Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 161/16344/20
провадження № 61-18292 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2021 року у складі судді Івасюти Л. В.
та постанову Волинського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року
у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (до перейменування - АДРЕСА_2 ),
в якому, крім неї, також проживають: її донька - ОСОБА_4 , зять - ОСОБА_3 та внуки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що її донька та зять постійно порушують умови нормального співжиття, ведуть антисоціальний спосіб життя, не працюють, зловживають алкогольними напоями, систематично псують жиле приміщення та майно, яке знаходиться у будинку, не оплачують комунальні послуги, а сам будинок став непридатним для проживання, у зв`язку з чим вона вимушена проживати у літній кухні.
Відповідачі неодноразово вчиняли щодо неї протиправні дії, наносили тілесні ушкодження та погрожували, вчиняли психологічний тиск, а тому вона часто зверталася до правоохоронних органів (ЗО жовтня 2019 року,
07 листопада 2019 року, 28 листопада 2019 року, 16 грудня 2019 року,
31 січня 2020 року, 05 травня 2020 року, 10 травня 2020 року, 25 липня
2020 року, 27 липня 2020 року, 18 серпня 2020 року, 19 серпня 2020 року,
15 вересня 2020 року). Відносно них проводилися заходи профілактичного характеру, які виявилися безрезультатними, отже вони підлягають виселенню із належного їй будинку.
ОСОБА_2 та її неповнолітні діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , зареєстровані у належному їй будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зареєстрований за іншою адресою - АДРЕСА_3 .
Оскільки ОСОБА_4 підлягає виселенню з її будинку, також підлягають зняттю з реєстрації її неповнолітні діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
а оскільки вони є дітьми, які не досягли 14 років, вони можуть бути зареєстровані за адресою реєстрації їх батька ОСОБА_3
08 листопада 2019 року відносно ОСОБА_4 працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства), за наслідками розгляду якого постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2020 року у справі № 161/19833/19 закрито провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням на момент розгляду даної справи строків, передбачених частиною другою статті 38 КУпАП.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2020 року у справі № 161/9378/20 (провадження № 1-кп/161/1175/20) ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого
частиною першою статті 125 КК України, вчинено відносно неї,
та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 60 годин.
Вказувала, що тілесні ушкодження їй також наносилися її внуком - ОСОБА_5 .
Позивач зауважила, що відповідачі стають ще більше агресивними, частіше наносять тілесні ушкодження та вчиняють відносно неї психологічний тиск. Вона є особою з інвалідністю II групи, має незадовільний стан здоров`я, який щодня погіршується у зв`язку з агресивною поведінкою відповідачів
та їх дітей.
З урахуванням наведеного, посилаючись на положення статей 116,
157 ЖК України, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , виселивши її з вказаного будинку без надання іншого жилого приміщення;
- визнати ОСОБА_3 (який хоча й не зареєстрований за спірною адресою) таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , виселивши його з вказаного будинку без надання іншого жилого приміщення;
- зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - службу
у справах дітей Луцької міської ради.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції,
з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачкою не надано доказів на підтвердження обставин, передбачених статтею 116 ЖК України, для виселення відповідачів, зокрема, що останні систематично псують жиле приміщення, порушують правила співжиття, що унеможливлює проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.
Притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності
та проведення з нею профілактичних бесід свідчить про застосування
до останньої заходів запобігання, а не про систематичне порушення правил співжиття як однієї із двох умов застосування положень частини першої статті 116 ЖК України.
Щодо систематичності порушення правил співжиття відповідачем ОСОБА_3 районний суд установив, що працівниками поліції проведено з ним профілактичні бесіди про неприпустимість вчинення протиправних дій та попереджено про адміністративну відповідальність, передбачену
статтею 173-2 КУпАП. Судом не здобуто доказів подальшої протиправної поведінки ОСОБА_3 , яка б свідчила про порушення правил співжиття останнім, а відтак застосовані до нього заходи громадського впливу дали результат.
Апеляційний суд додатково зазначив, що під час розгляду справи не було доведено й те, чи стосуються допущені відповідачами порушення правил співжиття та чи мали вони відношення до користування спірним жилим приміщенням.
Відповідачі були вселені, а ОСОБА_2 та її неповнолітні діти зареєстровані у спірному будинку за згодою позивачки, як члени сім`ї,
що не заперечувалося сторонами.
При вирішенні спору у даній справі судами враховано, що між сторонами склалися стійкі неприязні відносини та у наявному конфлікті кожна
із сторін, переслідуючи при цьому власну мету, намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони, що породжує провокації
та виклики поліції з обох сторін.
За встановлених судами обставин недоведеності позивачкою наявності підстав, передбачених статтю 116 ЖК України для виселення відповідачів
із спірного приміщення, не підлягають задоволенню вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, оскільки підстави для визнання членів сім`ї власника житла такими,
що втратили право користування цим житлом прямо встановлені положеннями частини другої статті 405 ЦК України й які не зазначалися позивачкою. При цьому судами було встановлено, що відповідачі постійно проживають у спірному будинку.
Крім того, безпідставними є вимоги про зняття з реєстрації неповнолітніх дітей, зважаючи на те, що їх задоволення призведе до втрати малолітніми дітьми права користування спірним житловим будинком, що порушить
їх права.
Судами враховано відповідну судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій
та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 24 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 161/16344/20 із Луцького міськрайонного суду Волинської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2022 року справу призначено
до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений
у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 679/1657/18, провадження
№ 61-12028св19, щодо визначення показника систематичності порушень правил співжиття.
Надані нею докази (неодноразові звернення та скарги до правоохоронних органів щодо неправомірних дій відповідачів стосовно неї) у сукупності підтверджують факт систематичного порушення відповідачами правил співжиття, відносно яких упродовж 2019-2020 років працівниками поліції постійно вживалися заходи попередження та громадського впливу, проте вони не дали жодного результату.
