Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 760/27749/13
провадження № 61-6294св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особи, які подали апеляційні скарги, - Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода лтд», ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє Онопрієнко Сергій Юрійович , на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 21 січня 2013 року уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір про спільну діяльність.
У пункті 1.1 договору позивач та відповідач узгодили, що предметом цього договору є: «Сторони за даним договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна і зусиль спільно здійснювати роботи в сфері господарської діяльності».
Згідно з пунктом 3.1 договору позивач протягом 3-х робочих днів з моменту підписання цього договору зобов`язується передати відповідачу частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.
Згідно з актом приймання-передачі майна від 21 січня 2013 року позивач передав, а відповідач прийняв частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.
Відповідно до пункту 4.1 договору відповідач з моменту підписання цього договору зобов`язувався перерахувати позивачу платіжним дорученням грошовий внесок в розмірі 130 000,00 грн.
У розділі 6 договору встановлено, що внеском позивача є частка нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частка нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, частка позивача становить 95 %. Внесок відповідача - особиста трудова участь, а також 130 000,00 грн, тобто частка відповідача становить 5 %.
Однак відповідач не виконує умови договору про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, зобов`язання зі сплати своєї частки не виконав, проте продовжує здійснювати власні справи за рахунок спільного майна, на претензії не реагує.
Посилаючись на вищезазначене, ОСОБА_1 просив суд:
- розірвати договір про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, укладений між ним та відповідачем ОСОБА_2 ;
- зобов`язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, які ОСОБА_2 отримав відповідно до умов договору про спільну діяльність від 21 січня 2013 року;
- визнати право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;
- зобов`язати відповідача ОСОБА_2 замовити та виготовити технічні паспорти у відповідних, ліцензованих (сертифікованих) організаціях на таке майно: нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено.
Розірвано договір про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, які ОСОБА_2 отримав відповідно до умов договору про спільну діяльність від 21 січня 2013 року.
Визнано право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м.
Визнано право власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.
Зобов`язано ОСОБА_2 замовити та виготовити технічні паспорти у відповідних, ліцензованих (сертифікованих) організаціях на таке майно: нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав належним чином свої зобов`язання відповідно до умов договору про спільну діяльність, а позивач як власник спірних нежитлових приміщень, який також є користувачем земельної ділянки під нежитловою будівлею та сплачує відповідні податки за користування землею, має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою як особа, яка не брала участі у справі, проте вважало, що указаним рішення порушені її права.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Акцент-Банк» задоволено.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в частині:
- зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;
- визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;
- зобов`язання ОСОБА_2 замовити та виготовити технічний паспорт на приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення такого змісту.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про:
- зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;
- визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;
- зобов`язання ОСОБА_2 замовити та виготовити технічний паспорт на нежитлові приміщення № № 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зазначеній частині, апеляційний суд виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 на час укладання договору про спільну діяльність з відповідачем та на час звернення до суду з цим позовом належали йому на праві власності або перебували у користуванні чи управлінні, отже, немає підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 та зобов`язання відповідача замовити та виготовити технічний паспорт у відповідних, ліцензованих (сертифікованих) організаціях на ці нежитлові приміщення.
Апеляційний суд також вказав, що підстав для визнання права власності за ОСОБА_1 на зазначені нежитлові приміщення також немає, оскільки договір про спільну діяльність сторін від 21 січня 2013 року не є правочином, на підставі якого набувається право власності на нерухоме майно.
Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, до апеляційного суду з апеляційними скаргами звернулися ОСОБА_3 та ТОВ «Злагода лтд» в особі представника Новікової Н. І.
Ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 27 січня 2015 року та від 14 серпня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ТОВ «Злагода лтд» - Новікової Н. І. на рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року - повернено заявникам.
Повертаючи апеляційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ «Злагода лтд», апеляційний суд виходив із того, що рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року питання про права та обов`язки заявників не порушувалися. Крім того, апеляційний суд вказав, що рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року не вирішувалося питання про приміщення за адресою: АДРЕСА_3 .
У травні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в зв`язку з нововиявленими обставинами.
Заява мотивована тим, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року розірвано договір про спільну діяльність, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зобов`язано останнього передати частку нежилої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , визнано право власності на вказане нежитлове приміщення та нежитлову будівлю та зобов`язано відповідача замовити та виготовити технічні паспорти на будівлю. Під час спроби захоплення приміщення за адресою: АДРЕСА_3 невідомі особи використовували зазначене рішення, посилаючись на те, що це приміщення належить їм на підставі зазначеного рішення.
Ухвалою Солом?янського районного суду міста Києва від 24 травня 2016 року в прийнятті заяви ОСОБА_4 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року - відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що заявник ОСОБА_4 не був стороною в справі та не брав участі у справі як інша особа, зокрема, його не залучали до участі в справі як третю особу, тобто він не належить до кола осіб, які можуть звертатись до суду із заявою про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.
