ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 461/3186/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
Офіс Генерального прокурора - Гудков Д.В.,
позивач - не з`явився,
відповідач-1 - не з`явився,
відповідач-2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 (колегія суддів у складі: Орищин О.Г. - головуючий, Галушко Н.А., Желік М.Б.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 (суддя Кітаєва С.Б.)
у справі №461/3186/16-ц
за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до 1) Львівської обласної прокуратури; 2) Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
про стягнення 1000000,00 грн моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позовних вимог
1. У травні 2016 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - ФГ Бурки В.В.) звернулося до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Прокуратури Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просило стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1000000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи Прокуратури Львівської області старшого прокурора відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. при розгляді клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
2. Позов мотивований тим, що 16.02.2011 позивач надіслав до Прокуратури Львівської області клопотання про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, а саме: постанови Сокальського районного суду Львівської області від 18.12.2005, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006, постанови Верховного Суду України від 26.04.2006. За результатами розгляду вказаного клопотання 14.03.2013 позивач отримав постанову Прокуратури Львівської області від 07.11.2013 про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами, винесену старшим прокурором відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Прокуратури Львівської області молодшим радником юстиції Сапуцьким Р.Я. Позивач вважає, що зазначену постанову було прийнято незаконно, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного обґрунтування своїх висновків, з порушенням ст. 40 Конституції України, ст.ст. 400-5, 400-8 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КПК України), внаслідок чого порушено його конституційні права і завдано моральні страждання, які полягали у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Справа розглядалась судами неодноразово.
4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.03.2021 справу №461/3186/16-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду Львівської області.
5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 в позові відмовлено.
6. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 залишено без змін.
7. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст.ст. 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, заподіяної юридичній особі, є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Виходячи зі змісту ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 13, 14, 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чинне законодавство саме на позивача покладає обов`язок доведення факту заподіяння йому шкоди, доведення їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і шкодою.
8. Суди дійшли висновку, що позивач не обґрунтував та не підтвердив належними і допустимими доказами, в чому саме полягали неправомірні дії працівників відповідача-1, яким чином ці неправомірні дії принизили ділову репутацію позивача як юридичної особи, в чому саме полягала неможливість активної підприємницької діяльності позивача як юридичної особи та який між цими поняттями і діями відповідача-1 зв`язок.
9. Також суди зауважили на тому, що позивач не обґрунтував розмір заявленої моральної шкоди, зокрема, не зазначив, з чого саме він виходив при визначенні суми в 1000000 грн, як саме та скільки часу та зусиль необхідно йому для відновлення тієї репутації, яка на його думку, існувала до порушеного права. При цьому, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
10. ФГ Бурки В.В. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2021 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
11. Скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, норм процесуального права, ст.ст. 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 236, 238, 282 ГПК України та порушенням норм Конституції України.
12. На думку скаржника суди попередніх інстанцій повинні були виконати:
- постанову Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі №6-48цс13, де встановлено: "Оскільки, заявляючи позовні вимоги, ОСОБА 9 посилається на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенням самопочуття, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України";
- постанову Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі №6-3139цс16, в якій встановлено : "За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких справах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя...";
- ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2014 у справі №6-19535св14, у якій встановлено: "... У порушення ст.ст. 213, 214, 315 ЦПК України суди на зазначені вимоги закону уваги не звернули і не врахували, що протиправність дій державного виконавця та начальника ВДВС при винесенні постанови про відкриття виконавчого проваджена з порушення строку, визначеного ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче проваджена", підтверджується преюдиційним судовим рішенням. Посилання судів про те, що позивач не надав доказів вини ВДВС у завданні йому шкоди є помилковим, оскільки у зазначених правовідносинах діє презумпція завдавача шкоди, яка звільняє позивача від доведення вини відповідача і зобов`язує саме ВДВС довести відсутність своєї вини у завданні шкоди позивачу, яка ні позивачем, ні судом не спростована...";
- ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.02.2015 у справі №6-25499св14, в якій встановлено: "...Крім цього, особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Тобто, обов`язок спростування вини покладається на заподіювана шкоди, а не позивача, як помилково вважали суди... Безпідставним є також висновок судів про необґрунтованість розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості та повинен наводити в рішенні відповідні мотиви (ч. 3 ст. 23 ЦК України)...";
- рішення Конституційного Суду України №5-зп від 30.10.1997, №6-рп/2001 від 23.05.2001, №19-рп від 14.12.2011.
13. Скаржник вважає, що на підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України суди зобов`язані були захистити права, гарантовані ст. 56 Конституції України, і задовольнити позов в повному обсязі або на підставі ст. 40 Конституції України вказати в рішенні докази, що шкода позивачу завдана не з вини відповідача.
14. Крім того, скарга подається у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
15. У зв`язку з неоднозначним, на думку скаржника, застосуванням судами у цій справі вимог ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, скаржник, керуючись ст. 147, п. 1 ст. 150 Конституції України, ст.ст. 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України", просить Верховний Суд вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень ст. 56 Конституції України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
16. Львівська обласна прокуратура подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення у справі - залишити без змін.
17. Відповідач-1 зауважує на тому, що у справі відсутні докази наявності шкоди та вини відповідача в заподіянні такої, отже відсутні підстави для задоволення позову.
18. Відзив від відповідача-2 до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
19. 16.02.2011 ФГ Бурки В.В. подано до Прокуратури Львівської області клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, а саме постанови про відмову в порушення кримінальної справи від 19.10.2005, винесеної старшим слідчим прокуратури Сокальського району Львівської області Савяком А.Б., постанови Сокальського районного суду від 08.12.2005, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006, постанови судді Верховного Суду України Кияшко А.Я. від 26.04.2006.
20. За результатами розгляду клопотання, прокурором Сапуцьким Р.Я., 07.11.2013 винесено постанову про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами щодо судових рішень Сокальського районного суду від 08.12.2005, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006, постанови судді Верховного Суду України Кияшко А.Я. від 26.04.2006.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
21. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення з держави немайнової (моральної) шкоди, заподіяної незаконними діями посадової особи Прокуратури Львівської області, що полягали у відмові в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами судових рішень Сокальського районного суду від 08.12.2005, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006, постанови судді Верховного Суду України Кияшко А.Я. від 26.04.2006.
22. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
24. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
25. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
26. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
27. Отже, у цій справі судам належало з`ясувати питання наявності чи відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі приниженням її ділової репутації протиправними, на думку позивача, діями працівника прокуратури.
28. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
29. У ч. 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.