Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 346/3998/20
провадження № 61-13273св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року у складі судді Яремин М. П. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов обґрунтовано тим, що сторони з 19 грудня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який 11 січня 2020 року розірвано рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
За час шлюбу їхніми спільними фінансовими та трудовими зусиллями побудовано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 . 29 січня 2009 року право власності на будинок зареєстровано за відповідачем. Це нерухоме майно набуто ними в шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, тому вона має право власності на 1/2 його частини. Посилаючись на зазначені обставини, просила задовольнити позов.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме майно набуто сторонами за час перебування у шлюбі, а той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя ( ОСОБА_2 ), не позбавляє іншого права на частку у цьому майні, відповідно суд вважав спірне майно спільною сумісною власністю подружжя, в якому частки чоловіка та дружини є рівними. Натомість відповідач не довів належними засобами доказування, що житловий будинок є його особистою власністю.
Отже, за висновком суду першої інстанції, ОСОБА_2 не надав суду жодного переконливого доказу на підтвердження своїх заперечень проти позову, зокрема, такими доказами не можуть вважатись відомості, наведені в показаннях свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , також суд критично оцінив виписки з погосподарських книг, оскільки вони містять розбіжності щодо площі житлового будинку та року його побудови, при цьому згідно з даними технічного паспорта рік побудови спірного будинку - 1993.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції по суті спору, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника щодо їх оцінки та містять посилання на факти, які були предметом дослідження суду.
Окремо апеляційний суд зазначив, що: належність батькові відповідача земельної ділянки площею 0,2500 га в с. Малий Ключів для обслуговування жилого будинку не спростовує доводів позову; за відсутності матеріалів інвентаризаційної справи, яка відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, характеризує об`єкт нерухомого майна, неможливо усунути розбіжності щодо року побудови спірного будинковолодіння, що містяться у технічному паспорті від 04 грудня 2008 року (вказано 1993 рік), копію якого долучено позивачем, та у технічному паспорті від 02 грудня 2008 року (вказано 1990 рік), наданого відповідачем.
Щодо наданої до апеляційного суду копії рішення виконавчого комітету Малоключівської сільської ради від 12 серпня 2008 року № 144, суд вказав, що воно не підтверджує обставин, на які сторона апелянта посилалася, оскільки не містить вказівку, що забудовником спірного будинковолодіння був батько відповідача, також зміст рішення не містить точний рік забудови, натомість зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_1 рахується за громадянином ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , робітничий двір, який побудований у 1990 роках.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц та від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник посилається, на те, що суди порушили норми процесуального права, оскільки встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про огляд інвентарної справи в цілому (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що докази, надані представником відповідача, хоч і містять деякі розбіжності щодо площі та років забудови (враховуючи давність його побудови та іншу процедуру оформлення), у своїй сукупності вказують, що спірний житловий будинок збудований батьками відповідача ще до одруження із позивачем, отже таке майно не можна вважати спільною сумісною власністю подружжя лише за умови формального оформлення його на відповідача під час перебування у шлюбі з позивачем, а також зазначає, що:
- сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання;
- суд першої інстанції помилково застосував тільки презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке лише зареєстровано ними у шлюбі (а саме на відповідача);
- встановивши певні розбіжності в оригіналі та копії документів технічної інвентаризації будинку, а також за наявності виписки із господарської книги по спірному будинковолодінню із роком забудови, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про огляд інвентарної справи в цілому, який надавався представником відповідача для огляду в суді апеляційної інстанції. Саме матеріали інвентарної справи, яка повністю характеризує об`єкт нерухомого майна, що є предметом спору, безсумнівно свідчать про період будівництва будинку в 1990 році.
У вересні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки вона є необґрунтованою, та залишити без змін оскаржувані судові рішення, що є законними та обґрунтованими.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 346/3998/20 із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2021 року матеріали справи № 346/3998/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом першої інстанції установлено, що сторони перебували у шлюбі, який зареєстровано 19 грудня 1992 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого повторно 16 жовтня 2019 року.
Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2020 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.
Згідно з копією технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, виготовленого 04 грудня 2008 року, загальна площа житлового будинку, зведеного у 1993 році, разом з підвалом становить 123,4 кв. м, житлова площа - 51,9 кв. м. До будинку належать такі господарські будівлі та споруди: літня кухня - літера «Б»; підвал - літера «Б1»; стодола - літера «В»; стайня - літера «Г»; сарай - літера «Е»; ванна - літера «Є»; криниця - «№», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Рік побудови будинку - 1993.
Відповідно до свідоцтва про право власності на рухоме майно, виданого 08 грудня 2008 року виконавчим комітетом Малоключівської сільської ради на підставі рішення від 12 серпня 2008 року № 44, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 січня 2009 року № 21716512, право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .
Вказане також підтверджується випискою з інвентаризаційних матеріалів № 66901, виданою 31 липня 2020 року ОКП «Коломийське МБТІ».
Згідно зі свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, що долучене відповідачем до відзиву, забудовнику ОСОБА_3 виділено земельну ділянку під забудову площею 0,08 га з присадибного фонду в с. Малий Ключів Коломийського району. Забудова земельної ділянки дозволена виконкомом Малоключівської сільської ради від 16 березня 1976 року за № 5 за типовим проектом № 13. На земельній ділянці повинно бути збудовано: жилий будинок на 3 кімнати житловою площею 53,6 кв. м та надвірні будівлі: сарай, погріб, колодязь. Строк початку будівництва з 1976 року, закінчення до лютого 1979 року. Акт відводу земельної ділянки та розбивки споруд в натурі видано 24 лютого 1976 року, виготовлено план забудови земельної ділянки, на якій запроектовано побудувати: жилий будинок, сарай, туалет, ящик для сміття.
Відповідно до виписки із погосподарської книги № 3 ст. 37 с. Малий Ключів на 1991-1995 роки номер об`єкта погосподарського обліку 124, житловий будинок в АДРЕСА_1 , перебуває у приватній власності/користуванні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Загальна площа будинку - 90,2 кв. м, житлова - 40,3 кв. м; площа земельної ділянки в користуванні домогосподарства - 0,45 га; для будівництва, обслуговування житлового будинку - 0,10 га; для ведення особистого селянського господарства - 0,35 га.