У червні та липні 2016 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційні скарги на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року.
Ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2016 року та від 11 липня 2016 року відмовлено представнику ОСОБА_4 - ОСОБА_3 у прийнятті апеляційних скарг на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року та повернено їх заявнику.
Відмовляючи у прийнятті апеляційних скарг та повертаючи їх заявнику, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 участі у справі не брав, суд першої інстанції питання щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_3 не вирішував, а тому ухвалене рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року не впливає на права та обов`язки ОСОБА_4 .
У лютому 2018 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року поновлено представнику ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/27749/13.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року закрито.
Закриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд виходив із того, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в складі судді Кізюн Л. І. не переглядалось в апеляційному порядку за скаргою ОСОБА_6 або за скаргою її представника.
12 січня 2021 року представник ОСОБА_4 - Онопрієнко С. Ю. подав до Київського апеляційного суду через Солом?янський районний суд міста Києва апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в частині задоволених позовних вимог про:
- зобов?язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання передачі частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м;
- визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м;
- зобов?язання ОСОБА_2 замовити та виготовити технічний паспорт у відповідних ліцензованих (сертифікованих) організаціях на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог через їх безпідставність та недоведеність.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не брав участі у справі, оспорюване в апеляційному порядку рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року стосується його права, свобод та інтересів, оскільки ОСОБА_4 з 23 травня 2014 року є власником нежитлової будівлі (Сквер № 2), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м. Право власності заявником на нежитлову будівлю набуто на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер - 314, видане 23 травня 2014 року. Заявник вказує, що починаючи з грудня 2014 року особи, пов?язані з ТОВ «Софія Київська ХІ століття», діючи умисно та незаконно, використовуючи підроблені документи на неіснуючу нежитлову будівлю за неіснуючою адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м, розпочали вчиняти дії по заволодінню нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: АДРЕСА_3 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_4 - адвоката Онопрієнка С. Ю. на рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року у цій справі - закрито.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_4 не є учасником справи № 760/27749/13, рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року не вирішувалося питання щодо прав, інтересів або обов?язків ОСОБА_4 . Мотивувальна частина рішення не містить висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_4 , у резолютивній частині рішення також відсутня пряма вказівка про права та обов`язки заявника. Крім того, суд врахував, що відсутність порушеного права, інтересів або обов?язків ОСОБА_4 рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року також встановлено ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2016 року та від 11 липня 2016 року, які є чинними та у касаційному порядку не оскаржувалися.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
14 квітня 2021 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє Онопрієнко С. Ю. , засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не брав участі у справі, оспорюване рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року стосується його прав, свобод та інтересів, оскільки ОСОБА_4 з 23 травня 2014 року є власником нежитлової будівлі (Сквер № 2), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м. Право власності заявником на нежитлову будівлю набуто на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер - 314, видане 23 травня 2014 року. Заявник вказує, що починаючи з грудня 2014 року особи, пов?язані з ТОВ «Софія Київська ХІ століття», діючи умисно та незаконно, використовуючи підроблені документи на неіснуючу нежитлову будівлю за неіснуючою адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м, розпочали вчиняти дії по заволодінню нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: АДРЕСА_3 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
На момент подання відповідної апеляційної та цієї касаційної скарг права ОСОБА_4 на власність продовжують порушуватися і такі права підлягають судовому захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.
ОСОБА_4 намагався захистити свої права власності на будівлю та землю в порядку адміністративного судочинства шляхом звернення до суду з позовами про скасування реєстрації права власності нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ТОВ «Софія Київська XI століття», а також про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:015:0100, площею 0,0258 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , землекористувачем якої визначено ТОВ «Софія Київська XI століття».
Однак суд касаційної інстанції в обох цих випадках дійшов висновків, що порушені права ОСОБА_4 можуть бути захищені виключно в порядку цивільного судочинства. Ефективного способу захисту порушених прав ОСОБА_4 в порядку цивільного судочинства не існує, крім як шляхом звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в цій справі, оскільки це рішення суду є правопороджуючим щодо неіснуючої нежитлової будівлі з літерою «З» на АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки що належить до цієї неіснуючої будівлі.
Доки це судове рішення буде чинним, - усі наступні незаконні дії (підроблення технічного паспорта на неіснуючу будівлю з літерою «З» (не правочин); реєстрація права власності на фактичну нерухомість ОСОБА_4 з іншою адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційна дія, що є похідною від наявності/відсутності права власності); перехід земельної ділянки, що належить до нерухомості ОСОБА_4 у користування ТОВ «Софія Київська XI століття» (також похідна дія), тощо), буде неможливо скасувати чи визнати недійсними в порядку цивільного судочинства з процесуальних та правових підстав.
