Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 591/678/16-ц
провадження № 61-16011св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2021 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ «ПриватБанк», банк), вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив стягнути з відповідача на свою користь суму залишку вкладу за депозитним договором у розмірі 3964,24 дол. США, пеню, передбачену Законом України «Про захист прав споживачів», за 586 днів, з 26 квітня 2015 року до 01 грудня 2016 року, у розмірі 3 % за кожен день прострочення в сумі 59 056 дол. США, 3 % річних за прострочення повернення грошових коштів у сумі 161,80 дол. США, витрати на правову допомогу в сумі 7716,80 грн та моральну шкоду в сумі 10 000 грн, а також судові витрати.
Позов мотивував тим, що 01 лютого 2013 року він уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк», назву якого згодом змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) договір банківського вкладу № SAMDN80000732649741 (вклад «Універсальний») у Євпаторійському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» в АР Крим на суму 2090,00 дол. США на строк 366 днів, до 01 лютого 2014 року включно.
Відповідно до умов договору 01 лютого 2013 року він передав грошові кошти в сумі 2090,00 дол. США, а банк зобов`язався сплатити 9,5 % річних з правом неодноразового поповнення.
04 жовтня 2013 року та 08 січня 2014 року він поповнив свій депозитний рахунок на 400,00 дол. США та 300 дол. США відповідно. Термін дії договору після спливу 366 днів було пролонговано ще на один строк. Сума коштів за період першого строку, з урахуванням процентів, склала 3002,92 дол. США, а за другий строк станом на 01 лютого 2015 року, враховуючи встановлену банком ставку у розмірі 10 %, сума вкладу складала 3 303,21 дол. США.
Кошти не були зняті та продовжували перебувати на депозитному рахунку у банку. Протягом строку дії договору станом на 01 серпня 2016 року, враховуючи встановлену банком ставку у розмірі 10,5 %, сума вкладу складала 3 964,24 дол. США.
10 березня 2016 року, дізнавшись про розблокування депозитного карткового рахунку, він зняв з цього рахунку 235,91 дол. США, що там знаходилися. Решту коштів йому не було повернуто, незважаючи на його неодноразові письмові звернення починаючи з 25 листопада 2015 року.
Такі дії відповідача суперечать чинному законодавству та умовам договору банківського вкладу, що є підставою для стягнення з нього суми залишку вкладу, пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», 3 % річних за прострочення повернення грошових коштів, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а також відшкодування моральної шкоди, розмір якої він визначив в сумі 10 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач не надав належних доказів, які б їх підтверджували.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2017 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-22658св18).
За результатами нового розгляду, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму залишку за договором банківського вкладу (депозиту) від 01 лютого 2013 року SAMDN80000732649741 (вклад «Універсальний») у розмірі 843,10 дол. США, пеню у розмірі 50,85 грн, суму 3 % річних у розмірі 20,83 дол. США.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з наданих позивачем копій роздруківок за картковим рахунком № НОМЕР_1 вбачається, що з 01 лютого 2013 року до 09 лютого 2016 року включно за цим рахунком проводилися операції з погашення кредиту одночасно з виплатою відсотків за двома договорами, видача готівки, зарахування відсотків за депозитом. З довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12 березня 2016 року установлено, що ОСОБА_1 отримав 235,91 дол. США з карткового рахунку № НОМЕР_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними доказами внесення готівки на рахунок банку в сумі 2 090,00 дол. США. Належними і допустимими доказами підтверджено позовні вимоги в частині стягнення тіла депозиту у розмірі 700,00 дол. США.
Вирішуючи вимоги про стягнення процентів, суд першої інстанції виходив з того, що договір банківського вкладу передбачає строк оформлення вкладу зі сплатою відсотків, однак не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії. Відповідно до наказу від 05 січня 2004 року № 07 за підписом голови правління банку, була встановлена відсоткова ставка за вкладами «на вимогу» у розмірі 1 % річних. Тобто, у разі неналежного виконання договору банківського вкладу та неповернення та/або затримки у поверненні, за період часу, коли договір вже є розірваним на вимогу вкладника, банк повинен нарахувати та виплатити клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу. Таким чином, відсотки за період після розірвання договору банківського вкладу мають розраховуватись за відсотковою ставкою за вкладом «на вимогу».
Оскільки суму вкладу банк не повернув, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підставі приписів частини другої статті 625 ЦК України з відповідача підлягає стягненню 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні її розміру у розрахунку слід за основу брати вартість послуги за договором банківського вкладу, якою у спірних правовідносинах є розмір процентів, що банк має сплатити за користування коштами вкладника.
Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо надання банківських послуг. Згідно зі статтею 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Договірні відносини між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 не передбачають стягнення моральної шкоди. У зобов`язаннях за депозитним договором законодавством не передбачено стягнення відшкодування моральної шкоди.Отже, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на вимогах законодавства та є безпідставною.
Постановою Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2021 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення моральної шкоди, розподілу судових витрат скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 200,00 грн на відшкодування фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення суми вкладу понад 700,00 дол. США, оскільки належними та допустимими доказами внесення коштів на депозит у більшому розмірі позивачем не доведено.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру відсотків, пені та 3 % річних і їх розрахунками, які проведено виходячи з доведеного розміру банківського вкладу у розмірі 700,00 дол. США. Після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовими вкладами, виходячи із процентної ставки за вкладом «на вимогу».
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди та вважав їх помилковими.
