Постанова
Іменем України
06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 537/4155/20
провадження № 61-20037св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (далі - АТ «Кременчуцький сталеливарний завод») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що він з 15 серпня 2003 року працював в АТ «Кременчуцький сталеливарний завод». Наказом від 02 лютого 2017 року № 136 його переведено на посаду вогнеупорника.
Зазначав, що наказом ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» від 27 серпня 2020 року № 194 зобов`язано начальника відділу кадрів підготувати наказ про попередження робітників про майбутнє звільнення у зв`язку зі скороченням та запропонувати працівникам, що підлягають скороченню перевестись на існуючі на підприємстві вакансії.
Вказував, що на підставі вищевказаного наказу його ознайомили про майбутнє скорочення, проте йому не було запропоновано одночасно з попередженням про звільнення іншу роботу на ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод».
10 вересня 2020 року він звернувся до відповідача з письмовим зверненням в якому зазначив, що його скорочення не відповідає вимогам пункту 13 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 5 частини другої статті 42 КЗпП України. На звернення позивача надано відповідь листом від 10 вересня 2020 року № 40-12/63 в якому зазначено, що підстав для застосування пункту 13 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 5 частини другої статті 42 КЗпП України не вбачається, проте позиція відповідача жодним чином не обґрунтована.
Згідно з наказом від 27 жовтня 2020 року № 795 його звільнено з роботи з порушенням статей 42, 49-2 КЗпП України, що згідно зі статтею 235 КЗпП України є підставою для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, внаслідок незаконного звільнення йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 10 000 грн.
Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати його звільнення незаконним та поновити на роботі на посаді вогнеупорника, зайнятого ремонтом ковшів та печей у гарячому стані 6 розряду в сталеливарному цеху або іншій рівноцінній посаді, стягнути з АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 203,22 грн/день по день фактичного поновлення на роботі, а також стягнути з відповідача на його користь 10 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що вказані переліки вакансій та акти до них є належними та допустимими доказами у справі, при цьому позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач не пропонував позивачу вакансії.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 червня 2021 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді вогнеупорника, зайнятого ремонтом ковшів та печей у гарячому стані 6 розряду в сталеливарному цеху з 27 жовтня 2020 року.
Стягнуто з АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ОСОБА_1 80 275, 85 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стягнуто з АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ОСОБА_1 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Допущено до негайного виконання постанову апеляційного суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку в межах виплат за один місяць.
Апеляційний суд виходив з того, що в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 не запропоновано усіх вакантних посад, тому ОСОБА_1 слід поновити на роботі на посаді вогнеупорника, зайнятого ремонтом ковшів та печей у гарячому стані 6 розряду в сталеливарному цеху з 27 жовтня 2020 року.
Крім того, позивача звільнено з роботи 27 жовтня 2020 року, а його середньоденна заробітна плата за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення становить 203,23 грн, а кількість календарних днів вимушеного прогулу - 395 днів, тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про стягнення з АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 80 275,85 грн.
Також, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливої сатисфакції, апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Кременчуцький сталеливарний завод», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області.
11 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не зазначив, яка конкретно робота (посада) існувала на підприємстві та не була запропонована позивачу і на підставі яких доказів, наявних в матеріалах справи, було встановлено факт існування вакансій. Також, апеляційний суд проігнорував наявні у справі докази, які свідчать про те, що роботодавець не мав можливості перевести позивача на іншу роботу через відсутність вільних вакансій і надав перевагу усним поясненням представника позивача, які не є джерелом доказів за правилами доказування, встановленими главою 5 розділу 1 ЦПК України.
Оскільки АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» були дотримані всі істотні умови, передбачені статтями 40, 42, 49-2 КЗпП України при звільненні позивача, відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20, від 07 вересня 2021 року у справі № 306/2434/18, Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук О. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції встановивши факт, що позивача ознайомлено про наступне звільнення 27 серпня 2021 року залишив поза увагою, що одночасно з ознайомленням про звільнення позивачу не запропоновано роботу на тому ж підприємстві, як цього вимагає стаття 49-2 КЗпП України.
Отже, позивача звільнено з порушенням статей 42, 49-2 КЗпП України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що наказом голови правління ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» від 27 серпня 2020 року № 194 запроваджено зміни в організації виробництва та праці.
Відповідно до пункту 4 вказаного наказу, начальника відділу кадрів разом з керівниками підрозділів, зобов`язано, починаючи з 27 жовтня 2020 року по 30 жовтня 2020 року, у відповідності з графіком проведення скорочення штату: підготувати наказ про попередження працівників про майбутнє звільнення у зв`язку з скороченням та некомплектуванням штату, запропонувати працівникам підприємства, що підлягають скороченню перевестись на існуючі на підприємстві вакансії.
Також встановлено, що наказом голови правління ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» від 27 серпня 2020 року № 195 на виконання наказу від 27 серпня 2020 року № 194 зобов`язано керівників структурних підрозділів разом з начальником відділу кадрів ознайомити під розпис працівників заводу, згідно додатків № 1-10, про майбутнє вивільнення у зв`язку зі скороченням штату.
27 серпня 2020 року ОСОБА_1 під підпис повідомлений про наступне звільнення, що підтверджується списком інженерно - технічних працівників, виробничого і ремонтного персоналу сталеливарного цеху, які підлягають скороченню згідно наказу від 27 серпня 2020 року № 195.
09 вересня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 09 вересня 2020 року на ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» вакансії відсутні.
23 вересня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 23 вересня 2020 року на ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» вакансії відсутні.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 19 березня 2015 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
ОСОБА_1 звертався до адміністрації ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» із заявою про перегляд питання скорочення, оскільки він має переважне право на залишення на роботі на підставі статті 42 КЗпП України та пункту 13 статті 42 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з листом від 10 вересня 2020 року за вих. № 40-12/63 ОСОБА_1 повідомлено, що у ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» відсутні підстави для застосування статті 42 КЗпП України та пункту 13 статті 42 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.