ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 916/2762/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
скаржник - Нестеренко С.В.,
боржник - Нестеренко С.В.,
арбітражний керуючий - Дарієнко В.Д.,
ОСОБА_3. - не з`явився,
ОСОБА_10. - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 (колегія суддів у складі: Філінюк І.Г. - головуючий, Бєляновський В.В., Богатир К.В.)
та ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 (суддя Лепеха Г.А.)
у справі №916/2762/20
за заявою ОСОБА_2
про неплатоспроможність,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад вимог заяви
1. У травні 2021 року у межах справи про неплатоспроможність №916/2762/20 керуючий реалізацією майна - арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про:
- визнання недійсним договору дарування домоволодіння від 12.07.2019, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. "А", загальною площею 119,8 кв.м, житловою площею 71,5 кв.м, зі спорудами з літерами: І-мостіння, №3-4-огорожа, розташованого на земельній ділянці 0,0237 га, кадастровий номер 5110136900:38:003:0063, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12.07.2019 площею 0,0237 га, в тому числі по угіддям: капітальна - 0,0072 га, прибудинкова територія - 0,0141 га, прибудинкова територія - 0,0024 га, кадастровий номер 5110136900:38:003:0063, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- визнання за ОСОБА_2 права власності на зазначене майно;
- зобов`язання ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 в особі керуючого реалізацією арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. вказані домоволодіння та земельну ділянку.
2. Метою звернення керуючого реалізацією майна - арбітражного керуючого з заявою про визнання договорів дарування недійсними є повернення майна боржника та складання ліквідаційної маси.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 заяву керуючого реалізацією майна - арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. задоволено. Визнано недійсним договір дарування домоволодіння від 12.07.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано недійсним договору дарування земельної ділянки від 12.07.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 в особі керуючого реалізацією майна - арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. вказані домоволодіння та земельну ділянку.
4. Ухвала суду обґрунтована тим, що ОСОБА_2 у підозрілий період до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, за наявності кредиторської заборгованості, в тому числі відкритого судового провадження по стягненню заборгованості з боржника, здійснив відчуження свого майна, шляхом укладення договорів дарування від 12.07.2019. Саме вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_2 до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність 24.09.2020.
5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 залишено без змін.
6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, однак зауважив на тому, що визнання правочину недійсним має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
7. У зв`язку з викладеним суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приписи ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
8. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.09.2021, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та прийняти нове рішення, яким відмовити керуючому реалізацією майна - арбітражному керуючому Дарієнко В.Д. у задоволенні його заяви в повному обсязі.
9. Підставами касаційного оскарження судових рішень відповідач зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
10. Скаржник вважає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 42 КУзПБ, викладені у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, щодо підстав визнання недійсними правочинів, які були вчинені боржником до введення в дію цього Кодексу, тобто до 21.10.2019; та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 31.03.2021 у справі №201/2832/19 щодо застосування ст. 234 ЦК України у подібних правовідносинах.
11. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 та зазначає, що договори дарування від 12.07.2019 було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до введення в дію КУзПБ (21.10.2019), у зв`язку з чим вказані договори вважаються такими, що укладені поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, тому відсутні підстави для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ.
12. ОСОБА_1 зауважує на тому, що вимоги про визнання недійсними договорів дарування вже були предметом судового розгляду Київським районним судом м. Одеси у справі №520/17780/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними. За результатами розгляду цієї справи 21.09.2020 Київським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договорів дарування недійсними. На теперішній час триває апеляційне провадження в Одеському апеляційному суді.
13. Скаржник також зазначає, що підставами для визнання оскаржуваних договорів недійсними в обох справах зазначено їх укладення з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника, а тому заява про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна та витребування майна із чужого незаконного володіння, подана арбітражним керуючим Дарієнком В.Д. підлягала залишенню без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
14. ОСОБА_1 вважає, що позивач, який звертається до суду із заявою про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в п. 52 постанови від 31.03.2021 у справі №201/2832/19. Подібні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження №6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц та 09.09.2017 у справі №359/1654/15-ц, та підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц
15. Скаржник аргументує касаційну скаргу тим, що всупереч вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України арбітражним керуючим не було надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували обізнаність боржника про звернення ОСОБА_3 до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про стягнення з боржника боргу за розписками.
16. На момент укладення договорів дарування ОСОБА_2 не був обмежений у праві розпорядження належним йому майном, а тому ОСОБА_2 на законних підставах прийняв рішення щодо розпорядження належним йому майно та подарував його своєму синові ОСОБА_1 , а суди попередніх інстанцій не врахували положення ч. 1 ст. 319 ЦК України при постановленні оскаржуваних рішень.
