ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 року
м. Київ
справа №620/6056/20
адміністративне провадження №К/9901/26361/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №620/6056/20
за позовом ОСОБА_1
до Чернігівського апеляційного суду
про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року (головуючий суддя: Коротких А.Ю., судді: Сорочко Є.О., Чаку Є.В.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Чернігівського апеляційного суду, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Чернігівського апеляційного суду в частині застосування на підставі положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмеження нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року;
- стягнути з Чернігівського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року в сумі: 400687 грн 34 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на те, що працювала на посаді судді Чернігівського апеляційного суду у спірний період, проте, суддівську винагороду за період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року їй нараховано і виплачено на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
Вважаючи своє право на отримання суддівської винагороди у повному обсязі порушеним, позивачка звернулася до суду за його захистом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2021 року позов задоволено:
- визнано протиправними дії Чернігівського апеляційного суду в частині застосування на підставі положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року;
- стягнуто з Чернігівського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року в сумі: 400687 грн 34 коп.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
До того ж, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року у справі №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2021 року скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України (далі - «ДСА України») здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення, зокрема, Чернігівського апеляційного суду.
Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов предявлено до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у справі має бути саме ДСА України.
В силу відсутності процесуального права у суду апеляційної інстанції здійснювати заміну неналежного відповідача у справі, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Поряд з цим, апеляційний суд констатував правильність висновку окружного суду, про те, що позивачка має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої було обмежено відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року включно на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на нього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2021 року залишити без змін.
В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що Чернігівський апеляційний суд є неналежним відповідачем у цій справі, з огляду на те, що саме цей суд крізь призму трудових відносин сторін, був роботодавцем позивачки.
Зауважила, що будь-яких трудових правовідносин у неї з ДСА України не було, з огляду на це, правові підстави предявлення позову до цього органу відсутні.
Звертала увагу на неоднакому правозастосовну практику Шостого апеляційного адміністративного суду в контексті питання належного відповідача у цій категорії справ.
Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2021 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач не виклав свого міркування щодо суті спірного питання та законності оскаржуваного рішення. Просив Суд ухвалити у справі законне і обґрунтоване рішення, а про результат розгляду справи повідомити відповідача. Додатково наголошував, що як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 працювала на посаді судді починаючи з 22 квітня 1993 року.
На посаді судді Чернігівського апеляційного суду позивачка працювала у період починаючи з 2 жовтня 2018 року.
31 серпня 2020 року ОСОБА_1 була відрахована зі складу Чернігівського апеляційного суду згідно рішення Вищої ради правосуддя №2435/0/15-20 від 20 серпня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Чернігівського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - «Закон») зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частинами першою, другою статті 4 Закону судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - «Закон №553-ІХ»), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - «Закон №294-IX») доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мова йде про редакцію Закону №294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)» (частина третя).
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX.
За текстом цього Рішення, указані положення Закону №294-IX і Закону №553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.