Постанова
Іменем України
30 травня 2022 року
м. Київ
справа № 663/2311/16-ц
провадження № 61-15217св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідач третя особа - - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Умурзаков Марк Анатолійович, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах недієздатної ОСОБА_3 як її опікун, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Умурзаков М. А., про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 28 жовтня 2011 року ОСОБА_3 , не розуміючи значення своїх дій, уклала з відповідачем договір дарування належної їй на праві власності земельної ділянки площею 0,0911 га, кадастровий номер 6524755500:01:043:0049 з розташованим на ній об`єктом незавершеного будівництва - житловим будинком готовністю 12%, що знаходяться на АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Умурзаковим М. А. та зареєстровано в реєстрі за № 621.
Вказуючи на факт стійкого психічного розладу у ОСОБА_3 задовго до укладення та в момент укладення зазначеного правочину, просила визнати спірний договір дарування недійсним.
Ухвалою Скадовського районного суду Херсонської області від 15 листопада 2016 року у зв`язку з смертю ОСОБА_3 до участі в справі залучено її правонаступника - ОСОБА_1 (дочку).
Після реєстрації шлюбу 25 лютого 2017 року, відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивач не підтвердила належними доказами ту обставину, що ОСОБА_3 вчинила правочин щодо відчуження належного їй нерухомого майна у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним скасовано і ухвалено нове судове рішення.
Визнано недійсним договір дарування від 28 жовтня 2011 року земельної ділянки, кадастровий номер 6524755500:01:043:0049, з розташованим на ній об`єктом незавершеного будівництва-житловим будинком готовністю 12%, які знаходяться на АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Умурзаковим М. А. та зареєстрований в реєстрі за № 621.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі наявна обґрунтована судова експертиза, згідно висновку якої ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними станом на момент складення спірного правочину 28 жовтня 2011 року, а тому цей доказ у сукупності з іншими доказами підтверджують доводи та вимоги позивача. Натомість, у справі відсутні належні, достатні і достовірні докази того, що ОСОБА_3 на час укладення оскаржуваного договору була спроможною усвідомлювати значення своїх дій та могла керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 вересня 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року та залишити в силі рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 20 лютого 2017 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребував справу з суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 308/15679/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 1527/19998/12. Також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, тобто допустив порушення пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
28 жовтня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, за умовами якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар ділянку, площею 0,0911 га, кадастровий номер 6524755500:01:043:0049, з розташованим на ній об`єктом незавершеного будівництва - житловим будинком готовністю 12% за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Умурзаковим М. А. та зареєстрований в реєстрі за № 621.
Після укладення договору ОСОБА_3 продовжувала проживати в подарованому будинку та використовувати його за призначенням.
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2016 року в справі № 663/2210/15-ц (яке набрало законної сили) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатною; призначено їй опікуна - дочку ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла її дочка - ОСОБА_1 .
Спірне майно перебуває у користуванні ОСОБА_1 , що сторонами не заперечувалося.
Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 24 травня 2017 року призначив посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено питання чи страждала ОСОБА_3 на будь-яке психічне захворювання та чи мала вона можливість за своїм психічним станом на час укладення оспорюваного договору дарування (28 жовтня 2011 року) розуміти значення своїх дій та керувати ними. Представник відповідача не заперечував щодо цього.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 03 вересня 2018 року № 442 комунального закладу (далі - КЗ) «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради (далі - ХОР), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно наявної документації на момент укладення нею договору дарування, 28 жовтня 2011 року, будь-яким психічним захворюванням, хронічним, стійким психічним розладом не страждала і, відповідно, могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно із висновком судово-психіатричного експерта від 14 березня 2019 року № 111 КЗ «Херсонська обласна психіатрична лікарня» ХОР, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно наявної документації на момент укладення нею договору дарування 28 жовтня 2011 року, будь-яким психічним захворюванням, хронічним, стійким психічним розладом не страждала і, відповідно, могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлені такі питання: чи страждала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на будь-яке психічне захворювання на час укладення нею договору дарування 28 жовтня 2011 року; чи усвідомлювала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значення своїх дій та чи могла ними керувати на час укладення нею договору дарування 28 жовтня 2011 року.
Проведення експертизи доручено державній установі (далі - ДУ) «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України»; попереджено експертів про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку експерта та відмову від виконання покладених обов`язків без поважних причин.
Ухвала мотивована тим, що під час апеляційного розгляду справи встановлено обставини, які викликають сумніви в правильності наданих експертами висновків першої та додаткової експертиз, оскільки на дослідження експертів не була надана вся наявна (доступна) медична документація щодо стану здоров`я померлої ОСОБА_3 .
Згідно із висновком судово-психіатричного експерта № 14 від 04 лютого 2021 року ДУ «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладення нею договору дарування 28 жовтня 2011 року страждала на стійкий, хронічний, психічний розлад (із зазначенням відповідного діагнозу); під час укладення договору дарування 28 жовтня 2011 року ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина перша статті 1225 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина перша статті 1220 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Апеляційним судом установлено, що позивач ОСОБА_1 як дочка померлої ОСОБА_3 є її спадкоємцем першої черги за законом, яка прийняла спадщину. Спірний договір дарування від 28 жовтня 2011 року порушує її спадкові права, оскільки унеможливлює отримання у власність відчуженого спадкодавцем за оспорюваним правочином майна (земельної ділянки та об`єкта незавершенного будівництва) на користь відповідача.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.