстрований в реєстрі за № 3-3653.
Крім того, у червні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на зазначене майно відповідачів.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 196,5 кв. м, який належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 13 листопада 2019 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Приймак А. П., зареєстрований в реєстрі за № 3-3653.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2020 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 13 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Приймак А. П., зареєстрований в реєстрі за № 3-3653.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що, укладаючи 13 листопада 2019 року договір дарування, воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, і їх дії вчинені з метою приховання майна від виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , отже, оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі статті 234 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2021 року, ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
Заявник у касаційній скарзі вказує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 рок у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 , відчужуючи належне їй майно за договором дарування, була обізнана про наявність позову до неї про стягнення боргу за договором позики, оскільки ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі № 357/10892/19 за вказаним позовом.
Крім того зазначає, що 13 листопада 2019 року ОСОБА_2 направила до суду відзив на позовну заяву, в якому просила про часткове визнання позову, що також свідчить про обізнаність відповідача з наявністю спору щодо неї на час укладення спірного договору.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга ОСОБА_1 подана до Верховного Суду у червні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
07 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2020 року у справі № 357/10892/19 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 01 липня 2016 року в розмірі 9 100 дол. США. Вирішено питання розподілу судових вират.
Згідно з вказаним договором від 01 липня 2016 року позикодавець надає позичальнику позику готівкою в сумі 9 100 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів до 31 грудня 2017 року.
Згідно з розпискою від 01 липня 2016 року, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошову позику відповідно до договору позики від 01 липня 2016 року в розмірі 9 100 дол. США та зобов`язалася повернути отриману позику у строк, вказаний у договорі.
Відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження від 28 травня 2020 року, 03 квітня 2020 року Білоцерківським МВ ДВС відкрито виконавчі провадження № 61711492, № 61711269.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16 вересня 2019 року, ОСОБА_2 належав будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 28 вересня 2010 року, посвідченого Другою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за № 2-4767.
13 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Приймак А. П., зареєстрований в реєстрі за № 3-3653, за умовами якого дарувальник подарувала та безоплатно передала обдарованому, а обдарований прийняв у дар від дарувальника житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .
06 грудня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.