Зазначає, що, закриваючи апеляційне провадження, суд обмежив ОСОБА_4 у доступі до правосуддя.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року у цій справіта порушенням прав та інтересів ОСОБА_4 підтверджує і той факт, що постановою слідчого слідчої групи ГСУ МВС України від 21 серпня 2015 року останього визнано потерпілим в кримінальному провадженні № 12014100100014161, зареєстрованому в ЄРДР 19 грудня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другої статті 296, частиною першою статті 358 КК України (розслідування описаної вище рейдерської схеми з метою позбавленця ОСОБА_4 власності, втілення якої розпочалося саме шляхом подання до Солом`янського районного суду міста Києва завідомо безпідставного позову у цій справі).
Не спростував апеляційний суд і того, що ОСОБА_4 не має іншого способу захисту порушеного права в цьому випадку, ніж як шляхом оскарження в апеляційному порядку за правилами цивільного судочинства рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року.
Закриваючи апеляційне провадження у цій справі апеляційний суд оспорюваною ухвалою порушив гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду, що містяться в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не дослідив підстав апеляційного оскарження, вказаних в апеляційній скарзі, доказів на підтвердження порушеного права заявника, а також не врахував, що ОСОБА_4 не може захистити своїх прав з використанням інших видів судочинства та інших цивільних позовів, не врахував, що ОСОБА_4 визнано потерпілим у кримінальному провадженні, що ще раз беззаперечно підтверджує факт порушення його прав судовим рішенням суду першої інстанції.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції вважав аргументи ОСОБА_4 про те, що земельна ділянка, право користування якою намагається оформити ТОВ «Софія Київська XI століття» на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року та охоплює, в тому числі, земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, що порушує його право на володіння, користування та розпорядження майном, є безпідставними, оскільки вказані події, які встановлені постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 826/5584/17, відбулися вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення, що не підтверджує наявності факту порушення прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_4 рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року. Однак зазначає, що такі висновки апеляційного суду є помилковими, оскільки на час ухвалення районним судом рішення від 26 грудня 2013 року, ОСОБА_4 ще 30 червня 2012 року (статті 1220, 1225, 1268 ЦК України), з часу відкриття спадщини, набув права володіння та користування спадковим майном, а саме: нежитловою будівлею (Сквер № 2) на АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м, що була власністю померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 ; земельною ділянкою на якій розміщено ця нерухомість та яка необхідна для її обслуговування (частини друга та третя статті 1225 ЦК України).
Ці обставини підтверджуються відомостями, що містяться у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 22073644 (інформація з Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі), що додавався до апеляційної скарги, і що апеляційним судом залишений без уваги, нормами статті 1225 ЦК України, і додаткового доведення не потребують.
В свою чергу, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року в справі № 6-164цс12, ОСОБА_4 був наділений з 30 червня 2012 року, правами на захист своїх порушених прав володіння та користування спадковим майном відповідно до Глави 29 ЦК України (Захист права власності).
Посилаючись на статтю 391 ЦК України, зазначає, що на час ухвалення районним судом оскаржуваного рішення речові права ОСОБА_4 на володіння та користування спадковим майном презумувалися.
У цій справі Солом`янський районний суд м. Києва своїм рішенням визнав право власності на неіснуючу нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 і автоматично за позивачем визнав право на земельну ділянку, на якій ця неіснуюча нерухомість розміщена, та земельну ділянку, що необхідна для обслуговування цієї нерухомості. Автоматично було прирівняно права ОСОБА_4 та позивача у цій справі на першочергову оренду чи набуття у власність землі на розі АДРЕСА_1 .
Зазначає, що вищезазначене є неприпустимим, оскільки будівля на АДРЕСА_4 , загальною площею 125 кв. м, що є власністю ОСОБА_4 , є одним і тим самим майном, а також земля, на якій цей об`єкт нерухомості розміщений і яка необхідна для його обслуговування, земля яка до цього об`єкта нерухомості належить, - це одна і та ж сама земля, це одна і та ж сама споруда (ці обставини встановлено як в кримінальних справах, так і в адміністративних, про які описано в апеляційній скарзі детально, а також у висновку експертизи, що додавався до апеляційної скарги).
Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року в справі № 759/24288/19, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 11 вересня 2019 року в справі № 826/5562/17, від 26 лютого 2020 року в справі № 826/5584/17, від 23 січня 2013 року в справі № 6-164цс12, від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Солом`янського районного суду м. Києва.
Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просив:
- розірвати договір про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, укладений між ним та відповідачем ОСОБА_2 ;