ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2022 року
м. Київ
справа №340/5086/20
провадження № К/9901/21059/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 (головуючий суддя Брегей Р.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2021 (колегія суддів у складі головуючого судді Олефіренко Н.А., суддів Білак С.В., Шальєвої В.А.)
у справі № 340/5086/20
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа: Кіровоградський обласний військовий комісаріат
про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Кіровоградський обласний військовий комісаріат, в якому просив:
- визнати протиправним висновок засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (протокол № 120 від 20 серпня 2020 року) про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності 3-ї групи з 27.05.2020 внаслідок травм, контузії, так, пов`язаних із захистом Батьківщини;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності 3-ї групи, внаслідок травм, контузії, поранення, пов`язаних з виконанням обов`язку військової служби, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності (27 травня 2020 року), відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", з урахуванням раніше виплачених сум.
2. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.01.2021, яке було залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправним і скасовано рішення Міністерства оборони України від 20 серпня 2020 року №120, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення про нарахування і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до приписів пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", врахувавши виплачені кошти у сумі 18 501 грн.
3. Міністерство оборони України із вказаними судовими рішеннями не погодилося, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, натомість, прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.01.2015 позивач отримав вибухову травму: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, пов`язані із виконанням обов`язків військової служби.
5. 20.04.2018 за результатом огляду МСЕК № 387/2 позивачу встановлено 15 % ступеню втрати працездатності, у зв`язку з чим йому нараховано та виплачено одноразова грошова допомога по втраті працездатності в сумі 18 501,00 грн.
6. 01.06.2020 на підставі акту огляду МСЕК № 411/3 позивачу вперше присвоєно III групу інвалідності з 27.05.2020, підстава - травма, контузія, такі, що пов`язані із захистом Батьківщини.
7. Позивач звернувся до Міноборони України на отримання грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності.
8. 20.08.2020 Міністерство прийняло рішення №120, яким відмовлено у виплаті допомоги як для особи, відносно котрої встановлено стан інвалідності.
9. Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 20.08.2020 № 20 (пункт 11), відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги старшому солдату в запасі ОСОБА_1, з тих підстав, що групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Зазначене рішення відповідач обґрунтував посиланням на приписи абзацу другого пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".
10. Не погодившись з цим рішенням, позивач звернувся до суду. Вважає, що застосована відповідачем норма закону на спірні правовідносини не розповсюджується, адже в цьому випадку позивачу інвалідність встановлена вперше, а не повторно.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відносно позивача існує гарантія, що випливає зі змісту Основного Закону, на отримання допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, оскільки стан інвалідності обумовлений спричиненням травми під час сумлінного і чесного виконання обов`язку зі захисту держави.
12. Водночас, припис частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" вказує, що згадана гарантія має обмежену дію у часі і нею можна скористатися з урахуванням умови, настання якої не залежать ні від волі держави, ні від волі військовослужбовця. Суд першої інстанції вказав, що "ніхто ж не знає, коли захворювання, котре виникло після травми, переросте у стан інвалідності певної групи.
Встановлення такого часового інтервалу ставить під сумнів існування гарантії, на яку може впливати лише факт травми, котра отримана військовослужбовцем під час сумлінного і чесного виконання обов`язку зі захисту Батьківщини".
На думку суду першої інстанції, встановлюючи цей проміжок у часі, держава виказує неповагу до прав захисників держави. Такий мотив прийняття закону суперечить приписам частини 1 статті 3 Конституції України. Отже, законодавець керувався нелегітимною метою, приймаючи припис частини 4 статті 16-3 Закону.
Обмежуючи виплату допомоги військовослужбовцям, які отримали травму, сумлінно і чесно виконуючи службовий обов`язок, держава діє нечесно, що завдає шкоди її авторитету в очах громадян, котрі мають намір вступити на військову службу, що може призвести до відмови від бажання стати до лав Збройних Сил України.
Це ж, своєю чергою, ставить під сумнів спроможність держави виконати найважливіший обов`язок перед народом України, який встановлено приписами частини 1 статті 17 Основного Закону (захист суверенітету і територіальної цілісності України).
Таким чином, нелегітимний мотив прийняття згаданої норми права створює загрозу забезпеченню територіальної цілісності держави в період збройного конфлікту з Російською Федерацією на Сході країни.
Суд також вбачав у приписі частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" ознаки дискримінації: різне ставлення до людей однієї професії, які отримали травму за одних і тих же обставин, що призвели до одних і тих же наслідків, але протягом різного строку. Відмінність (обмеження у виплаті за спливом часу), яка встановлена державою, не виправдовує різного ставлення.
Підсумовуючи, суд зробив висновок, що припис частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" суперечить сукупності положень частини 1 статті 3, частин 1-2 статті 17, частини 1-2 статті 24 Конституції України та частини 1 статті 16 Закону та не застосував їх при вирішенні спору.
Суд першої інстанції також відступив від правового висновку Верховного Суду про застосування частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", наведеного у постанові від 20.02.2020 в адміністративній справі №806/714/18.
При цьому суд виходив з того, що відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, обов`язкові до використання виключно для суб`єктів владних повноважень. Іншими судами при застосуванні таких норм права висновки лише враховуються.
Під "врахуванням" треба розуміти ознайомлення та надання пояснень стосовно погодження. Виходячи з принципу незалежності суду, суд вправі відступити від правового висновку Верховного Суду лише у випадку детального обґрунтування незгоди.
Суд першої інстанції вважав, що Верховний Суд не провів аналіз на відповідність припису частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" сукупності положень частини 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" та статей 3, 17 і 24 Конституції України. Відмінність між методами правового аналізу норм права, які поширюються на спірні правовідносини, котрі застосував Верховний Суд і суд, дає право останньому, керуючись принципом незалежності, котру треба ототожнювати з відповідальністю, відступити від правового висновку суду касаційної інстанції.
Одночасно суд першої інстанції звернувся в порядку частини четвертої статті 7 КАС України до Верховного Суду з листом, у якому просив внести до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".
13. Суд апеляційної інстанції залишив постанову без змін, але фактично змінив мотиви задоволення позову. Цей суд не аналізував положення пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" на конституційність і доводи суду першої інстанції з цього приводу. Натомість звернув увагу на те, що предметом спору є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІІ групи.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності 27.05.2020. Тому, за правилами пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Покликання апелянта на п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та застосування дворічного строку суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими, оскільки у даному випадку йдеться не про виплату такої допомоги у зв`язку із зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв`язку із встановленням позивачу групи інвалідності, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. У касаційній скарзі відповідач зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. На думку скаржника, чинне законодавство дійсно допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, але при цьому право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу змінено причину встановлення інвалідності понад дворічний термін після встановлення втрати працездатності, а тому він не має права на доплату грошової допомоги.
Посилається на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.07.2020 (справа №240/10153/19).
15. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. У цій справі ключовим правовим питання є застосування до спірних відносин пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
(1) щодо висновку суду першої інстанції про не відповідність Конституції України положень Закону № 2011-XII та їх незастосування під час вирішення справи