Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 199/5715/18
провадження № 51-5046 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Щепоткіної В. В., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К. О.,
прокурора Кузнецова С. М.,
захисника Рой Н. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_1, її захисника Рой Н.О. та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040630000752, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 185 КК України (в редакції Закону України № 2617-VIII від 22.11.2018) до арешту на строк 3 місяці. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вирішено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2, питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року вирок суду першої інстанції змінено. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України з урахуванням вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді арешту на строк 3 місяці у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Виключено з вироку рішення про призначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 1 ст. 70 КК України. У решті вирок суду залишено без зміни.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що 31 березня 2018 року приблизно о 23:00 год, вона разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в ході конфлікту на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з раніше не знайомими ОСОБА_2 та ОСОБА_5, перебуваючи на зупинці громадського транспорту "вул. Софії Ковалевської", розташованої біля будинку №49 по вул. Калиновій у м. Дніпро, нанесла потерпілому ОСОБА_5 невстановленим гострим предметом з колючо-ріжучими властивостями, один удар в область 10-го ребра правої половини грудної клітини, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких.
Продовжуючи свої дії, ОСОБА_1 підійшла до потерпілого ОСОБА_2 та нанесла останньому три удари цим же предметом, з яких: один удар в ліву половину грудної клітини, один удар з правої сторони в область 6-го міжребер`я, один удар в область попереку справа, чим спричинила останньому тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких, які небезпечні для життя в момент заподіяння та тілесне ушкодження у вигляді непроникаючого колото-різаного поранення поперекової області праворуч, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Крім того, ОСОБА_1, 09 квітня 2018 року приблизно о 08:25 год таємно викрала з магазину ТОВ "РУШ" "Єва", який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Калинова, 76-в, товар на загальну суму 349 грн, після чого місця вчинення кримінального правопорушення зникла, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У аналогічних за змістом та вимогами касаційних скаргах засуджена ОСОБА_1 та її захисник Рой Н.О. просять змінити вирок суду першої інстанції і ухвалу суду апеляційної інстанції в частині призначеного покарання та звільнити засуджену від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Вважають, що з огляду на наявні в справі дані про особу ОСОБА_1, її стан здоров`я, у суду є достатньо підстав для застосування положень ст. 75 КК України. Крім того, зазначають, що апеляційний суд здійснив апеляційний розгляд без участі засудженої, в зв`язку з чим вона не змогла висловити доводів на обґрунтування своєї позиції.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 також просить змінити вирок та ухвалу судів першої і апеляційної інстанцій та звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що засуджена добровільно відшкодувала заподіяну йому шкоду, принесла вибачення за скоєне та щиро розкаялась, тому зважаючи також на стан її здоров`я, він вважає за можливе звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.
Під час касаційного розгляду захисник Рой Н.О. підтримала касаційні скарги сторони захисту та потерпілого і просила їх задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційних скаргах доводів, вважав, що підстав для їх задоволення немає, а тому просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України, не оскаржуються.
Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 1 ст. 121 КК України, в касаційній скарзі також не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання призначення ОСОБА_1 покарання, відповідно до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та дані про особу винної. Так, суд взяв до уваги те, що один зі скоєних ОСОБА_1 злочинів, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як тяжкий, а інший - відноситься до кримінального проступку, дані про особу винної, яка в минулому судимою не була, свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях не визнала, відповідно до характеристики за місцем проживання скарг на останню не надходило, не працює, є інвалідом ІІІ групи, хворіє та має неповнолітню дитину на утриманні.
Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, згідно зі статтями 66, 67 КК України, суд не встановив.
Призначаючи покарання, суд врахував вищенаведені обставини, позицію прокурора, потерпілих, представника потерпілого, засудженої та її захисника, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують їй покарання, характер кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 КК України, його суспільну небезпеку та прийняв рішення про призначення покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України.
Саме таке покарання, на переконання суду, відповідає його меті, є справедливим і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
З висновками суду першої інстанції про можливість виправлення останньої протягом визначеного судом строку позбавлення волі погодилась колегія суддів апеляційного суду та, при цьому, не знайшла підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
Всі наведені доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 вчинила злочин вперше, має на утриманні батьків та дитину, хворіє, хоча і мають місце, проте підстав для призначення більш м`якого покарання суду не дають.
З огляду на тяжкість вчинених засудженою злочинів, характеру завдання тяжких тілесних ушкоджень двом потерпілим, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції покарання за своїм видом та розміром є справедливим.
З наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК України відносно ОСОБА_1 погоджується і суд касаційної інстанції, а твердження в касаційній скарзі засудженої, її захисника, а також потерпілого про наявність достатніх підстав для звільнення останньої від відбування призначеного покарання з випробуванням, з огляду на наявні в справі дані про її особу, які до того ж були враховані судом при обранні виду та мінімального розміру передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України заходу примусу, вважає непереконливими.
Покарання, призначене ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України судом першої інстанції, залишене без зміни судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею нових злочинів.
Що стосується доводів касаційних скарг сторони захисту про те, що апеляційний суд здійснив апеляційний розгляд без участі засудженої, в зв`язку з чим вона не змогла висловити доводів на обґрунтування своєї позиції, то колегія суддів звертає увагу, що під час апеляційного розгляду був присутній захисник Бунякін В.Л., при з`ясуванні думки якого щодо можливості здійснення апеляційного розгляду без ОСОБА_1, яка в судове засідання в черговий раз не з`явилась, останній висловив позицію щодо здійснення розгляду справи без участі засудженої. При цьому, апеляційним судом було взято до уваги те, що в апеляційній скарзі прокурора питання про погіршення становища ОСОБА_1 не ставилось. Апеляційний розгляд здійснено у відповідності до вимог ст. 405 КПК України. Тому колегія суддів не вбачає порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного розгляду даного провадження, які були б істотними, відповідно до ст. 412 КПК України, та тягнули скасування судового рішення.
Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, як про це ставлять питання засуджена, її захисник та потерпілий у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, Суд