17. Скаржник зазначає, що арбітражним керуючим не було надано суду належних доказів пред`явлення ОСОБА_3 боржнику вимоги про повернення боргу до укладення договорів дарування, тоді як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали дійсний намір на укладення договорів дарування та їх виконання, а арбітражним керуючим не було доведено протилежне.
18. Скаржник звертає увагу, що згідно з договором дарування загальна площа домоволодіння становить 119,8 кв.м, а тому навіть якщо б боржник не подарував домоволодіння та земельну ділянку під ним своєму сину й вказані об`єкти нерухомого майна залишались у його власності, то відповідно до приписів ч. 6 ст. 131 КУзПБ вказані домоволодіння та земельна ділянка не підлягали б включенню до складу ліквідаційної маси, оскільки площа будинку не більше 120 кв.м.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
19. Керуючий реалізацією майна - арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. подав відзив до Верховного Суду, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.09.2021, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 - без змін.
20. Відзив обґрунтований тим, що аргументи скаржника, які той наводить в тексті касаційної скарги фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
21. Арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. вважає, що позичальник з моменту прийняття у своє користування грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками є особою, в якої вже наявна заборгованість перед позикодавцем та в якої виникає обов`язок утримуватися від дій, які могли б порушити права позикодавця.
22. Відповідно до положень КУзПБ арбітражний керуючий є учасником справи, який набуває такого статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа, а не стороною. При цьому, арбітражний керуючий у справі про банкрутство (неплатоспроможність) має самостійний статус як особа, що за судовим рішенням зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника.
23. Крім того, арбітражний керуючий звертає увагу на те, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; З огляду на викладені обставини вбачається, що у господарського суду були відсутні підстави для залишення заяви арбітражного керуючого про визнання договорів дарування недійсними без розгляду.
24. Посилання скаржника на неврахування судами висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №369/11268/16-ц, є безпідставним, оскільки правовідносини, які виникли у справі №369/11268/16-ц у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Фамільний" до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним і скасування державної реєстрації права власності та у справі №916/2762/20 за заявою ОСОБА_2 про неплатоспроможність не є подібними.
25. Крім того, звертається увага, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №369/11268/16-ц, на яку посилається скаржник, містяться правові висновки, які тільки підтверджують те, що договори дарування, які було укладено між ОСОБА_2 та його сином ОСОБА_1 можуть бути кваліфіковані як правочини, при укладенні яких його учасники діяли недобросовісно та зловживали правами щодо кредитора з метою уникнення задоволення вимог цього кредитора.
26. З цієї ж підстави, на думку арбітражного керуючого, є неправильними посилання скаржника на неврахування судами висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.03.2021 у справі №201/2832/19 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки предмет і підстави позовів, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених вище справах (№369/11268/16-ц, №201/2832/19) та у справі №916/2762/20 за заявою ОСОБА_2 про неплатоспроможність є різними, що, як наслідок, виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.
27. Кредитори ( ОСОБА_3 та ОСОБА_10 ) подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.09.2021, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
28. 12.07.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування.
29. Відповідно до п.п. 1.1 договору ОСОБА_2 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняв домоволодіння, що складається з одного житлового будинку літ. "А", заг. площею 119,8 кв.м, житловою площею 71,5 кв.м, зі спорудами зазначеними літерами: І-мостіння, №3-4-огорожа, розташованого на земельній ділянці розміром 0,0237 га, кадастровий номер 5110136900:38:003:0063.
30. 12.07.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки.
31. Відповідно до п.п. 1.1. договору ОСОБА_2 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку площею 0,0237 га, в тому числі по угіддям: капітальна - 0,0072 га, прибудинкова територія - 0,0141 га, прибудинкова територія - 0,0024 га, кадастровий номер 5110136900:38:003:0063, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 .
32. 03.07.2019 кредитор ОСОБА_3 звернувся з позовними вимогами до боржника ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 1587248,40 грн та процентів від суми позики в розмірі 1627116,94 грн, що підтверджується ухвалою Київського районного суду м. Одеси про відкриття провадження від 19.07.2019 у справі №520/15205/19.
33. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.10.2020 у справі №520/15205/19 вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на користь позивача 1325248,04 грн.
34. Крім того, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.09.2020 по справі №520/17780/19 відмовлено у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання зазначених договорів дарування від 12.07.2019 недійсними.
35. Станом на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, рішення від 21.09.2020 переглядається в апеляційному порядку, отже не набрало законної сили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
36. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору дарування домоволодіння від 12.07.2019, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12.07.2019 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 в особі керуючого реалізацією майна - арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. вказані домоволодіння та земельну ділянку.
37. За змістом ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
38. Частина 1 ст. 42 КУзПБ передбачає, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам.
39. Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
40. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (ч.ч. 3, 4 ст. 42 КУзПБ).
41. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.
42. Відповідно до вказаної правової позиції визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
43. Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст. 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст. 20 Закону про банкрутство.