Вказує на безпідставність посилань апеляційного суду про те, що допущені відповідачами порушення не мають відношення до користування спірним жилим приміщенням, оскільки всі події відбувалися за місцем
їх проживання та спрямовані на порушення правил співжиття.
Також апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги постанову Луцького міськрайонного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 161/19833/19 (провадження № 3/161/88/20), якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою
статті 173-2 КУпАП, відносно її доньки ОСОБА_2 , на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням строків притягнення до відповідальності, а не у зв`язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення. Зі змісту статті 116 ЖК України
не випливає, що особа обов`язково повинна бути притягнута
до адміністративної відповідальності.
Крім того, суди залишили поза увагою й те, що відповідач ОСОБА_3 має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , де й зареєстрований, та у яку він має можливість переїхати проживати зі своєю сім`єю. Вважає, що судами безпідставно відмовлено
в задоволенні її позову.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а також із повним дослідженням доказів, які містяться у матеріалах справи, тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Вказує, що при вселенні до спірного житла угода про порядок користування спірним приміщенням ними не укладалася, реєстрація місця проживання проводилася за згодою позивачки. Правила співжиття нею не порушуються, вона своєчасно сплачує комунальні послуги. Її чоловік ОСОБА_3 практично не проживає з ними, так як перебуває за кордоном на заробітках. Позивачкою вчиняються дії для умисного безпідставного звернення
до правоохоронних органів з метою тільки фіксації в електронному журналі звернень, що надалі за повідомленням самої позивачки лишаються без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно
від 06 лютого 2007 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_4 (а. с. 8-9).
Із будинкової книги А № 65173 убачається, що у житловому будинку
за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (а. с. 10-15).
Судами також установлено, що між сторонами постійно виникають конфлікти, які завершуються викликами поліції.
Згідно з даними Інформаційної підсистеми «Єдиний облік» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі - ІТС ІПНП) до єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події Луцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - Луцький ВП ГУНП у Волинській області) з 01 січня 2019 року були зареєстровані: повідомлення ОСОБА_1 відносно відповідачів
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , й заяви ОСОБА_2 відносно
ОСОБА_1 (а. с. 71-73,76-77).
У листі від 18 листопада 2019 року Луцький ВП ГУНП у Волинській області повідомив ОСОБА_1 про те, що її заяви від 30 жовтня 2019 року
та 07 листопада 2019 року щодо неправомірних дій ОСОБА_3
та ОСОБА_2 розглянуті, з ними проведені профілактичні бесіди про недопустимість вчинення відносно неї протиправних дій (а. с. 16).
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 17 лютого 2020 року у справі № 161/19833/19 (провадження
№ 3/161/88/20) закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) відносно ОСОБА_2 , на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням
на момент розгляду даної справи строків, передбачених частиною другою статті 38 КУпАП (а. с. 25).
04 вересня 2020 року Луцьким ВП ГУНП у Волинській області повідомлено ОСОБА_1 про те, що її заява від 19 серпня 2020 року щодо конфлікту
з ОСОБА_3 розглянута, у діях останнього не вбачаються ознаки складу кримінального правопорушення. З ОСОБА_3 проведено профілактичну бесіду про недопустимість вчинення ним протиправної поведінки та попереджено про відповідальність, передбачену статтею 173-2 КУпАП (а. с. 17).
04 вересня 2020 року Луцький ВП ГУНП у Волинській області повідомив ОСОБА_1 по факту її звернення 19 серпня 2020 року щодо конфлікту
з ОСОБА_2 про те, що у діях останньої не вбачаються ознаки складу кримінального правопорушення. Вказав, що з ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду про недопустимість вчинення протиправної поведінки та попереджено про відповідальність, передбачену статтею 173-2 КУпАП
(а. с. 18).
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2020 року у справі № 161/9378/20 (провадження № 1-кп/161/1175/20) ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого
частиною першою статті 125 КК України та призначено їй покарання у виді громадських робіт на строк 60 годин (а. с. 27-30).
05 жовтня 2020 року Управління превентивної діяльності ГУНП у Волинській області повідомило ОСОБА_1 про те, що в базі ІТС ІПНП містяться дані про її звернення до працівників поліції щодо вчинення ОСОБА_2
та ОСОБА_3 відносно неї домашнього насильства, зокрема,
двічі 28 листопада 2019 року (щодо проведення профілактичної бесіди
з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які вчиняють домашнє насильство відносно заявниці) та 31 січня 2020 року (щодо погроз фізичною розправою ОСОБА_3 ) (а. с. 21).
18 грудня 2020 року Луцьким ВП ГУНП у Волинській області повідомлено ОСОБА_1 по факту її звернення 07 грудня 2020 року щодо конфлікту
з ОСОБА_2 про те, що у діях останньої не вбачаються ознаки складу кримінального правопорушення. З ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду про недопустимість вчинення протиправної поведінки
та попереджено про відповідальність за порушення статті 173-2 КУпАП
(а. с. 78).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті З ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу;
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Конституцією України серед іншого передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 , посилаючись
як на підставу позову на статтю 116 ЖК України, вказувала, що відповідачі постійно порушують умови нормального співжиття, ведуть антисоціальний спосіб життя, не працюють, зловживають алкогольними напоями, систематично псують жиле приміщення та майно, яке знаходиться
у ньому, не оплачують комунальні послуги, неодноразово вчиняють протиправні дії відносно неї, у тому числі, чинять фізичний та психологічний тиск. Вважала, що проведені відносно них заходи профілактичного характеру виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності
є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права
чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статей 317, 319, 391 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).
Відповідно до частини першої статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його