Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 760/17232/20-ц
провадження № 61-15925 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Російська Федерація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року у складі судді Українця В. В.
та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наприкінці лютого - початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України,
у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України. Унаслідок бойових дій відповідача значно погіршилася економічна ситуація в Україні.
Зазначав, що він, як громадянин України та учасник бойових дій, постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус
і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими, на його звичному способі життя, призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків. Унаслідок окупації він не може приїхати на свою батьківщину до Автономної Республіки Крим, оскільки відразу буде підданий катуванню та нелюдському поводженню, як учасник бойових дій російськими спецслужбами з можливим позбавленням волі на тривалий термін, що завдає йому моральних страждань та болю.
Таким чином, внаслідок збройної агресії Російської Федерації йому завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Російської Федерації, яку він оцінив у розмірі 1 000 000 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2020 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації
в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того,
що Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема як відповідача. Посольство Російської Федерації
в Україні не надало згоду на розгляд справи всуді України та на набуття процесуального статусу відповідача у цій справі, оскільки Міністерство закордонних справ України відповіді на відповідний запит суду не надало. Суд керувався пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. При цьому суд указав, що зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 червня 2020 року у справі
№ 357/13182/18-ц, провадження №61-12202 св 19.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанціїмотивована тим, що оскільки Посольство Російської Федерації в Україні не надало згоду на розгляд зазначеної справи
в суді України та на набуття процесуального статусу відповідача у цій справі, не відповіло на запит, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 760/17232/20-ц з Солом`янського районного суду м. Києва.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Відомості про зазначені процесуальні рішення оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними
у мережі Інтернет, про судовий розгляд справи, що переглядається, своєчасно повідомлено на офіційному сайті Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що унаслідок протиправних дій Російської Федерації йому була спричинена моральна шкода. Відповідно до
частини першої статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. У пункті 2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року № 9-зп зазначено, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
Унаслідок військової агресії Російської Федерації проти України порушено невід`ємне право на життя людей, передбачене положеннями статті 27 Конституції України, статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Російська Федерація порушує норми міжнародного права, оскільки вчиняє збройну агресію проти України, тому на неї не поширюється судовий імунітет, вона не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні.
Закриваючи провадження у справі, судом порушено положення статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції направив посольству Російської Федерації в Україні через Міністерство закордонних справ України лист щодо інформування Посольства Російської Федерації в Україні про надходження в суд позову ОСОБА_1 та отримання офіційної інформації стосовно того, чи надає Посольство Російської Федерації в Україні згоду на розгляд зазначеної справи в суді України, згоду на пред`явлення цивільного позову до Посольства і набуття ним права процесуального статусу відповідача у цій справі (а. с. 31).
Міністерство закордонних справ України у листі від 30 березня 2021 року № 721/17-636-821 повідомило про те, що Посольству України в Російській Федерації було доручено передати до Міністерства закордонних справ Російської Федерації ноту від 23 березня 2021 року з доданими до неї матеріалами. У вказаній ноті, зокрема, Міністерство закордонних справ України просить Міністерство закордонних справ Російської Федерації проінформувати про згоду Російської Федерації на участь Посольства Російської Федерації в Україні у вказаній цивільній справі в якості відповідача - компетентного органу Російської Федерації, що виступатиме від її імені. Станом на момент підготовки зазначеного листа відповіді від російської сторони не надходило (а. с. 36).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду
на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій вчинялися дії щодо з`ясування питання згоди Російської Федерації бути відповідачем у спорі, а також щодо направлення відповідачу копій позовної заяви та доданих до неї документів, повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, установивши, що згода Російської Федерації на розгляд цього спору в судах України через уповноважених осіб або компетентні органи висловлена не була, дійшов висновку про закриття провадження у справі, оскільки у разі, якщо такої згоди не отримано, то Російська Федерація не може набувати процесуального статусу відповідача у цивільному процесі, а тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд виходить передусім із того, що право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України,
які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства,
які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав
та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.
Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, Верховний Суд бере до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30.)
Виходячи із сукупності наведеного, Верховний Суд вважає, що право позивача ОСОБА_1 на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.
Відповідно до обставин справи, яка Верховним Судом переглядається, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.
За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.