Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
місто Київ
справа № 761/18088/18
провадження № 61-7289св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, постановлене суддею Піхур О. В., постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гуля В. В., та постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Невідомої Т. О., Іванової І. В., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача за позовом про визнання недійсним договору іпотеки
Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") у травні 2018 рокузвернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору іпотеки від 19 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 27 липня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_3 уклали договір кредиту № 08-038/371, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 573 000, 00 швейцарських франків зі сплатою 9, 85 % річних з кінцевим терміном повернення до 27 липня 2022 року.
05 жовтня 2007 року банк та ОСОБА_3 уклали кредитний договір
№ 08-038/484, відповідно до умов якого кредитор надав ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 211 006, 00 швейцарських франків зі сплатою 10, 0 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 05 жовтня 2027 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали відповідно до договорів від 27 липня 2007 року № 02-038/690 та 05 жовтня 2007 року № 02-038/899 в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк" п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
ПАТ "Укрсоцбанк" 27 грудня 2017 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналося, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Юрієм Вікторовичем 19 грудня 2017 року, предметом якого є спірна квартира.
На переконання банку, такий договір іпотеки є незаконним, оскільки укладений внаслідок незаконного вилучення запису про обтяження квартири іпотекою ПАТ "Укрсоцбанк" та за відсутності дозволу банку на передачу свого іпотечного майна у наступну іпотеку.
У зв`язку з наведеним ПАТ "Укрсоцбанк" просило визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 19 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В.
Стислий виклад позиції позивача за об`єднаним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки
Також у травні 2018 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Банк обґрунтовував свої вимоги тим, що ОСОБА_3 припинила виконувати свої кредитні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості за кредитними договорами, яка станом на 01 травня 2018 року складає 35 029 544, 94 грн - за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 08-038/371 та 12 587 827, 54 грн - за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року № 08-038/484.
Позивач стверджував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснили незаконне відчуження предмета іпотеки ОСОБА_1, яка, в свою чергу, здійснила відчуження квартири ОСОБА_2 .
У зв`язку з наведеним позивач просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 08-038/371, яка становить 549 733, 31 швейцарських франків (що на момент подання позову еквівалентно 14 650 705, 51 грн) - сума кредиту; 517 721, 98 швейцарських франків (що на момент подання позову еквівалентно 13 797 585, 35 грн) - проценти; 2 870 413, 13 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 3 710 840, 95 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, а також в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року
№ 08-038/484, яка становить 207 023, 77 швейцарських франків (що на момент подання позову еквівалентно 5 517 301, 27 грн) - сума кредиту; 197 476, 89 швейцарських франків (що на момент подання позову еквівалентно 5 262 871, 48 грн) - відсотки; 391 795, 61 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 1 415 859, 18 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; звернути стягнення на предмет іпотеки, на квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною 6 376 236, 00 грн.
Ухвалою від 19 червня 2019 року Шевченківський районний суд міста Києва об`єднав справи за згаданими позовами ПАТ "Укрсоцбанк" в одне судове провадження.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 надала відзив на позов ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання договору іпотеки недійсним, стверджувала, що оспорюваний банком договір є законним, відповідає внутрішній волі сторін та вимогам законодавства. Також стверджувала, що між нею та банком немає кредитних правовідносин, оскільки кредитні договори є нікчемними, що підтверджується судовими рішеннями. Оскільки ПАТ "Укрсоцбанк" не є стороною договору дарування, його права не порушені, а тому банк не може звертатися до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзиви на позови ПАТ "Укрсоцбанк"
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 19 вересня 2019 року Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив позови ПАТ "Укрсоцбанк".
Суд визнав недійсним договір іпотеки квартири від 19 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 08-038/371, яка складає 549 733, 31 швейцарських франків, що на 19 вересня 2019 року в гривневому еквіваленті складає 13 628 422, 54 грн, та за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року
№ 08-038/484, яка складає 207 023, 77 швейцарських франків, що на 19 вересня 2019 року в гривневому еквіваленті складає 5 132 320, 28 грн, - звернув стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у виконавчому провадженні, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайну ціну на цей вид майна.
Суд здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позови ПАТ "Укрсоцбанк", суд першої інстанції зазначив, що, укладаючи оспорюваний договір іпотеки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, враховуючи близькі родинні відносини з ОСОБА_3, були обізнані про наявну в ОСОБА_3 заборгованість перед позивачем за кредитними договорами, про те, що майно перебувало в іпотеці банку в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за договорами кредиту, а також про те, що рішенням від 05 грудня 2017 року Апеляційний суд міста Києва визнав незаконним вилучення запису про обтяження іпотекою стосовно квартири АДРЕСА_2 .
У матеріалах справи немає доказів того, що договір іпотеки, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_1 19 грудня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В., за реєстраційним № 8974, було укладено за погодженням з ПАТ "Укрсоцбанк" відповідно до правил статті 13 Закону України "Про іпотеку".
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 припинила виконувати зобов`язання за договорами кредиту, що призвело до виникнення заборгованості.
Постановою від 11 серпня 2020 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року - без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що посилання ОСОБА_3 на те, що кредитні договори, за якими у неї виникла заборгованість, є недійсними, не відповідає матеріалам справи, оскільки в позові ОСОБА_3 про визнання відповідних договорів недійсними суд відмовив.
Апеляційний суд врахував, що звернення представника позивача у травні 2018 року, який на той момент не був адвокатом, з відповідним позовом, відповідало вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині відхилені судом.
Враховуючи, що ОСОБА_3 була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, подавала свої письмові пояснення, однак із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності не зверталася, відповідно до вимог законодавства апеляційний суд зазначену заяву не врахував.
Постановою від 31 березня 2021 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року - без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції в контексті доводів апеляційної скарги щодо недійсності (нікчемності) кредитних договорів, що укладені між ОСОБА_3 та банком, та відсутності повноважень представника позивача на ведення справи в суді першої інстанції вже були предметом апеляційного перегляду, а тому відповідно до положень частини четвертої статті 370 ЦПК України аналогічні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції залишив без розгляду як такі, що не підлягають повторній перевірці.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення права власності ОСОБА_2 як власника спірної квартири апеляційний суд відхилив, оскільки договір дарування квартири від 27 вересня 2016 року, що укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, суд визнав недійсним на підставі статті 234 ЦК України. Отже, укладений 11 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування квартири не створив для останньої жодних юридичних наслідків, зокрема права власності на квартиру.
Неприйнятними вважав апеляційний суд і посилання ОСОБА_1 на те, що малолітня дочка ОСОБА_2 була зареєстрована у спірній квартирі на законній підставі, оскільки така реєстрація відбулася у проміжок часу, коли квартира була вільною від обтяжень на підставі судових рішень, адже ці рішення в подальшому були скасовані.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладаючи оспорюваний договір іпотеки, зважаючи на близькі родинні відносини з ОСОБА_3, були обізнані про наявну у ОСОБА_3 заборгованість перед банком за кредитними договорами та про те, що спірна квартира перебувала в іпотеці банку в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за договорами кредиту.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 30 квітня 2021 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовів ПАТ "Укрсоцбанк" відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, застосував положення статей 509-511, 526, 626, 629, 1054 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку", проте підлягали застосуванню положення частини шостої статі 19 Закону України "Про захист прав споживачів", частини другої статті 215, частини першої статті 216, частини першої статті 236, частин першої, другої статті 321 ЦК України. Щодо застосування належних правових норм у спірних правовідносинах відсутній правовий висновок Верховного Суду;
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2018 року у справі № 910/8982/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/388/15-ц (провадження № 61-7898св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20);
- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно прийняли позов ПАТ "Укрсоцбанк", не залучили правонаступника ПАТ "Укрсоцбанк" Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", а також не залучили до участі у справі належного позивача - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), яке є новим кредитором у цій справі;
- позовні заяви банку від 15 травня 2018 року та від 25 травня 2018 року підписані представником ОСОБА_5, який на час їх підписання не був адвокатом, оскільки отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю 19 жовтня 2018 року;
- суди першої та апеляційної інстанцій здійснили розгляд справи за відсутності доказів на підтвердження належного повідомлення про дату, час і місце судового розгляду заявника;
- враховуючи, що заявник не брала участі у розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції має право за її заявою застосувати позовну давність до спірних правовідносин.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
АТ "Альфа-Банк" як правонаступник позивача ПАТ "Укрсоцбанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Акціонерне товариство стверджує, що, припинивши виконувати зобов`язання, ОСОБА_3 неодноразово намагалася визнати кредитні договори недійсними та приховати іпотечне майно від можливої примусової реалізації.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 17 вересня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
За правилами частин першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27 липня 2007 року АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 уклали договір кредиту № 08-038/371 на суму 573 000, 00 швейцарських франків, а 05 жовтня 2007 року - договір кредиту № 08-038/484 на суму 211 006, 00 швейцарських франків.
Відповідно до підпункту 1.1.1 договору кредиту від 27 липня 2007 року
№ 08-038/371 починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, позичальник щомісяця до 27 числа кожного місяця рівними частинами сплачує кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом (ануїтетний платіж) у розмірі 6 157, 05 швейцарських франків з кінцевим терміном погашення заборгованості до 27 липня 2022 року (включно).
За пунктом 7.3 цього договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.
Згідно з підпунктом 1.1.1 договору кредиту від 05 жовтня 2007 року
№ 08-038/484 починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, позичальник щомісяця до 05 числа кожного місяця рівними частинами сплачує кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом (ануїтетний платіж) у розмірі 2 056, 90 швейцарських франків з кінцевим терміном погашення заборгованості до 05 жовтня 2027 року (включно).
Відповідно до пункту 7.3 зазначеного договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.
На забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_4 уклали договори іпотеки від 27 липня 2007 року № 02-038/690 та від 05 жовтня 2007 року
№ 02-038/899 (за правилами наступної іпотеки).
За умовами договорів іпотеки банку передано п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пунктів 6.3 договорів іпотеки від 27 липня 2007 року
№ 02-038/690 та від 05 жовтня 2007 року № 02-038/899 ці договори набирають чинності з моменту їх нотаріального посвідчення та діють до припинення основного договору.
Суди встановили, що ОСОБА_3 припинила виконувати зобов`язання за договорами кредиту, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 01 травня 2018 року складала:
- за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 08-038/371:
заборгованість за сумою кредиту - 549 733, 31 швейцарських франків, заборгованість за відсотками - 517 721, 98 швейцарських франків, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 2 870 413, 13 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 3 710 840, 95 грн;
- за кредитним договором від 05 жовтня 2007 року № 08-038/484:
заборгованість за сумою кредиту - 207 023, 77 швейцарських франків, заборгованість за відсотками - 197 476, 89 швейцарських франків, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 391 795, 61 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 1 415 859, 18 грн.
Рішенням від 08 жовтня 2013 року у справі №22-12481/13 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Укрсоцбанк" про захист прав споживачів Апеляційний суд міста Києва задовольнив апеляційну скаргу банку, скасував заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва, ухвалив нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовив.
У зазначеній справі апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 отримала від ПАТ "Укрсоцбанк" на виконання обох договорів разом 784 006, 00 швейцарських франків та сплатила банку 127 309, 40 швейцарських франків.
Рішенням від 20 травня 2016 року у справі № 761/3006/16-ц Шевченківський районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_3 до ПАТ "Укрсоцбанк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко Ольги Петрівни, зобов`язав нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек відповідний запис про обтяження іпотекою нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 27 вересня 2016 року уклали договір дарування квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням від 05 грудня 2017 року Апеляційний суд міста Києва задовольнив частково апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк", скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року, визнав незаконним вилучення запису про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_2 та ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив повністю.
Надалі, 11 грудня 2017 року, тобто після того, як апеляційний суд скасував виключення відповідного запису про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_2 на підставі укладених між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4 договорів іпотеки, ОСОБА_1 подарувала спірну квартиру ОСОБА_2, а 19 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки.
Постановою від 06 березня 2018 року у справі № 761/3006/16-ц Верховний Суд залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року.
Рішенням від 27 листопада 2018 року у справі №761/43958/17 Шевченківський районний суд міста Києва визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 27 вересня 2016 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Право, застосоване судом
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зазначив, що цей договір порушує його права як попереднього іпотекодержателя, який не надавав згоди на укладення наступної іпотеки. Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк посилався на порушення взятих ОСОБА_3 на себе зобов`язань за кредитними договорами.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 ).
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України
"Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме
майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).
Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.