ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 640/4440/21
адміністративне провадження № К/9901/32654/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович, про визнання протиправними та скасування постанов, визнання протиправними дій, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року, прийняте у складі судді Каракашьяна С.К. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Земляної Г.В. (головуючий), Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович, в якому просила суд:
1.1. визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 22 січня 2021 року ВП № 60138917 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 13 500,00 грн;
1.2. визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 23 вересня 2019 року ВП № 60138917 про стягнення основної винагороди в сумі 40 353,42 грн;
1.3. визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 22 січня 2021 року ВП №60138917 про виправлення помилки у процесуальному документі.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактичного стягнення коштів з позивача відповідачем не здійснено, жодних доказів здійснення витрат не надано, а постанова про виправлення описки змінює зміст попередньої постанови.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. В провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни перебувало виконавче провадження ВП №6013817 з примусового виконання виконавчого листа №2-1689/11, виданого 25.04.2013 Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість у розмірі 401 584 грн. 23 коп., а також судовий збір у розмірі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у розмірі 250 грн. 00 коп.
5. Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмилою Олегівною 23.09.2019 винесено постанову про стягнення з позивача основної винагороди в розмірі 40353,42 грн.
6. Так, 22 січня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. виконавчий документ - виконавчий лист № 2-1689/11 від 25.04.2013, виданий Шевченківським районним судом м. Києва був повернутий стягувачу AT "Універсал Банк", за його заявою, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
7. Також, 22 січня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. була винесена постанова ВП № 60138917 про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження у розмірі 13 500,00 грн.
8. Відповідачем 22 січня 2021 року винесено постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, якою було внесено зміни до постанови про стягнення основної винагороди від 23.09.2019, винесеної в рамках виконавчого провадження ВП № 60138917 відкритого 23.09.2019, а саме: додано вказівку на дату набрання нею законної сили та вказано строк пред`явлення до виконання.
9. Вважаючи дані постанови протиправними, позивач звернулася до суду із даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 29 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково.
7.1. Скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 23 вересня 2019 р. ВП № 60138917 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди.
7.2. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 22 січня 2021 року ВП № 60138917 про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження в частині 10385 грн.
7.3. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
8. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі. Тобто, розмір основної винагороди стягується пропорційно від фактично стягнутої суми за виконавчим документом. Враховуючи повернення виконавчого документа без виконання, тобто відсутність фактичного стягнення, суд доходить висновків про відсутність підстав для стягнення з відповідача сум основної винагороди. Щодо постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, суди зазначили, що саме на приватного виконавця, як суб`єкта владних повноважень, покладений обов`язок доведення правомірності своєї постанови, у тому числі відповідності зазначених сум фактичним витратам, що були понесені у виконавчому провадженні, та їх зв`язку з провадженням.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
9. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
10. Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі відповідач зазначив пункти перший та третій частини четвертої статті 328 КАС України.
10.1. Заявник пояснив, що суди неправильно застосували та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 частини третьої статті 57, частини другої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», абзацу 5 пункту 3 розділу І, пункту 1 розділу ІІ Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України №2830/5 від 29 вересня 2016 року, викладених у постановах від 04 листопада 2020 року у справі №750/6790/17, 01 жовтня 2020 року у справі №703/1111/17, від 01 жовтня 2021 року у справі №751/4435/17, від 17 вересня 2020 року у справі №750/7800/17, від 30 липня 2020 року у справі №823/459/17.
10.2. Крім того, скаржник зазначив, що в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: положення частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку з частиною третьою статті 45 та частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» щодо визначення розміру та порядку виконання постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, та не враховано висновки щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №620/334/20, від 30 червня 2021 року у справі №460/2478/19.
10.3. Водночас скаржник вказав, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 5 та пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» стосовно правильного способу захисту порушеного права у спорах щодо оскарження постанови про стягнення витрат виконавчого провадження. Вказує, що судами попередніх інстанцій було обрано неправильний спосіб захисту права позивача шляхом скасування частини постанови про стягнення витрат виконавчого провадження (виконавчого документа), що фактично призвело до недійсності виконавчого документа в цілому. Логічним вирішенням даної проблеми у разі задоволення позовних вимог по даній категорії справ щодо оскарження постанови про стягнення витрат виконавчого провадження та правильним способом захисту права було б - визнавати постанову про стягнення витрат виконавчого такою, що не підлягає виконанню в частині, але зовсім не «скасовувати» в частині, що на практиці просто неможливо виконати.
10.4. Скаржник також зазначає, що в даному випадку, в спірних правовідносинах було винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця в межах ВП №60138917 разом із відкриттям виконавчого провадження та у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувану згідно п.1 ч. 1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», - у відповідності до положень ч.3 ст.45 та ч.3 ст.40 ЗУ «Про виконавче провадження» відповідну постанову було передано як виконавчий документ іншому виконавцеві на примусове виконання. Скаржник звертає увагу Суду на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №620/334/20, від 30 червня 2021 року у справі №460/2478/19, відповідно до яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
11. Крім того відповідач в касаційній скарзі також просить вирішити питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
12. Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
V. Джерела права й акти їх застосування
13. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
15. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
16. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
17. Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
18. Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
19. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
20. Частинами першою та другою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
21. Частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
22. Згідно із частиною першою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
23. Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1)фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
24. Частиною п`ятою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
25. Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
26. Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
27. Частиною третьою статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
28. Відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
29. На виконання статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).
30. Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
31. Частиною 2 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
32. Згідно з частини 3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
33. Положеннями наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» передбачені такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення документів виконавчого провадження (папір, копіювання, друк документів, канцтовари); пересилання документів виконавчого провадження (конверти, знаки поштової оплати (марки), послуги маркувальної машини, послуги поштового зв`язку); послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій (експертів, спеціалістів, зберігачів, перекладачів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання, суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій); послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці; банківські послуги при операціях з іноземною валютою; сплата судового збору; плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження; інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.