Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 522/16032/19
провадження № 61-18539св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа на стороні позивача - Одеська міська рада,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 рокуу складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткийзміст позовних вимог
У вересні 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Одеська міська рада, про витребування майна - підвалу, загальною площею 73,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію.
Позовні вимоги мотивовано тим, що нежитлове приміщення загальною площею 73,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, управління якими здійснює Департамент комунальної власності Одеської міської ради, на підставі рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області». Згідно переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» до комунальної власності областей передавався весь житловий та нежитловий фонд.
Позивач вважає, що ОСОБА_1 не є законним власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на наступне.
В 2007 році ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на нежитлове приміщення - підвал, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 73,5 кв. м, посилаючись на те, що на праві власності вона володіє квартирою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 грудня 2002 року, яке було зареєстровано у КП «ОМБТІ та РОН» 20 січня 2003 року. Указане допоміжне приміщення знаходиться під квартирою позивачки. Протягом тривалого часу ОСОБА_2 користувалася та володіла спірним приміщенням. Її сусіди та співвласники житлового будинку по АДРЕСА_1 надали згоду на надання їй у власність вказаного приміщення - підвалу.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2007 року № 2-4023/07 позовну заяву ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року (провадження 22-ц/813/1514/19) заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2007 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у позові ОСОБА_2 про визнання права власності на нежиле приміщення - відмовлено.
12 квітня 2007 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2-4023/07 від 02 березня 2007 року.
04 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, об`єктом якого було нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 73,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
25 травня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, об`єктом якого було нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 73,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
15 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, об`єктом якого є нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 73,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня
2015 року останнім власником спірного майна зазначено ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 17.12.2014 року згідно з положеннями статті 388 ЦК України , якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Ураховуючи викладене просив суд:
- витребувати від ОСОБА_1 майно - нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 73,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
- усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 ;
- скасувати запис про державну реєстраціюправа власності на нежитлове приміщення підвалу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2020 року у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що:
- надана позивачем копія договору оренди від 04 лютого 2000 року № 2, укладеного між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради) та Одеською обласною організацією Спілки художників України не містить посилання на правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності позивача на спірний об`єкт і не підтверджує взаємозв`язку спірного приміщення з майном Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
- будь-яких інших документів в підтвердження права власності на вищевказаний спірний об`єкт позивачем суду не надано, тому позивач не довів наявності у нього права власності на спірне приміщення, а саме лише посилання на рішення Одеської обласної ради народних депутатів від
25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області», переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно- територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада
1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» є недостатнім для підтвердження права власності. Згідно з переліком майна, визначеним у додатку №2 до вказаного вище рішення, у власність Одеської міської ради перейшло, зокрема й право власності на житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів. Однак матеріали справи не містять підтверджень про включення саме приміщення площею 73,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до переліку такого майна;
- у статті 1 закону «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року №2866-III зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Офіційне тлумачення цих положень зробив Конституційний Суд у рішенні від
2 березня 2004 року №-4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), де зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (пункт 1.1). З огляду на викладене вбачається, що спірні приміщення є допоміжними, і не перебували у комунальній власності. Аналогічну правову позицію висловила Велика палата Верховного Суду у Постанові від 15 травня 2019 року №522/7636/14-ц;
- стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Судом у справі встановлено, що починаючи з 02 березня 2007 року різним виконавчим органам і структурним підрозділам Одеської міської ради було достеменно відомо та підтверджено той факт, що спірне нежитлове приміщення перебуває у власності ОСОБА_2 , оскільки Одеська міська рада була учасником справи №2-4023 в якості відповідача. Копія наданого суду заочного рішення від 02.03.2007 у справі №2-4023/07 містить відтиск штемпелю вхідної кореспонденції КП «ОМБТІ та РОН» з вх. №930 від
03.04.07 р. Згідно п. 1.1. Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент), затвердженого рішенням Одеської міської ради №2752-VI от 19.02.2013 р.Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради. У випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. При цьому позовна давність розповсюджується і на вимоги про витребування майна у порядку статей 387 та 388 ЦК України;
- суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності права власності на спірне майно у позивача до моменту його вибуття, а також з підстав пропущення позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задоволено.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 73,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_1 з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 73,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано записи про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення підвалу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 646682951101, номер запису 9840401) із закриттям розділу реєстрації права власності на нерухоме майно.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки Одеській обласній організації Спілки художників України у безстрокове безоплатне користування було передано напівпідвал площею 28,2 кв. м, який орендувався творчою спілкою і був фактично повернутий Департаменту комунальній власності Одеської міської ради 31 березня 2017 року, тобто до звернення позивача до суду з позовом про витребування у відповідача підвалу площею 73,5 кв. м у вересні 2019 року, зазначені приміщення мають різну площу (28,2 кв. м та 73,5 кв. м) і статус (напівпідвал та підвал). Напівпідвал площею 28,2 кв. м з 2000 року орендувався під художню майстерню і фактично був повернений Департаменту комунальній власності Одеської міської ради 31 березня 2017 року, тобто до звернення позивача до суду з позовом, а з встановленої хронології подій не вбачається, що спірний підвал площею 73,5 кв. м взагалі будь-коли перебував у користуванні Одеської обласної організації Спілки художників України. Навпаки цей підвал був із 2007 року і до сьогодні є фактично зайнятим і переходив від однієї фізичної особи до іншої за відповідними договорами відчуження і на теперішній час перебуває у власності відповідача. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає висновок районного суду в частині відсутності взаємозв`язку між спірним приміщенням підвалу з тим приміщенням напівпідвалу, яке у 2000 році передавалося Одеській обласній організації Спілки художників України у безстрокове безоплатне користування на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 54 від 04 лютого 2000 року і документи про що були додані позивачем в обґрунтування заявленого позову таким, що відповідає встановленим у справі обставинам і дослідженим доказам.
