Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 334/5141/18
провадження № 61-486св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 17 травня 2021 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов обґрунтовано тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 22 вересня 2006 року. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2017 року шлюб розірвано.
В червні 2010 року сторони вирішили покращити свої житлові умови та придбати квартиру. Проте коштів на придбання житла не вистачало, тому за згодою відповідача 29 червня 2010 року позивач уклав договір позики зі своїм братом ОСОБА_4 на суму 20 000,00 дол. США, а 01 липня 2010 року за рахунок отриманих в позику грошових коштів сторони придбали майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ціною 177 750,00 грн. За спільною згодою подружжя квартира була оформлена на позивача.
В подальшому, маючи на меті поліпшення житлових умов, він звернувся до своєї матері та за згодою відповідача, 13 травня 2013 року уклав з матір`ю договір позики, на підставі якого отримав кошти у розмірі 9 000,00 дол. США. Згодом вони продали однокімнатну квартиру за 202 368,00 грн, за рахунок чого та додавши позичені кошти, придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за ціною 278 760,00 грн, яка була оформлена на відповідача.
Зазначав, що в період шлюбу він уклав два договори позики на 20 000,00 дол. США та 9 000,00 дол. США, обов`язок з повернення яких є спільним обов`язком позивача та відповідача, оскільки позичені кошти, одержані за цими договорами, використані в інтересах сім`ї - для придбання квартир.
Позивач просив у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя:
- визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ;
- визнати борг в сумі 536 203,02 грн, який виник за договорами позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, спільним боргом подружжя;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину спільного боргу подружжя у сумі 388 747,19 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, позов задоволено частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2013 року.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 504,00 грн.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності сторін, у зв`язку з чим суд здійснив її поділ шляхом визнання за позивачем права власності на Ѕ частку.
ОСОБА_1 не надав доказів того, що відповідач була обізнана про існування вказаних договорів позики, надавала згоду відповідно до приписів частини третьої статті 65 СК України на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового та взагалі була обізнана про зазначені обставини, а також не надано жодного доказу, що кошти згідно із зазначеними договорами позики були використанні в інтересах сім`ї й саме на придбання спірного житла. Матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що нерухоме майно за договорами купівлі-продажу від 01 липня 2010 року та від 20 травня 2013 року було придбано подружжям саме за спірні кошти, отримані ОСОБА_1 у позику.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
31 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не врахували встановлених фактичних обставин у справі щодо відсутності коштів у позивача та відповідача на придбання першої та другої квартир, окрім, як позичених коштів на підставі договорів позики від 29 червня 2010 року та 13 травня 2013 року.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 22 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 22 вересня 2006 року, актовий запис № 573 (а. с. 12).
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2017 року шлюб розірвано.
Під час перебування у шлюбі сторони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ціною 177 750,00 грн, що підтверджено договором купівлі-продажу від 01 липня 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Самчук Т. В. Квартира була оформлена на ОСОБА_1, згодом продана (а. с. 18-20).
20 травня 2013 року сторони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Бугрім О. В.
Вартість спірної квартири згідно звіту про оцінку майна, який виконаний суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6, становить 500 800,00 грн (а. с. 28-33).
Згідно з договором позики від 29 червня 2010 року ОСОБА_1 отримав від свого брата ОСОБА_4 у борг кошти в сумі 20 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути 29 червня 2015 року.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2017 року у справі № 335/3537/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 536 203,02 грн, що еквівалентно 20 000,00 дол. США.
01 червня 2018 року позивач на виконання вказаного рішення суду сплатив ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 536 203,02 грн.
Згідно з договором позики від 13 травня 2013 року ОСОБА_1 отримав від своєї матері ОСОБА_5 в борг грошові кошти в сумі 9 000,00 дол. США.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі № 335/3783/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 суму заборгованості за договором позики у розмірі 241 291,36 грн, що еквівалентно 9 000,00 дол. США.
30 травня 2018 року ОСОБА_1 сплатив борг ОСОБА_5 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У касаційній скарзі заявник оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання боргу в сумі 536 203,02 грн спільним боргом подружжя та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частини спільного боргу подружжя у сумі 388 747,19 грн, таким чином Верховний Суд переглядає рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції лише у вказаній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.