Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 712/15000/19
провадження№ 61-1064св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Позов обґрунтований тим, що у період з 1992 року до 17 грудня 2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.
20 березня 1998 року за кошти, зароблені ним за кордоном, сторони придбали квартиру на АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано ОСОБА_2 .
Відповідач відмовилася в добровільному порядку поділити набуту за час шлюбу нерухомість.
Просив поділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнавши за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 серпня 2020 року позов задоволено. Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2020 року у справі № 712/15000/19, про накладення арешту та заборону вчиняти будь-які дії іншим особам щодо квартири АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції, задовольнивши позов, врахував, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_2 про продовження строку залишення апеляційної скарги без руху відхилено. Апеляційну скаргу з додатками повернено заявниці.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зазначені в ухвалі суду апеляційної інстанції від 21 жовтня 2020 року недоліки ОСОБА_2 не усунула, а саме не сплатила судовий збір у повному обсязі, тому апеляційна скарга підлягає поверненню відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України.
Короткий зміст касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_2 направила поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року, просила її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи не містять належної оцінки вартості спірного майна, тому вимога суду апеляційної інстанції про необхідність доплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 6 314,40 грн є безпідставною.
ОСОБА_2 звернулася з клопотанням про зменшення розміру судового збору. У клопотанні звернула увагу, що за 2020 рік її дохід становить 20 456,00 грн, що підтверджується довідкою форми ОК-5, виданої Пенсійним фондом України. Тобто, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 36,5% розміру її річного доходу.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_2 не має інших джерел доходу, крім заробітної плати.
Згідно з довідкою форми ОК-5, виданої Пенсійним фондом України, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача, тому відмова суду в задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги є безпідставною.
Повернувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до пункту третього Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу оскарження судових рішень заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував пункт 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та пункт третій Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з практикою ЄСПЛ у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26 липня 2011 року, «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.