Разом з тим апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині недоведеності позивачем права на спірне приміщення, оскільки у власність міста Одеса (комунальну власність) передано весь жилий і нежитловий фонд місцевих рад, крім певного окремо визначеного державного майна, яке залишилось у власності держави в особі Одеської обласної ради (народних депутатів). Відповідно до додатку № 2 не вбачається, що будинок АДРЕСА_1 не передавався у комунальну власність міста Одеси (Одеської міської ради) і залишився у власності держави в особі Одеської обласної ради.
Таким чином право власності Одеською міською радою на жилий будинок у листопаді 1991 року відбулося на підставі нормативного акту, виданого Кабінетом Міністрів України та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області». Оскільки документально не підтверджено, що спірне нежитлове приміщення підвалу площею 73,5 кв. м залишилося у власності держави в особі Одеської міської ради або було у передбаченому законом порядку приватизовано чи викуплено у приватну власність, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про недоведеність передачі даного майна у комунальну власність і належності Одеській міській раді, яка в силу наданих законом повноважень розпоряджається майном від імені територіальної громади міста Одеси в його адміністративно-територіальних межах.
При цьому у рішенні Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року спірне приміщення підвалу загальною площею 73,5 кв. м. визначено саме, як самостійний об`єкт цивільно-правових відносин, який належить Одеській міській раді і не відноситься до допоміжних приміщень (т.1 а. с. 22-24). Тому відсутні підстави для висновку, що спірний підвал площею 73,5 кв. м дійсно є допоміжним приміщенням.
Враховуючи, що спірне нежитлове приміщення підвалу загальною площею 73,5 кв. м є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, вибуття даного нежитлового приміщення підвалу з власності Одеської міської ради відбулося без волі власника - на підставі рішення суду, яке у подальшому скасовано з відмовою первісному позивачу у позові, тобто підстава, за якої за відповідачем зареєстровано право власності на спірне приміщення, відпала, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову у заявлених вимогах.
Вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та про виселення відповідача з вказаного приміщення заявлені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради у вересні 2019 року після скасування Одеським апеляційним судом у квітні 2019 року заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2007 року про визнання права власності на спірне майно за первісним набувачем
ОСОБА_2 і відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на підвальне приміщення. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
За наведених обставин не можна вважати пропущеним строк звернення до суду з заявленим позовом.
Аргументи учасників справи
11 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції проігнорував те, що додаток № 2 не містить даних щодо передачі саме спірного майна, тобто житлового будинку АДРЕСА_1 та інших приміщень, які знаходяться у цьому будинку. Матеріали справи не містять підтверджень про включення саме спірного приміщення площею 73,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до переліку такого майна. Лише посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада
1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області» з додатками суд зробив висновок про наявність у позивача статусу власника спірного майна. Матеріали справи не містять доказів реєстрації спірного нерухомого майна за позивачем, як власником.
Витребовуючи від нинішнього власника спірного приміщення і повертаючи її у комунальну власність, апеляційний суд не звернув уваги на «індивідуальний і надмірний тягар» особи, яка набула спірне майно у законний спосіб - на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з попереднім власником цього майна. Попередній власник ОСОБА_6 у свою чергу набула це майно також на законних підставах - за відплатним договором, укладеним з ОСОБА_4 як власником спірного майна на підставі відплатного договору.
Суд прийшов до висновку про те, що приміщення не є допоміжним, посилаючись лише на відсутність магістральних комунікацій комунального господарства у приміщенні відповідно до наявних фотографій приміщення. Тому суд апеляційної інстанції безпідставно, за відсутності будь-яких допустимих доказів визначив правовий статус спірного приміщення. Матеріали справи не містять доказів про те, що підвальне приміщення загальною площею 73,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , первинно планувалися як нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Представник відповідача адвокат Лобанов Р. М. 13 вересня 2021 об 11:12 року звернувся до Одеського апеляційного суду з заявою про відкладення розгляду справи у зв`язку із захворюванням та неможливістю прибути у судове засідання. Заява надіслана на адресу суду засобами електронного зв`язку на офіційну електронну адресу суду та підписана електронним підписом, сформованим АЦСК ПАО КБ «ПРИВАТБАНК». Крім цього, заява подана через систему обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу «Електронний суд», що також потребувало підписання документів за допомогою електронного підпису. Суд розглянув справу без участі відповідача, який був позбавлений можливості надати додаткові пояснення та прийняти участь у судових дебатах.
У грудні 2021 року Департамент комунальної власності Одеської міської радиподав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив мотивований тим, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 73,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується статтею 142 Конституції України, Постановою Кабінету Міністрів України від
05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада
1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області».
Суд касаційної інстанції вже надавав висновок про те, що весь житловий та нежитловий фонд в межах міста Одеси, за виключенням державної власності, колективної власності та особистої власності перейшов до комунальної власності територіальної громади м. Одеси. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року по справі
№ 522/31671/13-ц. З 1991 року у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради виникло право власності на спірне приміщення.
Факт відсутності у спірному об`єкті нерухомого майна технічних та інших загально будинкових комунікацій свідчить, що об`єкт не використовується для забезпечення експлуатації будинку та є окремим нежитловим приміщенням.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження