Постанова
Іменем України
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 419/832/17
провадження № 61-1650св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В. Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
третя особа - Новоайдарська районна державна адміністрація, Новоайдарська районна рада Луганської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України на постанову Луганського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Стахової Н. В.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: Новоайдарська районна державна адміністрація, Новоайдарська районна рада Луганської області, про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок терористичного акту.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, щовона на підставі договору дарування є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який 23 січня 2015 року внаслідок артилерійського обстрілу під час проведення антитерористичної операції (далі - АТО) на території Луганської області був повністю зруйнований та відновленню не підлягає, про що Трьохізбенською сільською радою складено відповідний акт.
Звернення ОСОБА_1 за вищезазначеним фактом зареєстровано в житлово-експлуатаційній організації (далі - ЖЕО) від 25 січня 2016 року за № 45 та долучено до матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015130500000251 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в межах якого ОСОБА_1 визнана потерпілою. На даний час матеріали кримінального провадження передані за підслідністю до Служби безпеки України (далі - СБ України). ОСОБА_1 визнана особою, яка постраждала від надзвичайних обставин.
ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Мінрегіонрозвитку) від 01 лютого 2017 р. № 14 «Про показники опосередкованої вартості спорудженого житла за регіонами України» опосередкована вартість спорудження житла в Луганській області становить 9 246,00 грн за 1 кв. м, і відповідно вона на підставі частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) має право на грошову компенсацію за знищений будинок у розмірі 875 596,20 грн (9 246 грн х 94,7 кв. м).
Таким чином, позивач просила відшкодувати їй за рахунок коштів державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за знищений будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 20 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено обставин на які вона посилається у позові, зокрема, не надано доказів на підтвердження пошкодження належного їй будинку саме внаслідок терористичного акту; не доведено шкоду у заявленому розмірі; акт обстеження технічного стану належного позивачу будинку складено комісією у складі осіб, які не мають спеціальних знань для встановлення придатності житла для проживання, також не надано доказів добровільної передачі зруйнованого житла та земельної ділянки на якій розташоване домоволодіння на користь сільської ради або державної адміністрації з огляду на положення статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Постановою Луганського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області 20 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 150 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті1 Першого протоколу до Конвенції.
Визначаючи розмір такої компенсації, апеляційний суд за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної вище практики Європейського суду з прав людини, дійшов висновку, що стягненню підлягає грошова сума у розмірі 150 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду Кабінет Міністрів України посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 265/6582/16-ц, а також тим, що апеляційний суд помилково встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга Кабінету Міністрів України мотивована тим, що у позовній заяві позивач просив суд відшкодувати шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді руйнування житлового будинку, посилаючись на норми Кодексу цивільного захисту України, Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Суд апеляційної інстанції зазначав, що позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу Конвенції, тобто позивач має право на компенсацію його порушеного права щодо мирного володіння та користування майном. При цьому всупереч статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції необґрунтовано вийшов за межі розгляду справи, оскільки позивачем не подавалось ні уточненого позову, ні заяви про зміну предмета чи підстав позову.
Таким чином, суд апеляційної інстанції необґрунтовано визначив предмет позову, не зазначив, з яких підстав його було змінено. Судом апеляційної інстанції не вказано, яким чином з`ясовано, що справа стосується захисту права власності на будинок від посягань з боку держави, а не права на отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок проведення антитерористичної операції, як це зазначив позивач.
Також Кабінет Міністрів України вважає, що апеляційний суд безпідставно прийняв акт обстеження житлового будинку як належний доказ, оскільки позивачем не вказано на підставі чого складався такий акт, особи, які його склали не мали відповідних повноважень, та він оформлений неналежним чином. Апеляційним судом не встановлено наявність у позивача договору добровільного страхування, відповідно до якого позивач мав би право отримати компенсацію.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасуватипостанову апеляційного суду в частині визначення розміру грошової компенсації та ухвалити нове рішення, яким стягнути компенсацію у розмірі 875 596,20 грн.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) та у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 423/2245/16-ц (провадження № 61-25144св18), у якій фактично підтримано висновки, викладені у справі № 265/6582/16-ц.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вказані спори (у справах № 265/6582/16-ц та № 423/2245/16-ц) викрили системну правову проблему, яка не вирішується протягом тривалого часу, а саме з квітня 2014 року. За період з 14 квітня 2014 року і до часу розгляду справ № 265/6582/16-ц та № 423/2245/16-ц ні законодавчим органом влади, ні виконавчими органами державної влади не прийнято жодного нормативного акту щодо процедури та порядку відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом та наразі відсутні будь-які межі такого відшкодування. Так, існує неоднорідність практики Верховного Суду, оскільки у різних справах суди стягували різну грошову компенсацію: 50 000,00 грн, 40 000,00 грн, 10 000,00 грн, 100 000,00 грн, а в деяких випадках і відмовляли у стягненні з держави такої компенсації.
За таких обставин позивач також просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступити від висновку, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).
Заперечення (відзив) на касаційні скарги до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу № 419/832/17 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, щоОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована з 20 лютого 1985 року.
З січня 2015 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактично проживає у квартирі АДРЕСА_2 .
Згідно копії акту про обстеження технічного стану вказаного житлового будинку,завіреного Трьохізбенківською сільською радою Слов`яносербського району Луганської області, в результаті обстрілу під час бойових дій належний позивачу житловий будинок повністю зруйнований та відновленню не підлягає.
Допитані судом першої інстанції в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили, що в ніч з 22 на 23 січня 2015 року було здійснено артилерійський обстріл села Трьохізбенка, під час якого, внаслідок прямого потрапляння снаряду зруйновано житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки Новоайдарської районної державної адміністрації від 02 березня 2016 року № 18/671 ОСОБА_1 визнана особою, яка постраждала від надзвичайних обставин.
За рішенням від 15 вересня 2016 року № 6/10 Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області сьомого скликання шостої сесії ОСОБА_1 виділено кошти у сумі 4 350,00 грн для виплати одноразової допомоги у розмірі трьох мінімальних заробітних плат як потерпілій, яка була вимушена самостійно переселитися на нове місце проживання у зв`язку з надзвичайними обставинами внаслідок бойових дій під час проведення АТО, та на час виникнення надзвичайних обставин мешкала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З відповіді в. о. начальника Новоайдарського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Луганській області (далі - Новоайдарського ВП ГУ НП у Луганській області) від 13 січня 2016 року наданої ОСОБА_1 за результатами розгляду її звернення вбачається наступне.
05 січня 2016 року до чергової частини Новоайдарського ВП ГУНП у Луганській області від ОСОБА_1 надійшло звернення щодо пошкодження (внаслідок артилерійських обстрілів) належного їй будинку в с. Трьохізбенка. Звернення зареєстровано в ЖЕО від 25 січня 2016 року за № 45 та долучено до матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12015130500000251 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
З відповіді начальника управління Служби безпеки України в Луганській області від 08 лютого 2017 року наданої ОСОБА_1 убачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015130500000251 від 05 квітня 2015 року, в якому ОСОБА_1 має статус потерпілої не завершене.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що вона звернулася до суду з метою отримати від держави відшкодування за пошкодження (знищення) під час терористичного акту її майна, на яке вона, на її думку, має право згідно із законодавством України.
Також позивач зазначала, що право на судовий захист їй гарантовано Конституцією України, в тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.
Згідно зі статтею 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб`єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків. Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали в будинках державного або комунального житлового фонду, здійснюється за рахунок державних коштів, виділених на зазначені цілі, з урахуванням площі жилих (нежилих) приміщень та кількості кімнат, якими володів постраждалий. Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок. Придбання шляхом централізованої закупівлі житлового будинку чи квартири для постраждалого здійснюється за бажанням одержувача. Закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих може здійснюватися у населеному пункті, де він проживав, або за їх згодою у будь-якому населеному пункті України. Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується. Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються. Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
Позивач вказувала про те, що правова позиція ЄСПЛ грунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому, причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.
Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави з гарантування прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.
Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Позивач обґрунтувала розмір завданої їй шкоди опосередкованою вартістю знищеного будинку та площею такого будинку (9 246 грн * 994,7 кв. м = 875 596,20 грн), керуючись при цьому частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України.
Статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом.