ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/1636/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - не з`явився,
відповідача - комунального спеціалізованого підприємства «Харківгорліфт» - Бикова О.Ю., адвокат (ордер АХ №1096016),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу комунального спеціалізованого підприємства «Харківгорліфт»
на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2021 (суддя Лавренюк О.М.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 (головуючий суддя Здоровко Л.М., судді: Бородіна Л.І., Геза Т.Д.)
у справі № 922/1636/21
за позовом комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі», позивач)
до комунального спеціалізованого підприємства «Харківгорліфт» (далі - КСП «Харківгорліфт», відповідач, скаржник)
про стягнення 11 750 898,92 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
КП «Харківські теплові мережі» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до КСП «Харківгорліфт» про стягнення з останнього заборгованість за договором про постачання теплової енергії від 01.04.2007 № 7153 в розмірі 8 563 826, 16 грн, 743 304, 33 грн 3% річних, 15 624, 36 грн пені, 2 428 144, 07 грн інфляційних, а також судові витрати зі сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання теплової енергії від 01.04.2007 № 7153 в частині здійснення своєчасної оплати з посиланням на статті 526, 610, 611, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідач в свою чергу зазначав про незаконність та необґрунтованість заявлених позовних вимог та вказував на те, що позивач пропустив строк позовної давності, у зв`язку з чим просив суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних з грудня 2014 року по березень 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2021 у справі № 922/1636/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2021, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 7 195 823, 41 грн основного боргу, 516 641, 68 грн 3% річних, 1 201 853, 17 грн інфляційних втрат, 15 624, 36 грн пені та 133 949, 14 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що: факт постачання теплової енергії підтверджується матеріалами даної справи; заборгованість відповідача за поставлену теплову енергію за період: грудень 2014 - березень 2021 року складає 8 563 826,16 грн; відповідач фактично не заперечував факт наявності заборгованості у сумі 8 563 826,16 грн, проте, подав заяву про застосування строку позовної давності за період з грудня 2014 по березень 2019 року та просив суд відмовити в цій частині у задоволенні позову; розглянувши заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності, суди дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у сумі 7 195 823, 41 грн за період з квітня 2015 по березень 2021 року, оскільки у квітні 2018 року мало місце переривання строку позовної давності; перевіривши правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи застосування судами стоку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1 368 002, 75 грн за період з грудня 2014 по березень 2015 року, суди дійшли висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 516 641, 68 грн 3% річних та 1 201 853,17 грн інфляційних втрат; здійснивши перевірку розрахунку пені, суди вказали, що здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідачем до апеляційної скарги були додані додаткові докази, проте, апеляційний господарський суд не прийняв додаткові докази посилаючись на те, що усі докази мали бути подані відповідачем до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву, або відповідач мав повідомити суд про неможливість подання доказів разом з відзивом на апеляційну скаргу, чого останнім здійснено не було; доказів неможливості подання до суду першої інстанції додаткових доказів з причин, що об`єктивно не залежали від КСП «Харківгорліфт» суду апеляційної інстанції не надано. У зв`язку з зазначеним, суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішення за наявними і поданими до суду першої інстанції доказами.
При цьому апеляційний суд врахував під час перегляду рішення суду першої інстанції та надав оцінку доказам, а саме: копії листа КСП «Харківгорліфт» від 16.04.2018 № 588/о, відповіді КП «Харківські теплові мережі» від 20.04.2018 № 36/т-406, копії листа КСП «Харківгорліфт» від 08.06.2018 № 1079/о, копії листа КП «Харківські теплові мережі» від 14.06.2018 № 36/т-587, копії листа КСП «Харківгорліфт» від 11.06.2020 № 1072/о, копії листа КП «Харківські теплові мережі» від 17.06.2018 № 36/т-480, копії листа КСП «Харківгорліфт» від 12.11.2020 № 1900/о, копії листа КП «Харківські теплові мережі» від 17.11.2020 № 36/т-806, оскільки зазначені докази були подані позивачем суду першої інстанції разом з позовною заявою.
Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про те, що останнім, на виконання умов договору, перераховані грошові кошти позивачу на загальну суму 1 677 116,85 грн. мотивуючи тим, що на підтвердження зазначеного відповідачем не було подано жодних доказів до суду першої інстанції, а також вказані обставини (часткової оплати заборгованості) не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а відповідач взагалі не здійснював своє посилання на такі обставини.
Заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог також не прийняті апеляційним господарським судом до розгляду, оскільки відповідач у суді першої інстанції не здійснював на них посилання, та відповідно вказані заяви судом першої інстанції не розглядалися.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі КСП «Харківгорліфт» просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в повному обсязі, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 2 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Доводи інших учасників справи
Від КП «Харківські теплові мережі» відзив на касаційну скаргу не надійшов.
02.06.2022 представник КСП «Харківгорліфт» брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів згідно з ухвалою Суду від 01.06.2022.
02.06.2022 від КП «Харківські теплові мережі» через систему «Електронний суд» надійшли дві ідентичні за змістом заяви (розглядалися судом як одна) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів з використанням системи «EasyCon». Протокольною ухвалою від 02.06.2022 зазначена заява КП «Харківські теплові мережі» задоволена, проте представник позивача не скористався можливістю участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Згідно з частиною четвертою статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги КСП «Харківгорліфт» у справі № 922/1636/21 за відсутності представника КП «Харківські теплові мережі».
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
01.04.2007 КП «Харківські теплові мережі» (позивач) та КСП «Харківгорліфт» (відповідач) укладено договір про постачання теплової енергії № 7153 (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач зобов`язався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач - оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Судами встановлено, що позивач, на підставі розпоряджень про початок опалювального сезону 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 років та умов договору, здійснив постачання теплової енергії до об`єктів відповідача, перелік яких визначено в додатку № 4 до договору. Факт постачання теплової енергії підтверджується матеріалами справи, рахунками-фактурами та додатками до них.
Встановлено, що позивач на адресу відповідача направляв рахунки-фактури за спожиту теплову енергію за період - грудень 2014 по березень 2021 року.
Відповідач умови договору належним чином не виконав, виставлені позивачем рахунки не сплатив, внаслідок чого, у нього перед позивачем утворилась заборгованість за період з грудня 2014 року по березень 2021 року включно в розмірі 8 563 826, 16грн.
Позивач протягом тривалого часу неодноразово звертався на адресу відповідача з вимогами сплатити заборгованість, які останнім були залишені без задоволення.
Визнаючи наявність заборгованості перед позивачем, що підтверджується листами наявними в матеріалах справи, відповідач оплату за спожиту теплову енергію не здійснював, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Разом з тим, не заперечуючи факт наявності та розмір суми заборгованості, відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності (за період з грудня 2014 по березень 2019 року).
Судами також встановлено, що відповідач листами від 16.04.2018 № 588/0, від 08.06.2018 № 1079/0, від 11.06.2020 № 1072/0, від 12.11.2020 № 1900/0 визнавав наявність заборгованості перед позивачем, яка станом на 01.11.2020 становила 7 949 684,73 грн.
Суди попередніх судових інстанцій зазначили, що звернувшись до позивача з листом в квітні 2018 року, в якому відповідач визнав наявність заборгованості, він цією дією перервав перебіг позовної давності для тієї заборгованості, строк позовної давності для якої на той момент не закінчився.
За вказаних обставин суди встановили, що позивач дійсно мав право на стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії від 01.04.2007 № 7153 за період з грудня 2014 по березень 2015, однак звернувся до суду із позовною заявою 29.04.2021, тобто, з пропуском строку позовної давності, тоді як строк для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості по договору за спожиту теплову енергію в грудні 2014 року - березні 2015 року - закінчився.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога КП «Харківські теплові мережі» про стягнення з КСП «Харківгорліфт» заборгованість за договором про постачання теплової енергії від 01.04.2007 № 7153 у розмірі 8 563 826, 16 грн, 743 304, 33 грн 3% річних, 15 624, 36 грн пені, 2 428 144, 07 грн інфляційних.