Вирішуючи спір у частині цих вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Враховуючи характер правопорушення, вимоги розумності і справедливості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1500,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням вкладу на першу вимогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2021 року, ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та, посилаючись на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позов у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення спору судами попередніх інстанцій застосовані норми матеріального права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс13, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-153цс14, від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 3-192гс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-544цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 (провадження № 12-125гс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18), у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205св18), від 28 березня 2018 року у справі № 754/931/15-ц (провадження № 61-5415св18), від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц (провадження № 61-11183св18), від 08 травня 2018 року у справі № 607/10080/16-ц (провадження № 61-11818св18), від 18 липня 2018 року у справі № 201/12075/14-ц (провадження № 61-4912св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц (провадження № 61-20558св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 752/15421/17 (провадження № 61-14823св18), від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц (провадження № 61-33064св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 369/8423/16-ц (провадження № 61-693св17).
Також висновки судів, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають встановленим під час судового розгляду обставинам справи.
Судами не враховано, що 04 жовтня 2013 року позивач як вкладник додатково вніс на депозитний рахунок 400,00 дол. США, а 08 січня 2014 року ще 300,00 дол. США. Копії платіжних документів надані суду, проте не враховані. Протягом першого року дії договору було передано в управління банку кошти на загальну суму 2790,00 дол. США.
Таким чином, заявлена позивачем сума вкладу у розмірі 2790,00 дол. США за договором, є підтвердженою наявними в матеріалах справи доказами, відповідно до яких банк нараховував на цю суму відсотки за періоди, заявлені у позовних вимогах.
Висновки судів попередніх інстанцій про нарахування процентів на вклад після його фактичного неповернення за ставкою «на вимогу» не відповідають вимогам пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 509 ЦК України щодо принципів добросовісності, розумності та справедливості у зобов`язанні.
Також не враховано, що проценти за користування вкладом сплачуються за ставкою договору і після спливу договору вкладу, до дня фактичного повернення коштів, оскільки сплив строку договору не припиняє зобов`язань за цим договором, в тому числі й договірне зобов`язання зі сплати процентів за користування коштами вкладу, а всі зобов`язання за договором вкладу припиняються належним їх виконанням (стаття 599 ЦК України), або з інших визначених законом або договором підстав, до переліку яких сплив строку договору не входить.
Крім того, оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить законодавству, то у разі якщо основний борг виражений в іноземній валюті, суд може стягнути й пеню в іноземній валюті.
Суди не врахували, що відповідач не заперечував отримання коштів у розмірі, вказаному позивачем, та надав додаткові документи, які підтверджують їх внесення на рахунок і їх рух по рахункам банку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду не подало.
Проте у травні 2022 року звернулося до Верховного Суду з клопотанням, у якому просило зупинити провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).
Клопотання мотивовано тим, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), в якій розглядаються подібні правовідносини та аналогічні вимоги в частині стягнення з банку неустойки (пені), нарахованої позивачем на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
З огляду на необхідність формування правозастосовної практики в частині правильного застосування судами норми частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у поєднанні з нормами ЦК України, які регулюють правовідносини між банками і вкладниками, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 грудня 2021 року прийняла до розгляду справу № 199/3152/20.
Вказані обставини, за доводами банку, є підставою для зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).
Фактичні обставини, встановлені судами
На підтвердженняфакту існування між сторонами правовідносин банківського вкладу позивач надав суду копію договору банківського вкладу від 01 лютого 2013 року (вклад «Універсальний») № SAMDN80000732649741, укладеного у Євпаторійському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» в АР Крим на суму 2090,00 дол. США, на строк 366 днів, до 01 лютого 2014 року включно, та копії квитанцій про внесення ОСОБА_1 на поповнення депозиту № SAMDN80000732649741 на особовий рахунок № НОМЕР_2 коштів: 04 жовтня 2013 року - 400,00 дол. США, 08 січня 2014 року - 300,00 дол. США (т. 1 а.с. 6-7).
За умовами договору строк дії зазначеного договору до 01 лютого 2014 року. Пунктами 5, 6 договору передбачено, що якщо по закінченню строку дії договору вкладник не заявив банку про бажання повернути вклад, депозит автоматично продовжується ще на один термін. Якщо вкладник вимагає повернення вкладу, права та обов`язки за договором припиняють свою дію, а вклад підлягає поверненню.
Умовами договору сторони передбачили право достроково розірвати договір на вимогу клієнта (повідомивши про це банк за два банківські дні до дати розірвання договору).
З письмових відповідей ПАТ КБ «ПриватБанк» від 26 квітня 2015 року, від 02 грудня 2015 року та від 30 листопада 2015 року вбачається, що відповідач надав позивачу роз`яснення щодо виплати коштів, розміщених на рахунках відокремлених підрозділів банку, які знаходилися на території АР Крим і міста Севастополя (т. 1 а.с. 8-9, 40).
У листі від 24 грудня 2014 року Національний банк України роз`яснив, що не надавав розпоряджень щодо обмежень вільного доступу клієнтів банків до коштів на материковій частині України (т. 1 а.с. 12-14).
Згідно з умовами договором від 01 лютого 2013 року № SAMDN80000732649741 банк видає ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 , на яку щомісяця нараховуються відсотки за вкладом (т. 1 а.с. 6).
Письмовою заявою від 25 листопада 2015 року (отримана банком 01 грудня 2015 року) ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із вимогою про повернення вкладу та нарахованих процентів.
Вказану вимогу банк не виконав.
З наданих позивачем копій роздруківок за картковим рахунком № НОМЕР_1 установлено, що з 01 лютого 2013 року до 09 лютого 2016 року включно за вказаним рахунком проводилися операції з погашення кредиту одночасно з виплатою відсотків за двома договорами, видача готівки, зарахування відсотків за депозитом
Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12 березня 2016 року ОСОБА_1 отримав 235,91 дол. США з карткового рахунка № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 38-39).
Внесення позивачем коштів 04 жовтня 2013 року у розмірі 400,00 дол. США та 08 січня 2014 року у розмірі 300,00 дол. США підтверджується наданими суду квитанціями.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.