ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 817/296/17
адміністративне провадження № К/9901/40101/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя Кузьменко Л.В., судді - Іваненко Т.В., Франовська К.С.) у справі за позовом Приватного підприємства «Балки» до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2017 року Приватне підприємство «Балки» (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - відповідач, Управління), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 січня 2017 року №0000361401 та №0000371401.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на помилковість висновків Управління про порушення Підприємством вимог податкового законодавства, позаяк спірні господарські операції з контрагентом на поставку сільськогосподарської продукції звільнені від оподаткування податком на додану вартість, а встановлена перевіркою відсутність реєстрації податкових накладних у встановлений Податковим кодексом України (далі - ПК України) термін свідчить лише про допущення Підприємством помилки, а не про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року Підприємству відмовлено у задоволенні позову.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем в ході перевірки не надано контролюючому органу документів на підтвердження того, що вчинена між ним та контрагентом господарська операція з постачання на митній території України зернових культур, за яку позивач в липні 2015 року отримав кошти на рахунок у виді передоплати, підпадає під дію пункту 15-2 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, та, відповідно, звільняється від оподаткування податком на додану вартість.
Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.
Постановляючи рішення, апеляційний суд виходив з помилковості висновку суду першої інстанції про те, що відсутність реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних у визначений ПК України термін свідчить про заниження Підприємством податкових зобов`язань з податку на додану вартість, оскільки вважав, що при визначенні порядку оподаткування операцій з постачання товарів слід керуватися нормами ПК України, які діяли на дату визначення податкових зобов`язань з ПДВ за такою операцією, тобто, на дату настання «першої події», якою у спірних правовідносинах є надходження на рахунки позивача сум передоплати за укладеним з контрагентом правочином. З наданих позивачем доказів апеляційний суд установив, що операція з передоплати товару підпадала під дію пункту 15-2 підрозділу 2 розділу XX ПК України, а відтак, звільнялась від оподаткування.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на неправильне застосування апеляційним судом у спірних правовідносинах положень пункту 15-2 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, що мало наслідком констатацію відсутності порушення Підприємством вимог податкового законодавства, оскільки під час податкової перевірки позивачем не доведено, що кошти, які надійшли на рахунок Підприємства в липні 2015 року, є коштами, отриманими за постачання сільськогосподарської продукції невласного виробництва та придбаної від несільськогосподарського виробника. Зокрема, як наголошує відповідач, будь-яких інших документів, окрім договору та банківських виписок, які б підтверджували наявність у Підприємства податкової пільги зі сплати ПДВ, до перевірки та до заперечень на акт перевірки позивачем не надавалося.
Підприємство не скористалось правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням проведено документальну виїзну позапланову перевірку Підприємства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також з питань дотримання валютного та іншого законодавства України за період з 1 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року.
За результатами проведеної перевірки 6 січня 2017 року посадовими особами Управління складено акт, у якому, серед іншого, зафіксовано порушення Підприємством вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань з ПДВ за липень 2015 року на суму 322500 грн.
На підставі встановлених перевіркою порушень 30 січня 2017 року Управлінням прийнято спірні податкові повідомлення-рішення: №0000361401, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 403125 грн, з яких за податковим зобов`язанням - 322500 грн, за штрафними санкціями - 80625 грн; №0000371401, яким за відсутність реєстрації податкових накладних на суму ПДВ 322500 грн до Підприємства застосовано штраф за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 161250 грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд вказує на таке.
Розділом V ПК України регламентовано засади оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 188.1 статті 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.