Постанова
Іменем України
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 459/844/20
провадження № 61-20297св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Пащук Артем Ігорович , на заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 червня 2020 року у складі судді Грабовського В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року ускладі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення.
Позов мотивувала тим, що вона, як власник спірної квартири, має право володіти, користуватися та розпоряджатися нею на свій розсуд, зокрема для власного проживання та проживання членів своєї родини, які вже зареєстровані в ній.
Проте, відповідач, який не зареєстрований у спірній квартирі, користується нею.
ОСОБА_2 не оплачує комунальні послуги, не слідкує за належним утриманням квартири унаслідок чого вона приходить в непридатність.
Надання частини комунальних послуг припинено через несплату.
Відповідач проігнорував її письмову вимогу від 04 березня 2020 року про звільнення житлового приміщення, та продовжує перешкоджати їй у користуванні вказаною квартирою.
Просила усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні належною їй квартирою АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідача звільнити квартиру від його майна, зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою, виселити його із спірної квартири без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Червоноградський міський суд Львівської областізаочним рішенням від 09 червня 2020 року позов задовольнив.
Зобов`язав відповідача усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні належною на праві власності ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 .
Зобов`язав ОСОБА_2 звільнити спірну квартиру від його майна і не чинити перешкоди позивачці у користуванні та розпорядженні зазначеною квартирою.
Виселив ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Місцевий суд рішення мотивував тим, що відповідач не належить до членів сім`ї позивача, сторони не проживали разом і не вели спільного господарства, будь-яких правочинів щодо проживання відповідача у спірній квартирі не укладали, для подальшого проживання відповідача у належній позивачу квартирі відсутні правові підстави, тому позов слід задовольнити.
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою, в якій просив визнати виконавчий лист № 459/844/20, виданий 14 вересня 2020 року таким, що не підлягає виконанню та здійснити поворот виконання рішення суду.
Червоноградський міський суд Львівської області ухвалою від 21 грудня 2020 року заяву відповідача задовольнив частково.
Визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий 14 вересня 2020 року Червоноградським міським судом Львівської області, про усунення перешкоди у користуванні і розпорядженні належною на праві власності ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 ; зобов`язання ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1 від свого майна, не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні вказаною квартирою; виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
У задоволенні інших вимог заяви відмовив.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На заочне рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
На ухвалу місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Львівський апеляційний суд постановою від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 червня 2020 року залишив без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Скасував ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 21 грудня 2020 року в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа, виданого 14 вересня 2020 року Червоноградським міським судом Львівської області, про усунення перешкоди у користуванні і розпорядженні належною на праві власності ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 ; зобов`язання ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1 від свого майна, не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні вказаною квартирою; виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
У решті ухвалу суду залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що право ОСОБА_2 на користування квартирою АДРЕСА_1 припинилося у зв`язку із зміною власника спірного житлового приміщення.
Оцінюючи вимоги позивача на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, місцевий суд вважав припинення права користування відповідача спірним житлом таким, що відповідає такій пропорційності, оскільки відповідач не належить до членів сім`ї позивача, має інше постійне зареєстроване місце проживання за відмінною від адресою, що підтверджується матеріалами справи.
Щодо перегляду ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 21 грудня 2020 року апеляційний суд виходив з наступного.
На підставі заочного рішення від 14 вересня 2020 року судом видано три виконавчі листи № 459/844/19.
Апеляційну скаргу на заочне рішення суду відповідачем подано лише 08 грудня 2020 року.
У відповідності до статті 38 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої скарги до розгляду.
Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.
ОСОБА_2 з такою заявою до виконавця не звертався.
На момент постановлення оскарженої ухвали місцевого суду від 21 грудня 2020 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, рішення суду було фактично виконаним (а. с. 189), а примусове виселення ОСОБА_2 на виконання рішення місцевого суду відбулося.
Наведене дало підстави суду апеляційної інстанції для скасування ухвали місцевого суду в частині визнання виконавчого листа, виданого 14 вересня 2020 року Червоноградським міським судом Львівської області, таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року адвокат Пащук А.І. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прохає скасувати рішення судів попередніх інстанцій та у позові відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 552/1361/18, від 03 липня 2019 року у справі № 641/5484/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 727/10731/16, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 279/3572/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 459/175/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не врахували норми матеріального права щодо гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, а отже за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку з виселенням, суди повинні були відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому, суди не врахували, що відповідач не має іншого житла для проживання.
Також, на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач не є власником квартири з якої виселяють відповідача.
Крім того, ані ЦК України, ані ЖК Української РСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення.
Навіть, якщо законне право на зайняття жилого приміщення припинене, особа має право сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних приписів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, місцевий суд не повідомив відповідача про дату та час розгляду справи.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.
Просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Зазначає, що ОСОБА_2 ніколи не був членом її сім`ї та не отримував згоди від позивача на проживання у спірній квартирі, яка належить ОСОБА_1 , враховуючи судові рішення у справі № 459/241/14 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13 лютого 2020 року.
ОСОБА_2 з власної ініціативи втратив інтерес до спірної квартири.
Під час розгляду справи постійне місце проживання ОСОБА_2 було зареєстроване в квартирі АДРЕСА_2 , тому суд, надсилаючи відповідачу повістки і повідомлення за офіційною адресою місця реєстрації ОСОБА_2 дотримався вимог процесуального закону.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 лютого 2020 року і копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 лютого 2020 року № 200297952 (а. с. 6, 7).
У зазначеній квартирі зареєстровано постійне проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , (копія будинкової книги та довідка про склад сім`ї від 05 березня 2020 року № 4053).
У травні 2013 року ОСОБА_2 знявся із реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 109), а з 17 серпня 2013 року його місце постійного проживання зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 (а. с. 110).
04 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу вимогу про звільнення житлового приміщення, виселення, яку відповідач отримав 06 березня 2020 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте вимогу не виконав.
За наявними у справі копіями рахунків існує заборгованість за оплату комунальних послуг по квартири АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 552/1361/18, від 03 липня 2019 року у справі № 641/5484/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 727/10731/16, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 279/3572/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 459/175/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц).
Постанова Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року переглядається Верховним Судом оскаржена у межах перегляду заочного рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 червня 2020 року.
У решті рішення судів попередніх інстанцій не оскаржені і не переглядаються.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником спірного житла.
Зазначене житло необхідне їй для особистого проживання та проживання членів її сім`ї, постійне місце проживання у спірній квартирі вже зареєстроване.
Відповідач, член сім`ї колишнього власника, із 2013 року квартиру не звільнив, перешкоджає користуванню нею.
За технічним станом квартири не слідкує, унаслідок чого вона приходить у непридатність, за комунальні послуги не сплачує.
Частина комунальних послуг не надається через існуючу заборгованість.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Застосування норм права у подібних правовідносинах перебувало предметом розгляду суду касаційної інстанції.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Висновки місцевого суду, з якими погодився суд апеляційної інстанції, наведеним нормам права і висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду відповідають.