Звертаючись з касаційною скаргою КСП «Харківгорліфт» зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували приписи статті 13 ГПК України та главу 5 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; без урахування висновку щодо стандарту доказування, застосованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц; без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19 щодо відсутності ознак первинних бухгалтерських документів у рахунків- фактур.
Також скаржник вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не застосували приписи статей 202, 601 та 602 ЦК України відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/11116/19.
Крім того зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували приписи статей 256, 257, 261, 264 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц. При цьому скаржник вважає, що суди зобов`язані були застосувати до спірних правовідносин положення статті 257 ЦК України, в тому числі і щодо пені.
Скаржник вказує на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 22.07.2019 у справі № 911/1563/18, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі № 916/612/19.
Зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми статті 534 ЦК України не у відповідності до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 15.10.2019 у справі № 909/1141/18.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що позивач з 2014 року на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок опалювального сезону в місті Харкові та про припинення опалювального сезону в місті Харкові здійснював постачання теплової енергії відповідачу.
Згідно з наданого позивачем розрахунку нарахувань по КСП «Харківгорліфт» за спожиту теплову енергію, позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідача за період з грудня 2014 по березень 2021 на загальну суму 8 563 826,16грн.
Відповідач наявну у нього заборгованість у розмірі 8 563 826, 16 грн. жодним чином не спростовував і проти її розміру не заперечував, проте подав заяву про застосування строку позовної давності за період з грудня 2014 по березень 2019 року та просив суд в цій частині позовних вимог відмовити.
Суди попередніх судових інстанцій, розглядаючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, дійшли висновку, що вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у сумі 7 195 823,41 грн за період з квітня 2015 по березень 2021, а в іншій частині позовних вимог про стягнення 1 368 002,75 грн за період грудень 2014 по березень 2015 слід відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності. При цьому у зв`язку з застосуванням строку позовної давності до основної суми боргу, суди попередніх судових інстанцій здійснили перерахування 3% річних та інфляційних втрат та дійшли висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 516 641, 68 грн 3% річних та 1 201 853, 17 грн інфляційних, нарахованих на заборгованість, яка утворилась за період з квітня 2015 року по березень 2021 року. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суди вказали, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Верховний Суд погоджується з вказаними висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас в силу приписів частин першої та другої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, на які посилається скаржник, а також у низці інших постанов Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення ЄСПЛ у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку з її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.
У справі, що розглядається, суди попередніх судових інстанцій під час розгляду заяви відповідача про застосування строку позовної давності, врахували наведену вище сталу практику, як до суми основного боргу, так і до похідних вимог про стягнення річних та інфляційних втрат, відмовивши позивачу частково у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх судових інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц не знайшли свого підтвердження.
Не приймається до уваги доводи скаржника, що суди зобов`язані були застосувати до спірних правовідносин, в частині позовних вимог про стягнення суми пені, положення статті 267 ЦК України, оскільки суди встановили, що: розрахунок пені у розмірі 15 624, 36 грн здійснений позивачем за період з 16.11.2020 по 22.04.2021, тобто, у межах строку позовної давності, на суму невиконаного відповідачем зобов`язання в загальному розмірі 655 197, 01 грн, що утворилось за спожиту теплову енергію у період з листопада 2020 по лютий 2021 року; розрахунок є арифметично вірним, таке нарахування передбачено умовами договору (пункт 7.2.3 договору), тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Верховний Суд, дослідивши доводи скаржника вважає, що під час розгляду даної справи судами враховано судову практику про те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі № 916/612/19, на які посилається скаржник.